Були до труднощів готові,
Але ніхто не уявляв
Ад артилерії обстрілу,
Який внівець зводить життя.

Коли стріляють - ми як мертві, -
Не почуттів, не розуміння,
Захмарена свідомість вся,
Окопи наші як могили.

Якщо в нас влучать напряму,
То й хоронити буде нічого -
Одна могила на усіх
Та й сплетемося в одне тіло ми.

У нас братерство тут сьогодні,
Не по народженню - по смерті.
У світ ввійшли всі в різні сім’ї,
Але в одній ми майже мертві.

Довгоочікуване затишшя
Піхоти нам несе атаку.
Як зомбі ми з могил встаємо,
Щоб напихати супостату.

Це наш час радості від помсти,
Ми раж життя знов відчуваєм,
Коли палає танк ворожий,
Коли піхота відступає.

І знаємо все наперед,
Що, відбиваючи піхоту,
З неба поллє на нас метал,
В ад повернемося ми знову.

Ми з сім’ями вже попрощались,
Ми як мерці - нас вже не вбити.
Але нам випав дивний шанс,
За наші ж смерті шанс помститись.

І потому ми раз у раз
Повстаємо всі як з могили.
Ми зомбі - ворог бійся нас!
Ми зомбі, щоби інші жили!!!

03-08-2022

Лежить в пораненій землі
Хлопець і дивиться на небо,
Майже засипаний увесь,
Що й хоронити вже не треба.

Пригадує своє життя,
Дитинство, теплі руки мати.
Школу, і друзі як його
Умовили йти воювати.

Він пригадав дівчину ту,
З якою так і не зустрівся,
Лише у мріях що була,
В мріях з якою одружився.

Свою дитину пригадав,
Яку вже не народить.
Сім’ю, якою хотів жити,
Але… життя відходить.

Він тут залишиться навіки,
Навряд чи хтось його знайде.
Для мати він ще все воює,
Але він згинув майже вже…

Так не побачивши життя,
Він буде вічно воювати.
Мати, проплакавши всі очі,
Вдома його буде чекати…

А інший хлопець десь знайде
Омріяну дівчИну,
І побудує з ней сім’ю,
І народить дитину…

І інша мати порадіє
За щастя свого сина…
Ніхто не зможе здогадатись,
Що іншого це мрія…

Війна так половинить мрії
І сім’ї поділяє -
По два життя на одне щастя
У чергу виставляє.

Після війни хто житиме,
Той має все зробити -
Своїм і щастям того хлопця,
Щоб зміг свій вік прожити.

Щоб мати, хлопця що чекає,
Теж інколи раділа б
Щастю, яке в бою здобуто
Для інших її сином.

22-07-2022

Вот правильно, что Путин к нам пришёл,
Он вскрыл мою неведомую сущность,
Она внутри меня жила, скрываясь ото всех,
Сейчас наружу лезет эта гнусность.

Под маской миролюбия своей
Скрывал агрессию большую к россиянам,
Пытался их понять и уважать,
Теперь готов им глотки грызть я рьяно.

И в страшном сне себе не представлял,
Что быть могу настолько агрессивным,
Что смерть смогу я пожелать другим,
Переполняясь ненавистью сильной.

Как в своих чувствах слеп был бестолково!
Не видел сущность я преступную свою.
Во мне теперь цветёт и пахнет русофобство,
Как доктор Путин вскрыл всю гниль мою.

«Ланцетом» из ракет, смертей знакомых,
Тем что разрушил мирный мой уклад,
Раскрыть сумел меня он по-иному,
Мою смог агрессивность показать.

В безмолвное единое пространство
Он превратил огромную страну,
Чтоб я не распылялся понапрасну
И сконцентрировал всю ненависть свою.

Я к пику приближаюсь русофобства,
Уже себе я глотку готов грызть
За свой родной язык - он тоже русский,
И что душа моя на нем болит.

Все просто гениально сделал Путин,
Видно, за то его боготворят -
Вскрывает в миллионах русофобство,
Достойный пули в лоб дегенерат!!!

30-06-2022

Утром встаём - главу «Майн Кампф»
Мы дружно все должны читать.
А после чтения - упражнение:
Проклятья сыплем в Президента.
Мы все нацисты выбирали,
Чтобы еврей был Президент, -
Чтоб по утрам мы не искали
Ненависти своей объект.

У нас ведь даже в синагогах
Читают все «Майн кампф» и Тору.
А для церквей из ПЦУ
Нацизм вписали в Библию.

Проблем с питанием у нас нету.
Мы по утрам едим котлету
Из мяса русских молодых.
И кровью их мы запиваем.
Излишеств мы не позволяем,
Поскольку мы всегда готовы,
Сдавать военные все нормы.

Днем думаем только о НАТО,
Как поскорей туда попасть.
На полднике у нас граната -
Ее ведь надо побросать.
Но побросать не просто так,
А чтоб гражданских попугать.
Потом в заложники их взять,
Чтобы не дать голосовать.

По вечерам мы как-то просто
Готовим планы «Барбаросса» -
Как нам Россию захватить
И русский мир поработить.
Затем опять мы ненавидим,
Теперь уж жителей Донбасса,
Как Крым в крови нам утопить,
Чтоб не было от нас им спаса.

И перед сном в ванной купаясь,
Урок нацизма повторяем.
Употребив наркотик на ночь,
Укладываемся почитать мы
О приключениях Бандеры
В густых лесах СССРа.
Вот так, на радость сатаны
Проводим будние мы дни.

На выходных, как время больше,
Мы думаем ещё о Польше.
Как и ее нам захватить,
Чтобы нацизм распространить.
Ну и конечно, по субботам -
Лабораторная работа.
Мы птиц все пичкаем заразой,
И тренируем их летать,
Чтобы славян они сумели
По всей России отравлять.

** ** **** ** **

Абсурд и бред?!! Не может быть?!!
Лишь сумасшедшему поэту
Могло на ум прийти все это?!
Да!! Но какой ум Президента,
Обрисовавшего все это,
Войною взявшись устранить
Все то, чего не может быть?!!!

25-03-2022
______________

Це зовсім інші відчуття,
Коли під шкірою війна,
Коли по жилах вже тече,
Коли в тобі вона живе.
Коли вже стрес не викликає
Бо все всередині звикає.
Наче імунітет працює,
Вірус війни той що блокує.
Коли товстіше стає шкіра,
І горе менше в ній бʼє діри.
Коли не аргумент війна -
Звичайний елемент буття.
Втрати коли не відчуваєш,
Тому що вже до них звикаєш.
Ненависть коли поглинає,
Собою мрії підміняє.
Коли прокляття і зловтіха
Душу твою заводять в лихо.
І божевілля відчуваєш,
Бо мир боятись починаєш.
Це дійсно інші відчуття.
Та чи насправді це життя?..

01-07-2023

У шоці Львів, такого ще не знав.
Таких атак на нього не було.
Влучив «Калібр» у житловий будинок.
Смерті, поранені, зруйноване житло.

Старий будинок. Майже всі квартири
Перетворились в місиво речей.
Спустошення життя зсередини і ззовні.
Біль. Жах. Шок. Сльози горя із очей.

Чому стріляли? Десь хтось побачив там
У зоні парковій військових і склади.
Але поцілили прямісінько в будинок,
Прості львівʼяни де мирно жили…

Сказати нічого. Тільки слова підтримки
«Тримайся місто Лева і живи!»
Ридає Львів, та біль по всій країні.
Живе так Україна у війні…

07-07-2023

Из головы война уходит.
Все больше заселяет мир,
Тот, что войною изуродован,
Реальный тот, что вытеснил.

В нем чаще смерть жизнью играет,
Чаще течет горе из глаз.
В нем каждый день как лотерея,
В которой выжить - просто шанс.

В нем те, кто «здесь», и те, кто «там»
Теряют меж собою связь.
Слова друг друга понимая,
Все меньше могут понимать.

В нем мирно жить не получается,
В нем ненависть второе я.
Но он мгновенья порождает,
В которых нет слова «война»…

08-07-2023

Він запитав: «За кого ми воюємо?!
За тих, хто пʼє, гуляє у тилу,
І хто ховається від «військкомату»,
Не віддаючи нічого на війну?

За що вмирають мої побратими?
За що каліцтво і біль рваних ран?
Щоб хтось сказав, що вірить в ЗСУ?
Цього дуже замало усім нам.

Пуста ця віра зовсім нецікава.
Потрібні справи. Ті, що зможуть довестИ,
Що захищаємо людей ми гідних,
На життя гідних ми міняємо свої.

Чимало у тилу на перемогу хто працює,
Та більшість забуває, що війна.
Пригадують лише під час обстрІлів,
Або з загрозою, повістки що вручАть…

Дратують! Дуже нас дратують
Пояснення причин, чому не можуть бути на війні.
Повірте, не піти на фронт щоб,
В солдата в кожного причини є свої…

Смерті бояться?! Боїмось і ми.
Але досвідчені і бачили не раз:
До тих приходить смерть, кому судилося,
Не заховатися від неї в судний час…

Робіть що небудь у тилу заради нас!
Робіть що небудь задля перемоги!
Не хочемо вмирати за байдужість,
Втрачати за байдужість руки й ноги…»

Багато ще чого він говорив й питав.
У мене не було, що відповісти.
Відправив волонтерам черговий донат.
Пішов дивитися в обличчя містом…

03-07-2023