Ніччю побачив - обстрілюють Одесу.
Але куди? Напевне бʼють у порт.
Зранку прокинувся. Були домашні справи.
Пізніше прочитав попали у собор.

Горе вірян, розгубленість у віри,
Емоція: «Як взагалі таке Б-г допустив».
Потім розсудливість, спокійне сприйняття -
«Раба рукою для чогось він зробив»…

Передивився всі уважно фото.
Поцокав язиком, прокляв росію.
Потім подробиці щоб всі пізнати
Перечитав українські новини.

Потім російські. Там все іде по плану.
«Усі ракети попадали лише в ціль,
А те, що рознесли центр Одеси,
Так то, насправді, ППО обстрІл.»

А потім знову йшли домашні справи.
Новини, справи… так і йшов день весь.
Війна, якщо у місті не стріляють,
Наче і не в країні, наче десь…

Втрати будівель, історичних памʼяток
Вже не рахуєш, тільки кількість жертв.
Але і жертви вже не так сприймаєш.
Війна вселилася байдужістю у нерв.

Навіть новини про війну дивними стали:
З рекламою межують казино,
Із політичною якоюсь маячнею,
І, зазвичай, «росія йде на дно»…

Про контрнаступ вже ніхто не каже.
Застрягли. Всі вже визнають.
Але не зупиняють, смертю тягнуть.
Як правильно? Немає сил збагнуть.

Кажуть, запізно отримали ми зброю,
Що росіяни закріпитися змогли,
І що тепер все буде дуже складно.
Не бачить швидкого ніхто кінця війни…

Розмазали Одеси горе по новинах
Росія, Україна, особисто я.
Бруд! Відчуваю бруд на совісті моїй.
Не розумію тільки, чи моя вина?..

Вночі в російських прочитав новинах,
Що фронт на півночі вони прорвали.
Наші мовчать. Тому, як зазвичай,
На фронт той написав: «Як в Вас там справи?..»

Що відбувається, немає розуміння.
Здається мозок плаває в лайні.
До речі! Мало не забув! Подяка Бену Уоллесу,
Що таким чином вихідні пройшли…

24-07-2023

Забув як виглядає спокій,
Страху згубив я відчуття.
Знов відбиваю я атаку,
Бо це іде моя війна.

Артелерист, б’ю окупанта.
Ствол у дугу, але не я.
Підтримую своїх я наступ,
Бо це іде моя війна.

Кожний мій виліт як останній,
Ризик - це стиль мого життя.
Смерть ворогам несу я з неба,
Бо це іде моя війна.

Задача обдурити пулю -
Наступ тягну я на плечах.
Не маю жодних сантиментів,
Бо це іде моя війна.

Спокійний сон - це привілей.
У медика доля така.
Життя у смерті відбираю,
Бо це іде моя війна.

Злочинців і колаборантів
Втомився «бити по руках».
Не зупинюсь, бо поліцейський,
Бо це іде моя війна.

Без надзвичайних ситуацій,
Без обстрілів немає дня.
Я рятівник - все витримаю,
Бо це іде моя війна.

Я мало сплю, втома долає,
Працюю волонтером я.
Але не можу зупинитись,
Бо це іде моя війна.

Під обстрілами кожну ніч
Рятую я своє життя.
Я витримаю, не змаламаюсь,
Бо це іде моя війна.

Працюю так, як і раніше,
Як зароблю, то шлю донат.
Все інше просто не важливо,
Бо це іде моя війна.

Ми українці всі за долей.
Які б в нас не були діла,
Працюємо на перемогу,
Бо це іде наша війна!!!

14-09-2022

Вы нам и миру показать
Хотели то, что вы «быки».
Вам показалось «псевдобратья» -
На самом деле вы «волы».

В вас будущее умерло,
Живете прошлым только.
И ценность ваша будущему
Лишь удобрение плотью.

Умеете вы воевать,
Красиво изъясняться.
Но вы безволием кастрированы,
Вам в будущее не прорваться.

Зажал всю вашу волю
«Резинкою» диктатор.
Он наполняет «ясли»
И держит «эластратор».

Вы как волы послушные
Ему подчинены,
И молча все «бредёте»
Вы в «прошлое» страны.

Полмира он пытается
За вами «зацепить».
Но так как вы, «волами»,
Никто не хочет жить.

Рога огромные имеют,
Достаточно сильны,
Но вот без вольной жизни
Только ревут волы!

Чтоб не «ревели» вы,
Вам рассказали сказку,
Что есть у вас «особый путь»,
И будто бы есть «завтра».

Но будущего у вас нет,
Пока в руках диктатор
Держит «резинку воли»
И держит «эластратор».

12-09-2022

Вол - это кастрированный бык.
Эластратор - это приспособление для растягивания резинки, с помощью которой выполняется процесс.
Ясли тут – это кормушка для животных.

Муж с женою - одна сатана.
Как солдаты сражает воюют?
Вы не видели их еще жён,
Как в них ненависть адом лютует.

Без мужей как устали они,
Дольше чем, тем сложней дожидаться.
Чтоб вернуть их быстрее домой,
Без спецсредств смогут к вам подобраться.

Им не нужен для вас автомат,
Перегрызть могут глотку зубами.
Ну а если не хватит сил,
То коварством расправятся с вами.

Берегитесь солдатских жён,
Месть у них пострашнее ада.
Мести нет страшней на земле,
Если мужа вернуть ей надо.

Мужики, что на фронте воюют,
В жён своих не влезают дела.
Гнева их избегают всю жизнь,
И боятся их больше врага.

Меж собой если жены ругаются,
Мужикам лучше молча стоять.
Невозможно вмешаться в их спор,
Могут вместе тогда нападать.

Все умеют и чувства, и время
На десяток частей разделить -
Могут гладить своих детей
И врага в это время бить.

Из-за жён этих мужики,
Без оглядки идут в бой.
Смогут жёнам в глаза смотреть,
Лишь с победой вернувшись домой.

Это жены, что вырастают,
Из жён солдат в их матерей.
Берегись их русский солдат,
Лучше сам свали поскорей.

05-09-2022

«Ты как?» - «Я норм…» и много слез -
Так жизнь течёт солдатских жён…

Ценны ведь очень те два слова,
Они о жизни скажут много…
«Он жив!», «Бои!», «Хоть тяжело,
Но все ж не ранило его!»

Слова: «Люблю тебя и дочь!»
И для жены бессонна ночь…
Ждать, что он «норм», будет она,
Так ей спокойнее всегда…

Жене совсем не надо знать,
Как тяжело там воевать…
Ей тыл беречь, хранить то место,
Где хорошо им было вместе…

Ей надо всё оберегать,
За что ушёл он воевать!
Хранить любовь, растить детей,
Беречь его родителей…

Своими думами она
С солдатом бьет в бою врага…
Но фронт ее - его душа,
И в этом есть ее война…

13-04-2022

«А чашка где? Ах да, разбила!..
Не помню, что же я хотела…
Ребёнок где? А! Он у друга…
Зачем ко мне идёт подруга?..

Куда я дела телефон? В кармане…
А заряжен он?
Да… сеть? Сеть тоже есть…
Вибрирует - о!… смс

«Я жив! Я цел» и все пока…
Как вовремя эти слова!!!
Ребёнок загулялся мой:
«Давай немедленно домой!»

Да вот же чашки я купила!
Подругу ж в гости пригласила!
Сегодня с нею мы напьёмся
За всех мужей наших на фронте.»

Обречена любовью ждать,
Чтоб смс эти читать.
Много не надо - пару слов,
Что жизнь вселяют в неё вновь.

Сейчас «живой!», «я цел!», «всё норм!» -
Жены надежды лексикон.
А сколько льётся горьких слёз,
Пока дождётся этих слов!

14-08-2022

Я добре жив-то взагалі,
Сім’я, робота, дім і діти.
І, навіть, два рази на рік
Літати міг на відпочинок.

Було і є що загубити,
Але не витримав тоді.
Обурив напад на країну,
Вдома залишитись не зміг.

Я дивувався дуже сильно,
Коли у черзі в військкомат
Я зустрічав своїх партнерів,
З якими вчора торгував.

У всіх історія одна -
«Не зміг я висидити вдома.
Нерви доведуть до інфаркту
Від сорому, що не на фронті.»

Ні, все це формене нахабство
Зі зброєю к нам лізти,
Вважаючи, що ми себе
Не в силах захистити.

Їм чотирнадцятого мало,
Що з нами витворяли.
Біль досі ту я пам’ятаю,
Як Крим в нас відбирали.

Безсилля й розпач…
Ненависть тоді вже розпалилась.
Донбас. В мене під Іловайськом
Загинув друг дитинства.

Київ їм захотілось зараз -
Так я їм його дав:
На кулях першого «ріжка»
Я «Київ» написав.

Не одному всадити «Київ»
Під ліве зміг реберце.
Тепер вони навіть у пеклі
Із «Києвом у серці».

Російською не розмовляю
Я з перших днів війни -
Не хочу з ворогом я мати
Навіть загальних слів.

Боже, який був кавардак
У перші дні війни:
Стріляли всі і від усюди
Змішались «свій-чужий».

Зв’язку нема з тими хто справа,
Але стріляють в росіян -
Значить «свої», а хто насправді
Не зрозумів і досі я.

То танк якийсь збоку під’їхав
І відстрілявся в росіян.
Поїхав… Але нам здалося,
Російським був той, наче, танк.

Зараз порядку значно більше,
Але й складніше йде війна.
Бої йдуть довші, трудніші,
Б’є артилерія важка…

І хоч сумую я за домом -
Втома моя вдається вже,
На фронті я до перемоги,
Життя поставив я на це

07-08-2022