Лягає сонце спочити
За обрій промінь хова.
На небі барви яскраві,
Мов хто пейзаж малював.
Така краса неймовірна,
Що аж захоплює дух.
Але за мить усе зникне
Бо ніч і зорі вже «йдуть».
Ви - воїни добра!
Ви - воїни світла!
Ви - наші любі й дорогі захисники!
Ми дякуємо вам за мир у нашім світі!
Хай Бог вас береже від лиха та біди!
Не хоче літо відпускати землю.
Тримається за кущики й траву.
Зеленим кольором малює наостанок,
Щоб не забули ми про цю красу.
Та й осінь теж уперта панна,
Своє нікому не віддасть.
Багрянцем й злотом покрива дерева,
Дощем і вітром з клена лист зрива.
І щоб не думали ми, не гадали,
Що краще осінь чи весна.
Природа в будь-які часи прекрасна
Така мінлива й чарівна.
Кружляв у повітрі кленовий листок
Так повільно спокійно та ніжно.
І на лаву до мене його принесло,
Приземлився і ліг на спочинок.
Від його кольорів так і віє теплом,
Наче, з сонечком він поріднився.
І здалося мені, що це літо нам шле
Свої щирі гарячі привіти.
Час не лікує, щоб не говорили.
Він не притуплює й не забирає біль.
Лише питання в мою душу сіє.
Чому все так? Чому пішла ти засвіти?
Туди тобі дзвонити я не можу та й пошта не працює, зовсім там.
Лиш уві сні чекатиму на зустріч,
Щоб хоч на мить порозмовляти нам.
Час не стоїть на місці, час іде,
Але про тебе я не забуваю.
Ти й надалі в моїй пам’яті живеш,
Завжди ти поруч, я це відчуваю.
Дрібненько сіє дощик на дахи,
На землю свої краплі посилає.
А вітерець розгойдує гілки
І листя все додолу обриває.
І лиш дубки у цей похмурий час
Своєю теплотою гріють нас.
Похмурий день у гості завітав.
З моквицею прийшов, щоб змити трохи бруду.
І сірим стало все навколо нас,
І холод пробирає людську душу.
Розкривши парасольки від дощу.
Зі смутком у очах блукаєм містом.
А так хотілося б вернути в ту красу,
Де було б тихе мирне літо.
Плаче дощ за нашими воїнами,
Плаче серце та плаче душа.
Скільки болю і скільки розпачу,
Не повернуться більше назад.
Їх життя обірвалося в розквіті,
Купа планів, нездійснених мрій.
Не обійме більш тата донечка,
Мати сина чека лиш у сні.
Невимовний біль охоплює,
Сльози ллються потоком гірким.
Як же хочеться жити у спокої,
Де всі рідні здорові й живі.
Доброго вечора, ми з України!
З нами й воля, і правда свята.
Нас не здолати та не скорити,
Бо ми є воїни світла й добра.
Доброго вечора, ми з України!
Де найродючіша й щедра земля,
Де соловейко співа свою пісеньку
І над водою калина буя.
Доброго вечора, ми з України!
Край, де найкращі люди живуть.
У своїм серці зла не тримають
Уміло працюють й чесно живуть.
Який терпкий, який солодкий
Витає аромат у квітнику.
Тут ще буяють різні квіти
Не розгубили всю красу.
Жоржини пломеніють біля стежки,
Дубки рожеві з айстрами стоять,
А чорнобривці підняли голівки,
Щось хочуть вересу сказать.
Нехай ще трішки казка ця побуде,
Вона так настрій підійма.
Дає натхнення й радість людям,
Теплом їх душі зігріва.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
