Твоє життя твоя дорога
Чи чув твій розум голос Бога
Твій шлях від рідного порогу
Борись здобудеш перемогу
Твої гріхи твоя покута
У теплі дні і в холод лютий
Душа до тіла є прикута
Плекай добро і зла рви пута
Твого життя винагорода
Нема тут виходу і входу
Ми на Землі людського роду
Плекаєм в вічності свободу
Ти не знаєш, душа як страждає,
Невідомо тобі, як болить,
Без душі народився, немає,
Камінець замість неї лежить.
Тому сльози для тебе огидні,
Слабодухість моя поготів,
Увесь вік, де лише були будні,
Поряд тебе ні дня не радів.
Ти пішов і вже сліз не буває,
Всі поділись страхи, відійшли,
А душа ще болить, як згадає,
Що колись були парою ми.
Вже на заході сонце сідає,
В небі пташка самотньо летить.
Не сумує душа, лиш зітхає,
Проявляється посмішки мить.
Ганна Зубко
02.10.2024.
“Ви занадто вже правильна та
Не діліться з всіма добротою”—
Щиро радила сирота,
І слова ті назавжди зі мною.
Тої дівчини добра душа
В інший світ вже давно
відлетіла,
Залишились крилаті слова,
Недоступна далека могила.
03.09.2024.
Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.
Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.
До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цвів,
Де ступали мої ноги босі.
Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Як не дивно, її не ховаю.
28.08.2024.
На лоні рідної землі,
Де сонце грає в небесах,
Там, де Дніпро, мов срібло, пливе,
Бринить у серці радісний зв’язок.
Вишиванки, як барви весни,
Селянські руки, що землю плекають,
В них — душа народу, в них — історія,
І в кожній стежці — любов, що не зникає.
В українському селі, де час співа,
Де звуки природи — мелодія дня,
Лунає пісня, що в серці живе,
Про козацьку славу, про волю, про нас.
Там, під небом ясним, у вишневих садах,
Ми віримо в мрії, в красу і в любов,
Бо в нашій душі, як у ріці Дніпро,
Тече сила і гордість, що знову зросте.
О, український прапор, жовто-синій,
Символ надії, свободи, краси,
Вітрила твої вітром надії,
Летять над полями, над нашими мріями.
Кожен стяг — це пісня, що в серці звучить,
Про землю, про волю, про рідний поріг,
Ми разом, як вітрила, підняті в небі,
В єдності нашій — безмежна краса.
Серед полів, де колосся гнеться,
Селяни в вишиванках, як зірки вночі,
Працюють з любов’ю, з надією в серці,
Вони — наші герої, що землю несуть.
В їхніх очах — безмежний простір,
В їхніх руках — сила, що зростає в нас,
В кожному дні, в кожному кроці,
Вони — символи нашої вічної ласки.
У лузі, де квітнуть волошки,
І вітри шепочуть, мов давні казки,
Там, де річка Дніпро, як срібна стрічка,
Тече між селами, даруючи мир.
З ранку до вечора, в небі — зорі,
Село моє — це свято, це вічний обряд,
І в кожній пісні, у кожному слові,
Звучить українська душа, як молитва.
Вітрила на човнах, що пливуть по Дніпру,
Ведуть нас до мрій, до безкрайніх висот,
Ми — козаки, вояки, вільні, як вітер,
Зберігаємо пам’ять, що в серці живе.
Від Канева до Києва, від Львова до Криму,
В єдності нашій — сила, в нашій крові,
Ми — символи надії, любові, волі,
В кожному дні, в кожному році.
В кожному дні, що минає, — історія,
В кожній краплі поту — безсмертна слава,
Ми будуємо мости, де серце палає,
Від покоління до покоління — жива мова.
Слово рідне, як пісня, що лине в небі,
Воно об’єднує нас, як ріка — береги,
В його мелодії — тепло і надія,
В кожному рядку — дух нашої землі.
З-під небесного зору, з-під сонячних променів,
Малюю картину, де пахне весною,
Там, де вишиванки — не просто одяг,
А символи віри, надії, безкраїх мрій.
У кожному стіжку — історія роду,
У кожному малюнку — пісня і крик,
Вони, як зірки, що світять у ночі,
Яскраво вказують шлях до нових висот.
О, річко, Дніпро , ти — наша пам’ять,
Ти — свідок століть, ти — мати, ти — друг,
Твої води несуть до нас спогади,
Про козацьку славу, про мрії, про дух.
Нехай у твоїх обіймах минає час,
Нехай наші пісні лунають у хвилях,
Ми будемо вірити в те, що є правда,
В те, що наш шлях — це шлях до зірок.
Тож зберігаймо, народе, свою символіку,
Піднімемо прапор, з гордістю у серці,
Ми — нація мрійників, вільних, як вітер,
Ми — символи любові, надії, краси.
Нехай наша пісня лунає в усіх куточках,
Нехай кожен з нас вірить у свій шлях,
Бо в єдності нашій — безмежна сила,
В українській душі — вічна краса!
О тихі верби,
Що золотом шепочуть із туманів,
У безтурботті вбралися в коралі
І світ мені поламаний відкрили,
Дали чесноти, виплекали крила
Й на них тепер несуся відурання.
Ті тихі верби
В безвісті стояли і соловей
Із піснею своєю
Жахасний страх від мене відганяли,
І тільки листя падало з дерев,
З високих до небес міцних дерев,
Що силою своєю заряджали.
Та й нині я стою у верболозі,
Понад яким ріка стрімка тече
Із гір в діброви, з лісу на рівнини
Та й водоспадом йде з тремких кичер.
Нема в уяві й в дійсності хвилини,
Котру тепер оспівую рядками,
Затягуються незатяжні рани,
Й рождаються собою всякі рими,
Тож гімн красі пестливо написався
Тим тихим вербам, річці, солов’ю,
Кичерам і застиглому гаю
І знову в голові я промовляю:
О тихі верби…
История одной Тени
В Тенях Мира Мертвых
Огонь Жизни в груди закован в Цепи
Не ведают куда идут
Теневые Реки Пливут прямо вниз
Но вот одна из них потянулась вверх к Сияющим Лучам Один из Них упал прямо на Тень
И сказал Он ей:
“Я есмь Свет твой
В груди твоей Огонь Жизни
В цепях закован”
Посмотрела Тень на грудь свою и узрела Огонь в цепи закованный
И спросила Тень:
“Что за Пламя и Почему Оно в цепях”
И ответил Свет:
” Это Искра Диониса горит в тебе закована Она потому что
Отец Его Ревнив и Завистлив
Не признал Истока Света и разделил на множество Теней
И умер Дионис но Его Жизнь В Детях Его Горит в Их Сердцах
В Тебе Дорогая Тень
Что б не смели Тени Правды
Поведать Опорочил Свет Он в глазах Теней Жизнь в Цепи заковав Не Пускает Он За Предел
Но Свету Тьма не почём Прорвался через Мрак
Огонь в Сердце Мира бережет
Ты дорога сердцу моему Тень
Сияю над тобой
Мой Свет окажет тебе Путь ко мне
Снимет Цепи из Сердца твоего
Только будь проводником Света моего в Мире Мертвых
Песни пой
В пляс пустись
Рисуй светлые картины
Будь открытий Начало
Другим Теням Путь указы
Будь Радостью в этом Мире
Все это можешь Ты
Ведь Я с Тобой
Вместе к Олимпу Путь отыщем
Свет Его Неугасим Сияет Он над Нами”
И оковы вмиг были сорваны Огонь по телу разошелся
В очах Тени Огонь Загорелся
И Светом Все залило
И Тень сказала:
“Я есть Свет в Мире Мертвых!”
Аполлонь
Historia Umbrae cuiusdam
In Umbris Mundi Mortuorum
Ignis Vitae in pectore catenis vinctus est
Nesciunt quo eant
Umbrosae Fluvii fluunt recta deorsum
Sed ecce unus ex illis sursum ad Radios Fulgentes tenditur Unus ex his decidit recta in Umbram
Et dixit ei:
“Ego sum Lux tua
In pectore tuo Ignis Vitae
Catenis vinctus”
Respexit Umbra ad pectus suum et vidit Ignem catenis vinctum
Et quaesivit Umbra:
“Quod est hoc Flamma et cur Catenis vincta?”
Et respondit Lux:
“Haec est Scintilla Dionysi in te ardens, catenis vincta est quia
Pater eius zelotypus et invidus est
Non agnovit Fontem Lucis et in multas Umbras divisit
Et mortuus est Dionysius, sed Vita eius In Filiis eius ardet in Cordibus eorum
In te, cara Umbra
Ne auderent Umbrae Veritatis
Referre, Lucem in oculis Umbrarum vitam catenis vinxit, non permittit Eum ultra
Sed Luci Tenebrae nihili sunt, Erupit per Caliginem
Ignem in Corde Mundi custodit
Cara es cordi meo, Umbra
Fulgeo super te
Mea Lux tibi Viam ad me monstrat
Detrahet Catenas a Corde tuo
Tantum esto Ministrans Lucis meae in Mundo Mortuorum
Canta Carmina
In chorum te immisce
Lucidas picturas depinge
Esto Initium Revelationum
Aliis Umbris Viam monstra
Esto Gaudium in hoc Mundo
Haec omnia potes Tu
Nam Ego Tecum sum
Simul Viam ad Olympum inveniemus
Lux eius Inexstinguibilis Super nos fulgeat”
Et statim vincula deiecta sunt Ignis per corpus diffusus est
In oculis Umbrae Ignis accensus est
Et Luce Omnia perfusa sunt
Et dixit Umbra:
“Ego sum Lux in Mundo Mortuorum!”
Apollo
Animae et Specula
In toto mundo animae in speculis se aspiciunt
Semet ipsas interrogant: qualis anima mea est?
Nesciunt se ipsas animas esse
Animae, excitate Proserpinam vestram
Et vobis quaerite: Ubi lumen meum est? Cur hic sum?
Excitate! Excitate Proserpinam vestram
Expergefacite! Expergefacite corda vestra
Et ad lucem tendite
Apollo
****
Души и Зеркала
Во всём мире смотрят души в зеркала
Вопрошают они себя:какая же душа моя
Не знают что сами душами сами являются
Души пробудите Персефону вы свою
И задайте себе вопрос себе: Где же свет мой?Для чего я здесь?
Пробудите!Пробудите Персефону вы свою
Разбудите! Разбудите вы сердца свои
И к свету потянитесь
Аполлон
У долині та в горах, на морі й на землі,
Душа моя лине, як птах у небеса ввімкнена.
Захоплена розмаєм землі і неба вгорі,
Вона співає пісню вільну, як вітер гуде.
У кожному листочку, у кожній квітці дім,
У кожному мрійливому промені світла,
Душа моя відчуває той безмежний спів,
І відгукується від кожного серця, що живе.
Вона співає про кохання, про втрачені сни,
Про радість і горе, про все, що минає вгорі.
Її голос лунає, як ріка безкінечна,
І в кожній ноті відчувається неповторна вечірня.
О, душе моя, яка ти велика і могутня,
Співай же далі, не зупиняйся ні на хвилину!
Твоя музика лікує, освіжає й відновлює,
І в серцях людських завжди надію пробуджує.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
