Заглянь сюди, тут багато вірші,
які блукають по нашій землі.
Вони написані всі від душі
і що у кожного на сердці.
Ти прочитай, можливо ,
в цих віршах своє ти
щастя пригадаєш.
А, можливо, свою біду
із кимось розділиш пополам.
На степі широкому вітер сильний гуляє,
Своїми стогонами трави він колихає.
Він збирає в хоровод пухнасті хмаринки,
І пестить своїм дотиком кожне зернятко в полі.
Скільки таємниць у його шелесті ховається,
Скільки легенд степових у його співах звучить.
Вітер сильний, вільний, як душа степова,
Не зупиняється ні на мить, завжди в русі.
Широкий степ, мов море безмежне,
Де життя бурхливе, де тиша спокійна,
У вітрі йому співати свою пісню,
По степу широкому, на волю пускаючи крила.
Тут, серед просторів, душа знаходить відпочинок,
Тут, де небо безмежне, а земля безкраї,
Тут, де вітер сильний і степ широкий,
Ти відчуваєш себе частиною безмежності.
Україна, могутня та вольна,
Душа народу, незламна й сильна.
Твої степи широкі, мов океан,
І в глибинах серця палає вогняний пламінь.
Ти — колиска козацьких героїв,
Що за волю й незалежність боролись.
Твої гори стовпилися, мов сторожа,
Щоб берегти твою красу й мудрість віків.
Сильна Україно, у серці твоїм
Живе незламна воля до перемоги.
Твої сини й дочки, мов герої,
Захищають твою свободу й честь у бою.
Душа народу в тобі б’ється,
Мов ріка весела, що несе свою силу.
Твої пісні й мова — це мелодія вічна,
Що лине на небесах, як голос душі непокірної.
Нехай твоя міць і воля завжди буде,
Твоя краса і свобода — незгасна.
Сильна Україно, душа народу,
Ти — світлий образ вічності, світла надія на завтра.
На полонині, де вітер вільний віє,
Де небеса синьо-голубі плавають,
Там кожна травичка, там кожна квітка,
Наче відгомін музики, котиться.
Степові простори, як моря безкраї,
В них козацькі душі вільно пірнають.
Тут солов’ї співають увесь день,
І дерева шепочуть про кохання.
На полонині, де вічність співає,
Де серце відчувається вільним і ясним,
Тут кожен момент — мов казка веселих днів,
І кожен дихання — мов пісня про вічність.
Полонина — це той край, де душа пісню співає,
Де серце лине в небо, неначе птах у вольє.
Тут ми відчуваємо себе частинкою природи,
І віддаємося на волю мріям та свободі.
Нехай полонина завжди буде нашим домом,
Де ми знаходимо себе, де знаходимо світло.
Тут душа вільна, тут серце щасливе,
На полонині, де кожен момент — велика поема життя.
Лине пахощів ніжна весняна пора,
Пісень пташиних мелодія.
Заквітчані поля, як картини уві снах,
Веселка кольорів на зелених травах.
Дерева прокидаються від зимового сну,
Буття квітне ніжно, мов казка ясна.
Ріки течуть спокійно, ніжно ласкаво,
Веселка водних бризків, наче срібляста грана.
Душа наповнюється радістю і спокоєм,
Весняний вітер здіймає душу вгору.
Серце ллється співом, мов річка весела,
Весна – це мрія, що є у житті кожного.
На полі світанку, де розквітає луг,
Мрія про Україну, як пісня наша, туга.
Серце в бур'яні, ритмічно б'ється вночі,
Віршами виткана, мов вишивана вишивка.
Золоті промені освітлюють поля,
Дніпро тече своїм дивовижним шляхом.
Кобзар в степу, ніжно лине мелодія,
Ритмічна поезія, мов чарівний пташиний спів.
Щедрий колосок, як струни гітари,
В кожнім рядку тайна, як глибина у вогні.
Мрія про Україну, як насичена зоря,
Летюча, як ластівка, в світі кольорових вітрил.
Струнки думки вплітаються в вірші,
Ритмічна симфонія, мов весняний вальс.
Шепоче трава, де пливуть ріки,
Мрія — це мелодія, в її звуках відгукуються гори.
Крокуючи стежками , країною своєю,
Ми тикаємо ритми, як вишиванка барвиста.
У кожному слові дзвенить кобзарська струна,
Мріємо про Україну, в ритмі якої луна.
Велика поема, мов танець племенючих вогнів,
Де кожна строфа — це душа, що летить вгору.
Мрія про Україну, в ритмі якої виграє час,
Сплітаємо слова, мов весняний квітучий вінок.
Повсюди сніг,
сніжинки на долоні,
В даль забіліло
плетево доріг,
Припорошив
ще більше мої скроні,
Холодним смутком
у душі заліг.
Їй хочеться тепла ---
його немає,
Наче холодний,
змерзлий камінець,
Сильніш морозить,
снігом замітає,
Вона ж іде,
зігнувшись, навпростець.
09.12.2023.
Любовь растаяла, как дым.
Оставив лишь седой туман.
Всё также солнышко встаёт.
Душа с надеждой говорит: “ ты знаешь, я хочу собрать туман”..
“Собрать туман”? опять обман.
Прими за благость
Ты ж любила.
Душой открытою жила
А разум дальше поучает…
Уж слишком мирно ты жила
Старалась всё добром, любовью.
Старалась миром всё решить…
Наскучил дом и образ твой..
На праздник с лёгкой жизнью
Умчалась в сизый дым Любовь.
Неначе сокіл, що по небу плине,
Як той потік, який з гір лине,
Летить Душа за небокрай
З надією потрапить в Рай
Летить крізь хмари в небеса
І споглядає чудеса,
Де землю м'яко, наче тінь,
Вкривають тисячі хотінь
Де люди думають грошима,
Де правило життя - "я хочу ще!",
Де помирає Істина незрима,
Де людяність впадає в урвище
Мільярди душ живуть бажанням,
Забувши геть про почуття
І світ сповняючи стражданням
Втрачають з ними сенс життя.
Боляче дивитись її знову з кимось
Боляче це бачити бідними очима..
Але нічого, я проплачу, та встану знов на ноги..
Я обіцяю, лиш поплачу.. та вийду знов на поле!
Та й плакати не хочу, але ці сльози самі йдуть..
Я кажу досить, досить.. но вони рікою знов течуть.
Прийшов на наше місце, і там доволі пусто..
Згадую наш час, обійми, та перший поцілунок..
Доволі класно все було.. жалію інколи.. десь разів 100
Но ладно.. ладно.. можливо й сам там напартачив
Потрібно було взяти в руки, та лише пробачить..
Але проблеми не лише в мені, сонце, рибка, кошенятко... зрадило МЕНІ!
Вона хотіла дружби та й нічого більшого
А Возі знов хотілось іншого..
Він знову хотів клятви, він знов хотів добра..
А в висновку - : Розбита ще раз.. в Возіка душа..!
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
