Іду по звивистій стежині,
Часом оглядаюся назад.
А душа удалеч лине,
Ніби хоче щось відшукать.
Сонце мружить кульбабові очка,
Тримає серпень чебреці в руках,
Лісу темно-зелена сорочка
Мерехтить й мерехтить на вітрах.
А я не вірю вже думкам своїм,
Твоє ім'я не смію шепотіти.
Сьогодні сумніваюся у всім:
В тиші, в сонці, у людині, в світі...
Струны любви перебирая,
Миром всё нежилась душа.
Но тут нежданно на рассвете
Упала на неё война.
Из-под войны гранитной глыбы
Кричала плакала душа.
Тех, кто несли эту войну,
О мире воплями моля…
Но глух, пустым был их ответ:
Меж «так и надо» и «не верю».
И обессилила душа,
Захлопывая свои двери…
Под гнетом горя огрубела
И плачет меньше все она…
И норовит вернуть сторицей
То, что война ей принесла…
Все меньше ощущая боль,
Глыбу войны рвёт на куски.
Швыряя их все больше в тех,
Кто эту глыбу приносил.
Боль всю свою хочет вернуть,
Тем, кто рыдать ее заставил,
Чтобы от боли голосили
Души, войну что поддержали.
Чтобы, отвергнув этот глас,
Вести себя подобно зверю,
Сочувствие все разместив
Меж «так и надо» и «не верю»…
16-09-2022
Душа слезами источилась
И высохла до дна.
Теперь вместо неё там камень,
Массивная скала.
Бесчувственная ко всему,
Холодна и жестока.
Отвесны, остры ее камни,
Вершина непокорна.
Скала все круче с каждым днём,
Проведенном в войне.
Сочувствие и сострадание
В ней день за днём слабей.
Усилий камень растопить,
Потребуется много -
Чтоб вновь заплакала душа,
Жить в мире надо долго…
И мир наплачется не раз,
Чтоб душу растопить, -
Война жестокость глубоко
В душу смогла вонзить…
19-10-2022
Відправте ви мене в Київ.
Миле місто життя де кипить.
Де я проклинала й любила,
Могла чай я,чи каву попити.
Де гуляла ночами чарівними
Я бульваром,освітленим фарами машин.
Брала в кав'ярні гаряче какао,
Й писала про все, що було на душі.
Де за людьми спостерігала,
Й насолодитись могла я усім,
Проживати радо моменти ,
Емоції щасливі і сумні.
Болить душа
Болить душа за нашу Україну,
За міста і села, які стоять у руїнах,
За чию, ти, страждаєш провину?
Стоїш, ні за що, долі на колінах...
Болить душа за нашу Україну,
За воїнів, які боронять рідний край,
За нашу квітучу і найкращу Батьківщину,
За тих, хто вже полетів у рай...
Болить душа за нашу Україну,
За вщент розтрощені будинки,
За те, що стріляє ворог без упину,
За людські та гіркі сльозинки...
Болить душа за нашу Україну,
За батьківську ріднесеньку домівку,
За маму, яка чекає доню й сина,
Біля вікна похилила свою голівку...
Болить душа за нашу Україну,
За розбиті серця, нездійсненну мрію,
За калину, що похилилася біля тину,
За небо і сонце, яке тепер не гріє...
Болить душа за нашу Україну,
Стогне від болю матінка-земля,
Ми тебе ніколи не покинем,
Будемо боротися до кінця!
07.02.2023. С.М. Онисенко
НЕХАЙ ДУША СПІВАЄ
Нехай душа співає без упину,
Й та пісня лине у світи, у даль,
Нехай шука для радості зернину,
А му́зику заграє хай скрипаль.
Нехай душа співає і не плаче,
А спориші ́у ній хай не ростуть,
І чорний ворон хай у лісі кряче,
Та й тугу хай вітри десь віднесу́ть.
Нехай душа співає і радіє,
Хай відійде́ від неї вся печаль,
На краще хай надія все жеврі́є,
Падінь нехай не знає і проваль.
Нехай душа співає стоголоссям,
І співу щоб упину не було́,
Бажання хай сплітаються в колосся,
Ключем хай б’є живильне джерело.
Нехай душа співа, про що захоче,
Той спів спинити, щоб ніхто не бравсь,
Душа – вона, створіння це жіноче,
Щоб розум в тую душу закохавсь.
Нехай душа співає і чарує,
Як треба, то накине хай вуаль,
Хай шепіт сво́го серця за́вжди чує,
Й до неї хай не зна дороги жаль.
Нехай душа співа й не знає втоми,
Щоб їй не був знайомий зовсім біль,
А пам’ять хай гортає їй альбоми,
Й ніко́ли щоб не сипали їй сіль.
04.03.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 983020
Іноді буває так болісно на душі,
Що слів не вистачає, щоб це описати.
А в спину вструмлені гострі ножі,
І цей безжалістний біль не втамувати!
Голова так кипить від виру думок,
Але нічого вуста не шепочуть.
Ніби живеш ти в театрі ляльок,
Де, те і діло, зламати волю їх хочуть!
Кожен день ти стараєшся будувати нові мрії,
І сміливо йдеш долі наперекір,
Але розгублено шукаєш сили на дії,
Дивлячись навкруги. Уявляєш майбутній дім.
В цей момент нутро рветься назовні,
Тихо сповзає сльоза по щоці...
Але тіло сковано, ніби в бавовні,
Так і стоїш закам'яніло у думках с ножем у руці.
В цей момент ти слабкий і самотній,
Лишь птахів бачиш на небі ясн`ому,
Але потроху приходить спокій,
Береш себе в руки , і починаєш життя по-новому!
©_Alex.aaa_virshi_
Щось занадто я нині втомилась...
Спиню свій шалений біг. Спочину,
Щоб сила духу в мені відродилась,
Віра в себе не згасла ні на мачину.
Вечоріє... Запас енергії вичерпав себе.
Внутрішній голос із нот теж зірвався.
В думках звертаюсь до магічних небес,
Щоб вітер змін у життя ввірвався.
Набігалась... Наспілкувалась... Вільна.
Раниму душу свою не потривожу.
Стану тиха, спокійна, нейтральна.
В сни кольорові омріяне приворожу.
Завтра... А завтра я знов буду сильна.
Втілити все задумане зумію, зможу.
Стану життєрадісна, активна, реальна.
Добрих людей біля себе примножу.
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
поезія - бездонна, як безмежне, бурхливе море
недосяжна голубінь небес і хвилююча їх блакить
подруга - в мирнім житті й тоді, як війна несе горе
без неї не можна багатогранно, повноцінно прожить
поезія - несподіваний пасажирський потяг
скільки б не було вагонів, всі стануть на обидві рельси
промчиться по знаних та незнаних маршрутах
благородно розкриє мрії, реалії, людські шанси
поезія - цікава й загадкова, як планета Земля
обнадійливий зорепад у щасливу, весільну ніч
у ній - суша, небо, водойми, природа, всі ми, я
наше людське життя в її римах - найважливіша річ
поезія - мелодійний, неперевершений спів солов'я
рідному краю, сім'ї й коханню дає кращі нотки
викликає протест, сльози, співчуття, сум, зневір'я
виявляє та розмотує в часі доленосні нитки
поезія - шум океану в його загадковому безмежжі
благословенна тиша в забутому, прадавньому лісі
краса скелястих гір, стежин у мальовничому підніжжі
чесна реальність всіх часів у найкрутішому замісі
поезія - добра, живильна, гірська, джерельна вода
чиста - немов сльоза, прозора, холодна, правдива
краплинка водички, що з хмарки ненароком спада
польова квіточка малесенька, духмяна, красива
поезія - муза з добрим серцем і відвертою душею
ніжно обіймає, голубить, витирає людські сльози
мені ніколи не захочеться розлучатися з нею
поетичні рядочки - лагідніші від найкращої прози
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
Наша душа все пам'ятає,
Переносить і біль, і радість,
Вона мовчить, нічого не питає,
Не показує свою слабість.
Не дратуйте живу душу,
Вона інколи страждає,
Гармонію свою не порушуй,
Тоді душа, як сонце, засяє...
20.03.2023. С.М. Онисенко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
