Нинішній світ – єдино можливий для цього людства.
Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття:
В когось душа – повна честі, любові й благородства,
А хтось ще не задумався ні разу про це від сповиття.

Кожному, з нас, хочеться бути вільним, незалежним,
Але ми й далі нав’язуємо одне одному свої погляди.
Небеса бачать наші гріхи. Вибачають нам – грішним.
Жива природа не сприймає негативні людські рими.

Чомусь, впевнені, що ніхто нікому і нічого не винен.
Вперто кажемо, що змінюватись під інших – не варт.
Може, саме тому наш світ ненависті й воєн – повен?
Люди давно забули про спокій і душевний комфорт.

Віртуозно обрамлені слова розходяться з вчинками...
В багатьох вже нема жодної віри ні в кого та ні в що.
Політикум освоїв зловживання гаслами-родзинками.
Народ йому не вірить. За що ж нам таке горе, за що?

Чорні й білі клавіші нотами озвучують мелодії життя.
Навіть, без однієї, з них, вони зазвучать недосконало.
На цій планеті потрібно подбати про людей до пуття,
Щоб всі народи були щасливими та всіх соло лунало.

Одяг з людяності, мудрості й добра не вийде з моди
Та, чомусь, в теперішні часи на нього меншає попит.
Одні набивають золотом, діамантами власні комоди,
Інші на звичайне життя і виживання складають іспит.

Добро знецінюється. Вийшло з моди його пам’ятати.
Недобрі душі розпалюють істерію війни й ненависті.
Зло – здатне надовго руйнівні шрами в душі лишати,
Знищує все добре і гідне. Вирують злобні пристрасті.

Люди в достойних вчинках пливли б, як риба в воді.
Натомість грузнуть в неправильних діях, наче в меді.
Хто ж є ангелом та дияволом у світовому хороводі?!
Як серед масок пізнати: "Де є білі, а де чорні лебеді?"

Нинішній світ – єдино можливий для цього людства.
Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття:
В одного народу душа – повна честі й благородства,
В іншого – заздрості, ненависті та якогось прокляття.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Один внутрішній голос, немов наказує:
"Порухайся… Підбіжи… Все встигни…"
Інший йому перечить, неначе зупиняє:
"Збав темп… Спинись… Життя збагни…"

Бігти проти вітру – сміліше, ніж за ним.
Мовчати – легше, ніж говорити правду.
Посміхатись – не значить бути щирим.
Ставити кому – це ж не ставити крапку.

Розхитана людська мораль – не розкіш.
Непередбачуваність – завжди неспокій.
Справжня правда – не з красивих афіш.
Буває, що – на горі та в прірві глибокій.

В німім мовчанні – більше почуттів.
Є прочерки в тому, що вголос сказане.
Ситість у житті – брак душевних злетів.
Головне з того, що кажемо – вирізане.

Не всі, хто вистоює на колінах – "святі",
Як не всі, хто молиться вдома – атеїсти.
Втаємничені добрі справи – благодатні,
А "показушне" – зроблене не по совісти.

В натовпі – не значить, що не самотній.
Як у самодостатності зі собою – добро.
Сам – краще, ніж у компанії мерзотній.
Прожити вік самотньо тепер – не тавро.

В серці – відлуння протилежних думок.
Чесне, правдиве життя – замало друзів.
Брехня зі служінням – кар’єра та замок.
В останню мить життя – всім по заслузі.

Один внутрішній голос, немов наказує:
"Будь мудрим... Зроби добро…Спіши …"
Інший йому перечить, неначе зупиняє:
"Як не здатен на це, то хоч не гріши!"

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко