Горять, горять вкраїнськії жита...
Вогнем палають наші пшениці...
Злобно всміхається хижа орда
Та за щось мстить землі - скарбниці.

Сама не з'їсть та й нам не дасть.
До тла горить пашня під нею.
москаль - справжня, дика напасть.
Біжать дим й попіл над землею.

Та чим же хліб Вкраїни завинив?
Краде московія всі зернові запаси.
Лунає стогін із вкраїнських нив.
Голодний світ корчить гримаси...

Страждають справжні хлібороби.
Поля їх всіяні ракетами, свинцем.
Прийшли негідники, вбивці й нероби
Під триколірним хижим прапорцем.

Тяжкі жнива... Страшні жнива...
Холоне кров у жилах вже від горя.
Будь проклята московська "гопота"
Від гір до гір й від моря аж до моря!!!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Їжте свою злість і ненависть... Пийте по вінця війни вогонь...
Гуртом в котлах в ньому згорайте.
За сльози, що котились через вас до скронь,
Від українців відповідь сповна приймайте!

Спалюйте свої "двохсоті"... Добивайте й "трьохсоті"...
Гуртом в землі вкраїнській всі згнивайте.
За сльози й за біль, що ми - в тузі, в скорботі
Від гідних українців на відповідь чекайте!

Лишайтеся мерзенною біднотою... Станьте ізгоями в світі...
На смерть недодержави й недонації чекайте.
За невиданий тероризм і звірства будете в одвіті.
Від українців відповідь сповна приймайте!

Деморалізуйте себе... Знищуйте до тла...
Як відбірні виродки, нашої помсти чекайте.
За кожного, з нас - з міста чи зі села
Від справжніх українців на відповідь чекайте!

Крадіть зерно й унітази... Везіть їх додому...
Наїжтесь чужим до скону. З небес кари чекайте.
ви живете й виєте, як нелюди, по-вовчому.
Від українців відповідь сповна приймайте!

Звірійте до нестями... Самознищуйтесь...
Топіться у власнім багні. На життя часу не гайте.
В пекло біжіть. Там зручно влаштовуйтесь.
Від відважних українців на відповідь чекайте!

Знищення цивільних і військових... Терор, насильства...
ви - по лікті в людській крові. В прірву стрибайте!
Ще буде розплата за руїни та вбивства.
Від українців відповідь сповна приймайте!

окупанте: "Як же тобі спиться, вражий сину!?
Як ноги носять по вкраїнській землі!?
Пора тобі, проклятий в глибоку домовину!
Настав вже й час московії розтанути в імлі!"

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Війна... Болить згорьована душа.
Від жахів аж тремтить все тіло.
Тепер життя - не варте ні гроша.
Ангели ввись в небо знову злетіли...

З ким домовлятись?! Про що говорити?!
Вража, хижа росія - ница й слизька.
Давним-давно пора її спалити.
За нами - істина та правдонька гірка.

Несемо сам на сам тягар руїн, війни
І знову в небеса ідуть найкращі.
Немає в українців в тім вини,
Що росіяни в світі є й були пропащі.

Київ, Ірпінь, Чернігів, Миколаїв, Буча,
Маріуполь, Вінниця, Оленівка, Харків...
Терор... Геноцид... Україна - у вогні, але живуча.
Вона вже не пробачить диких "орків".

Окупанти палять все, руйнують, грабують.
Жахають світ своїм дикунством, звірством.
Знищують, насилують, каструють та вбивають.
Дихають ненавистю, злістю й лицемірством.

Згинь, нечисть! Спопелись до тла!
Дай українцям й світу мирно жити!
Та задихнись же від свого божевілля й зла!
Ти вже не маєш права по землі ходити!!!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

ДЕ ЛИЛАСЬ КРОВ

Де ли́лась кров, там квітнуть маки,
Де йшли бої і гинув люд,
Були́ ворожії атаки,
Та бу́де ще й Господній суд.

Де ли́лась кров - земля багряна,
Від болю стогне і тепер,
Вона - Вкраїни-неньки рана,
Відбувся перший бій в четвер...

Де ли́лась кров - краса буяє
І червоніється здаля,
Усе земля це пам'ятає,
Страшні ті звірства моskаля.

Де ли́лась кров, земля здригалась,
Її топтала та орда,
Тепер у маки заквітчалась
Й благально в небо загляда.

Де ли́лась кров на цю землицю,
Тепер краса для нас цвіте,
Колись засіють там пшеницю
Й колосся вгнеться золоте.

Де ли́лась кров, бої точились,
Життя віддав там неньки цвіт,
Вони в серцях навік лишились,
Про них дізнався цілий світ.

01.07.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

СЛЬОЗИ, БІЛЬ І РУБЦІ

Ми – діти неньки-України,
Ми – її гордість і краса,
Та ворог нищить наші стіни,
Із нами плачуть й Небеса.

Рясним дощем стікають сльози,
Буває - зливою течуть,
Ридають з нами й верболози,
Як ко́гось з фронту знов везуть.

Та й сонце вмилося сльозою,
Що стільки цвіту у землі́,
Живим верта не кожен з бо́ю,
Летять від нас, як журавлі.

Свята земля від болю плаче,
Бо топчуть рідну вороги,
Над нами чорний ворон кряче,
Кроваві рі́ки й береги.

Пропахло порохом повітря,
Та ще й потворами смердить,
Червона й чорна вже палітра,
Й це дуже нас усіх болить.

Пустив сльозу і світ із нами,
Та наші більш за все гірчать,
Рясніє список іменами –
Хто взявся неньку рятувать.

Ці імена ми не забудем,
Вони у пам’яті й серцях,
А ПЕРЕМОГУ ми здобудем,
Наш біль карбується в рубцях.

18.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 974347

Вітер тихесенько сперся на шибку.
Стихли мелодії його вночі.
Обійняв нічку, неначе голубку.
Десь вдалині прокричали сичі...

Місяць на небі проплив, як володар.
Галантно вклонився зорям й землі.
До сходу сонця над ними - господар.
Потім розтане в розкішній млі.

Втомлений люд вже спочити приліг.
Якраз йому снилися вранішні сни.
Аж раптом війна прийшла на поріг.
Кілька днів - до початку весни...

Мирним ранок був лиш до п'яти.
Несподівано світ цей здригнувся.
Стрепенулися ж всі, я і ти.
московський морок нас знову торкнувся.

Мов злодії прокрались вночі.
Запалили вкраїнський світанок.
В Україну ввійшли палачі,
Щоби згинути тут наостанок.

В двадцять трєтє за шість століть
Вони сунуть на нашу землю
Та не буде вже більш лихоліть.
Переможно здобудемо волю!

Українці прокинулись і не злякались.
Вийшли сміло у бій з ордою.
Батьківщині у вірності рідній поклялись.
Боротьбу враз назвали святою.

Кажуть в народі, що птахи сичі
Горе, страждання людям несуть...
Не злякає нас ворог ні вдень, ні вночі.
В справедливості й правді - вся суть!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Мудрі Українці сіють жито й пшеницю.
Радіють Батьківщині, родині, життю...
мокші нищать війною Україну, її столицю.
Тішаться запаленому ними багаттю.

Роботящі Українці працюють і дбають.
Живуть господарно, по-людськи, красиво.
москалі - п'яниці, ледачі, нічого не мають.
Звикли красти й вбивати, світу на диво.

Добрі Українці дітей вчать добру.
Гідність прививають їм ще із колиски.
орки навчають нащадків ненависті, злу
Й проводжають на війни під оплески.

Порядні Українці лишають достойний слід.
Їх поважали й поважають в усьому світі.
русня заслуговує на найгірші прокльони вслід.
Розставила собі під ноги заплутані сіті.

Культурні Українці мають власну культуру.
Знають свою історію, множать традиції.
ординці примножують скарби завдяки терору.
Живуть грабованим від окупації до окупації.

Набожні Українці йдуть серцем до Бога.
Вірою й правдою служать йому.
московські фарисеї в церкви ввели духа злого.
Собі поставили на "лже-вірі" крапку, не кому.

Україна й росія - сусідні держави.
Те ж саме повітря... Та ж сама земля...
Ми йдемо крізь терни до світла та слави.
вони пливуть по маршруту "одного" корабля.

"Що посієш, те й пожнеш" -
Гарне українське прислів'я.
"Не рий яму комусь, бо сам упадеш" -
Мудро радить народне повір'я.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вечір... Ніч... День... В вікнах українців - темно.
В задумі спочивають й вуличні ліхтарі.
Війна! Окупанти бомбардують системно.
Здійснюють на сусідів несамовите сафарі.

Блекаут в Україні - мрія рашистів,
Надія на перемовини і зламність народу.
Бомблять ракетами. Не шкодують коштів,
Але їм не зламати нашу стійкість й свободу.

Для нащадків Кобзаря - не страшна ця темінь.
Тимчасово без струму - не вперше нам жити.
В наших душах - вогонь, світла пломінь
Та московитам цього не зрозуміти.

Українських людей не злякає вже й лютий холод.
Відсутність тепла в їх оселях - також не край.
Програєш, росіє, навіть, як буде голод.
В Україні - вільний, незламний народ! Знай!

Життєздатність країни в часи війни
Сміло забезпечують тилові герої.
Фронт і тил має спільні істини -
Боротись, поки ворог не складе зброї.

Вистоїмо! Не підведемо бійців на фронті!
Найяскравіше світло засяє з наших осель.
Останні бої... Перемога - на горизонті...
росія - терорист! Розплатою скінчиться її вбивств карусель.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

За вікнами - монотонно-буденна сірість.
На дні серця вмостилися тривожні думки.
Днів цих воєнних грізна суворість
Карбує в історії героїчні сторінки.

Втомлює невизначеність, зимова похмурість.
Небо - тривожне й сумне аж за край.
То - сніги, то - дощі, то - ця прикра сирість,
А навколо - море ворожих зграй.

Там - на передовій наші мужні солдати,
Мов ковалі в кузні, кують волю для нас.
Непроста доля змусила враз їх пізнати
Тяжке лихоліття війни без прикрас.

Двохсоті й трьохсоті - в кожного перед очима.
Ті, що поруч в окопах - як близька рідня.
Косить бійців смерть - зрима й незрима.
Їм би ще жити та жити, якби не русня.

Сини й доньки України в боях не здаються.
Йдуть вперед. Б'ють ту кляту вражину.
Жаль, вже додому не всі повернуться.
Безмірно сумною ціною виборюють Україну.

Найтемніша ніч - та, що перед світанком.
Втримайтеся, рідненькі! Збережіть себе!
Війна вщент оповила отчу землю мороком...
Мало б світити сонечко й плисти небо голубе.

Свідомість народу просівається через національне сито.
Відкидається непотріб - полова, зберігається зерно.
Наша нація поводиться сміливо й гордовито.
Млин війни перемеле все, відбере чисте борошно.

Найжорстокіший ворог - перед кінчиною.
Несамовито вбиває. Краде. Палить. Нищить все.
Бог розправив добрі крила над Україною.
Наше сонце скоро зійде і правда воскресне!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Ой, чого так похилилась
Червона калина?
Ой, чого так зажурилась
Молода дівчина?

Чого мати слізьми росить
Всюди, де ступає?
Чом нація на чужині
Сумно проживає?

Ой, чого хрести рясніють,
Де жита родили?
Ой, чого рано сивіють
Ті, хто схоронили?

Чого земелька - зрешечена,
Як мішень у тирі?
Чом блакить - немов розорана,
Не живемо в мирі?

Ой, чого дмуть вітри буйні
Й сонце запалало?
Чого пливуть хмари чорні?
Сумно чом так стало?

То прокляті вороженьки
Вдерлись в Україну.
Назад нема дороженьки.
Тут вони всі й згинуть.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко