Присвячую вірш загиблому мужньому Герою Котінову Володимиру Олександровичу ( Позивний БАЙРАКТАР)

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ!

Мужній воїн тепер на небесах,
Рідненькі у вічність його проводжають,
Полетів до Бога невинний птах,
Найкращі хлопці нас залишають...
Його дружина тепер одна,
Плаче бідненька, розривається душа,
Чорна хустка покриває волосся,
Її бажання: "Повернися живий!" - так і не збулося...
Синочок і доня тепер без тата,
Його забрала війна проклята,
Плаче село, сонечко сховалось,
Матінка свою кровину так і не дочекалась...
Тато в розпачі, синочок його загинув,
У небуття він Героєм полинув,
Сестра втратила свого ніжного брата,
Тепер тільки пам'ять і тяжка втрата...

18.03.2023. С.М. Онисенко

Страх переповнює живі душі,
Людське горе зростає на очах,
На допомогу приходять небайдужі,
Гарячі сльози ллються по щоках.
Мрії розвіялись як густий туман,
В полоні усі наші думки,
Біль не стихає від кровавих ран,
Плинуть страшні дні і тяжкі роки...
Холодні та німі вуста мовчать,
Бездонні очі потонули в озері зла,
Їх ніхто вже не буде зустрічать,
Сповиває могили жовто-гаряча мла...
Тільки пам'ять залишиться на віки,
Закарбовані обличчя, тяжкі повіки...
Неподвижні губи, кам'яні серця,
Не оживити вже ніколи, жалю по самі вінця...
Вітер виє, ридає земля,
На могилах полягло нещасне гілля,
В повітрі запахло воском,
Навколо палає свіча...
Наших Героїв не забудемо!
Ворогів ніколи не пробачимо!
На коліна не впадемо!
Славу Україні збережемо!

17.03.2023. С.М. Онисенко

Повертайтесь, лелеченьки, до рідного дому.
Українську згорьовану землю не довіряйте нікому.
На крилечках несіть мир, затишок, щастя й весну.
Принесіть нам перемогу остаточну й доленосну.

Ви ж любите наш красивий край, родючу ріллю.
Радієте ставкам, озерам, річкам, духмяному зіллю.
Дочекалась... Вже летять з вирію цілі зграї здалека.
Видніється бусол, бузьок, чорногуз, білий лелека...

Лелечі гнізда - символ щастя, спокою та краси.
Змилуйся, Господи, над нами! Збережи та спаси!
Хай з перелітними птахами добро нам прибуде.
Вже настраждались і нагорювались мирні люди.

Лелеки летіли додому... Довго кружляли в небі...
Над містами й селами плакали, ридали в жалобі.
Шукали свої гнізда, хатинки, узвишшя, стовпи...
Бачили чорні згарища і як все змішалось до купи...

Багато кому не судилося знайти те сімейне гніздо.
Тут гуляла смерть... Руїни... Виглядало безглуздо.
В місцях бойових дій гинуть й прекрасні лелеки.
Деякі відмовляться від гніздівлі, бо нема безпеки.

Здавна в Україні любили цих миролюбних птахів.
Вони привітно віталися з людьми з гнізд, із дахів...
Вірю, що холоди і воєнні тривоги підуть в минуле.
Лелеченьки на крилоньках принесли життя світле.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Нічого страшнішого, ніж агресія і жорстока війна,
В сучасному суспільстві ще не придумав ніхто.
Яка в них - суть і логіка? В чому - людська істина?
В цій жахливій м'ясорубці може згинути будь-хто.

Хто люто вбиває мирних людей на їх рідній землі,
Навік буде проклятий ними до сьомого коліна.
"Вбивці" - ця чорна мітка закарбована на їх чолі.
Народна пам'ять - вічна, досконала й нетлінна.

Російсько-українська війна гірчить полинами...
Пахне несамовитим горем, розрухою й смертю.
росіяни, неначе гадюки, розповзлись поміж нами.
Стали смертельною отрутою, журбою, напастю.

Траурні церемонії в селах і містах... Чорні хустини...
Кращих із кращих синів і доньок втрачає Україна.
По зраненій землі нескінченно пливуть домовини.
Хай кане в провалля та "дружба" російська зміїна!

Збройні Сили України - воїни світла, честі, добра.
Їм не потрібно чужого. Боронять наше, рідне, своє.
Постать українського захисника - мужня, хоробра.
Любов до Батьківщини - найсвятіше, що в них є.

Зі столичного Майдану Незалежності лине біль.
Народ та армія - єдині в час воєнної смути, журби.
Клянуться захистити землю від зла та божевіль.
В Збройних Силах України служать вірні дочки, сини.

рашистам не зрозуміти українську ментальність.
Вшановуємо захисників живими та мертвими.
Стоїмо перед ними на колінах і це - реальність.
Солдати та їхнє керівництво в час війни є рівними.

Ви погляньте в очі генералу Валерію Залужному...
Прочитайте в них невимовний сум, тугу, вдячність.
Генеральської мудрості треба вчитися кожному.
Нам є на кого рівнятися! Так виглядає людяність.

Своїх загиблих московити в крематоріях спалюють.
Добивають на полі бою та дико самознищуються.
Аморальні люди. На очах світу себе знеславлюють.
Після смерті, поранень від своїх вояк відхрещуються.

Наша нація - добра, мудра і в мирний, і в воєнний час.
Промінь гідності, патріотизму іскриться в очах.
Вже ніколи і нізащо московитам не перемогти нас,
скільки б не пролилося сліз за Героями при свічах...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Біля біленької хатинки,
Зібралися три українки,
Навколо їх панує тиша,
На небі світяться зірки,
Десь у нірці пискнула миша,
Дівчатка плетуть сітки́,
Тихенько заспівали
Наші українські пісні́,
Та й гірко засумували,
Адже їхні хлопці на війні.
Потрібно йти спати,
Та їм немає куди поспішати,
Помоляться вони Богу,
Попросять легку дорогу,
Для половиночок коханих,
Хай загояться всі їхні рани,
Від тих ворожих куль,
Хай прилетить зозуля
І накує довге життя,
Щоб закінчилося це кровопролиття!
Хай буде мир і перемога,
В душі солдата розвіється тривога,
Хлопці і дівчата повернуться до рідних,
Проженемо з України негідних!
Закінчили молитись,
Поплакали гірко,
Сплели дівчатка останнюю сітку,
Та й пішли до хати
Нехотя спочивати...

15.03.2023. С.М. Онисенко

#поглядидуші

З ПОЛЯ БОЮ НЕ ВСІ ПОВЕРТАЮТЬ

З по́ля бо́ю не всі повертають,
Повертають додому не всі,
Сво́ї го́лови там і складають
І вмиваються ж бо не в росі.

Клятий вбивця стріляє й стріляє,
Але краю стрільбі тій нема,
Він безжально наш нарід вбиває,
У напрузі роки вже трима.

Ні жалю́ в них нема, ні сумління,
Без різниці куди їм стрілять,
Нам дісталося горе й терпіння,
Ми ніза́що не хочем вмирать.

Гинуть воїни наші щоднини,
В домовинах вертають з війни,
Голосіння і плач всюди лине…
Не вертають і до́ньки, й сини.

Не для ворога всіх їх ростили,
Не для то́го, щоб ворог вбивав…
Скільки цвіту лягло у могили…
Від життя їх ординець звільняв.

З по́ля бо́ю не всі повертають,
Хоч не їхали там помирать…
У сльоза́х всіх героїв стрічають,
Та слізьми́ з домовин не піднять.

02.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

Природа плаче, сльози дощові
Лиш можуть сумно по вікні стрибати...
Не стримуються сльози у весни -
Вона ридає, як ридає мати...

Так лиє сльози та весна, що годі
Спинити їх потік... Нема вже сил
Дивитися весні на біль та горе
І як вмирає на війні чийсь син.

Не хоче вона квітів дарувати,
Не хоче й сонце тішити теплом -
Над вбитим сином плаче гірко мати,
І хтось на фронті проливає кров.

І як їй тішитись? І як їй посміхатись?
І як весні цвісти, коли болить душа!?
Весна страждає, як страждає мати...
Війна забрала дороге її дитя...

Хотіла б нам весна пообіцяти,
Що Україна зацвіте як досі не цвіла!
Вона б хотіла..., та не всі солдати,
Побачать маки і волошки у полях...

ВІНОЧОК З КОЛОСКІВ

А я сплету́ віночок з колосків,
І соняхи у нього повплітаю,
Додам у нього гілки чебреців
Ще й пісню про Вкраїну заспіваю.

А ще візьму́ колосся цілий сніп,
І ніжно до грудей його приту́лю,
Щоб більше в нас не бу́ло чорних діб,
Молитвою від ворога зату́лю.

А душу вишиванка зігріва,
Бо поле хлі́бне знову сколоси́ться,
Вуста шепочуть золоті слова́,
На мирне небо зможу я дивиться.

Гойдає вітер ниву золоту,
І жайвір пісню голосно заводить,
Молю́сь за землю-ненечку святу,
Хай мирне сонце на світанку сходить.

Стрічки́ розвіє ле́гкий вітерець,
Краплинами роси́ буду вмиватись,
Молю́ся, щоб прийшов війні кінець,
Й від вибухів щоб більше не здригатись.

То ж я сплету́ віночок з колосків,
Ще й очі в мирне небо я підве́ду,
Дзвінкий полине в піднебесся спів,
Рукою по землі́ святій проведу.

11.09.2022

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

Весня́ний прохоло́дний вечір,
Готуються до сну сільські хати́,
Затопи́ли люди свої пе́чі,
Чути як співають березне́ві коти...

По небу бігають хмарки́ пиха́ті,
Все хочуть місяць і зірки сховать,
Вітер похитує вербові котики лахматі,
Вже їм прийшла пора відпочивать...

Прокинулось село холодним ранком,
Частують діточок смачним сніданком,
Ви́шеньки стоять, милуються,
Свої білі сукні одягти готуються.

Згадалось так моє колись дитинство,
У мирний, тихий, світлий час,
А сьогодні на нашій землі одні злочинства,
Колись були братами, а тепер вороги для нас...

Війна, сирени повітряної тривоги...
Масовий обстріл, атаки ворожих ракет...
До кісток фосфорні тяжкі ожоги,
Вогнепальні поранення від автомату та страшних кулемет.

Авіаудари по школам і лікарням,
Обстрілами зруйновані пологові будинки,
Серце болить, оковите людським стражданням,
Падають на землю кроваві сльозинки...

Тарасе, батьку наш, прокинся,
На нас із верху подивися,
Твої слова були пророчі,
У всих заплаканії очі...

Напали вороженьки на нашу Вкраїну,
Потрощили, розбили, все зруйнували...
Залишили сиротою маленьку дитину...
Наші землі отрутою чорною напували...

Заклика́в нас батько ми́лий,
То не друзі, то не́люд зогни́лий,
В них немає ні душі, ні серця,
Палачом тепер він зове́ться...

Смійтесь вороги закляті,
Ви хотіли наші зе́млі завоювати?!
"Щоб загарбать із собою, Взять у домовину..."
Не бачити вам ніколи нашу Батьківщину...

Як же людочки всі втомились,
Ковтків горя й біди вже напи́лись...
"Схаменіться, недолюди, діти юродиві!"
Йдіть подалі з нашої рідної країни!

Як же хочеться чистого мирного неба,
Сонечка, щоб багато тепла несло,
Любов і щастя жили у всих сім'ях,
Було чути дзвін дитячої радості на подвір'ях...

Як завжди, щоб прилітали лелеки,
А на них чекали їхні рідні домівки,
Щоб їхні лелеченята були у безпеці,
Не боялися висувати із гнізд свої білі голівки...

А мама, щоб дочекалася з війни свою дитину,
Обійняла міцно-міцно свою кровину,
"І на оновленій землі врага не буде, супостата..."
Його чекає за зло тільки Божа кара і розплата...

10.03.2023. С.М. Онисенко

У вірші використані крилаті висловлювання нашого творця Тараса Григоровича Шевченка, а саме:
"Щоб загарбать із собою, Взять у домовину..."; "Схаменіться, недолюди, діти юродиві!"; "І на оновленій землі врага не буде, супостата..."

(Світлина з мережі Інтернет)

ВЕСНЯНІЙМО

Весняніймо, дівчата, щоднини,
У душі́ хай буяє весна,
Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
Хай закінчиться клята війна.

Весняніймо, дівчата, щомиті,
Нехай осінь прийде після ста,
І любов’ю ми будьмо сповиті,
Про прекрасне хай мовлять вуста.

Весняніймо, дівчата усюди,
Нам пасує усім весняніть,
ПЕРЕМОГУ Вкраїна здобуде,
Вона вирветься з пекла, з жахіть.

Весняніймо, дівчата, і квітнім,
І палітру краси оберім,
Ми й Вкраїна – найкращі у світі,
То ж любов’ю її огорнім.

Весняніймо, дівчата, хутчіше,
Відганяймо буянням орду,
То й прийде́ ПЕРЕМОГА скоріше.
Маймо віру у цьо́му тверду.

Весняніймо, дівчата і сяймо,
Потопаймо в буянні весни,
Наче квіти, усі розквітаймо,
Хай покине нас віха війни.

08.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 976355