Стелиться туман над містом
Покриває пеленою сад.
Там дерева всі умиті від роси стоять.
Пробивається крізь сірість ясний промінь,
Щоб навколо все теплом зігріть.
Але хмари відступать не хочуть
Закривають нам свою блакить.
І на фінішній прямій вже жовтень
Справи впорядковує усі.
Все-таки, яка чудова осінь
Скільки в ній чарівності й краси.
Як добре, що осінь поступово
Наповнює красою сад і гай,
Дає нам змогу попрощатись з літом,
Щоб не забути його зелені розмай.
Та й недаремно, кольори такі обрала,
Бо мають вони сонячне тепло,
Щоб до холодних днів не болісно звикали,
Щоб легше нам прощатися із сонечком було.
Яка краса куди не подивись.
Навколо все в осінніх барвах.
Жовтеньке листя падає до ніг,
А он стоїть червона піраканта.
Берізка «коси» вже позолотила
Та й грушка «приміряє» помаранч.
Ця осінь нікого не оминула
Всіх одягнула у новий «наряд».
Леся Українка, Василь Симоненко,
Талановитий Тарас Шевченко,
Безліч чудових письменників знаю,
Їхні твори залюбки вивчаю.
А скільки гарних сучасних є,
Вони пишуть про головне,
Душу і серце в рядочки вкладають
До читання нас надихають.
Хай же муза вас не полишає,
Нові ідеї вам посилає!
Добрі слова читачів зігрівають,
І до вершин нових підіймають!
Срібні намистини розсипались землею,
На сонечку блищать, наче кришталь.
Від них оживає травичка зелена,
Тендітну голівку крокус підійма.
Все знову поринуло у світло й тепло,
Щоб разом з весною нам добре було.
А вона така єдина,
Буває часом трішки дивна.
Цінує простоту у всьому,
Завжди поспішає додому.
Добро у людях лиш шукає,
А зла у них не помічає.
Всім серцем вірить в чудеса,
Хоч вже давно і не мала.
Її душа натхненно чиста
В ній скільки щастя і тепла.
Вона завжди життю радіє,
Про мир і затишок лиш мріє.
Особлива, незвичайна,
Дуже мила, дуже гарна.
Щиросердна, працьовита,
Творча і талановита.
Добра, ніжна і чарівна,
І до ангела подібна.
Наче квітка розцвітає,
Світ красою прикрашає.
Посміхнеться всім навколо
Й одразу так чудово.
Всі слова подяки вам,
Любим, дорогим жінкам.
Ти прийшла до нас тихенько,
Принесла з собою сніг,
Обсипала рідну землю,
І дерева, і поріг.
Ти мережева на вікнах малювала з морозцем,
Річку льодом покривала ніби диво-кришталем.
Та прийшла пора прощатись,
Час весни, тепла прийшов.
Прощавай, Зимонько ясна,
Сніжна, біла і прекрасна!
Оживає природа весною,
Так і ми оживемо з тобою.
В рідний край прийде знову тепло,
А воно переможе все зло.
Промінь сонця нам землю освітить,
Будуть птахи летіти над світом,
І на крилах своїх принесуть,
Світлий МИР, якого так ждуть.
А весна вже на порозі,
Он шумить у верболозі.
Ясним сонечком сіяє,
І теплом нас зігріває.
Люба весно, ти чудова,
Неймовірна і казкова!
Принеси нам мир у край,
Щоб тут знову був розмай!
Подаруй нам щастя в дім,
Щоб біди не було в нім!
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
