У битві власних почуттів
В полоні невимовних слів
На перехресті двох шляхів
Одне життя між безліч днів

Життя спектакль чи кіно
В житті є принцип доміно
Життя фізичне і духовне
Життя без віри беззмістовне

Квиток в один кінець дороги
Десь поміж радістю тривоги
Десь між блаженством є і біль
А сльози сіль а сльози сіль

В просторах дня в оковах ночі
Блукаю сам десь серед снів
Чого я хочу і не хочу
Чого не зміг і що зумів

Над чим я плачу чи сміюся
В чому безстрашний чи боюся
Чого навчаю я чи вчуся
Що я прийму чи відречуся

В полоні власних почуттів
Думки мов тіні йдуть за мною
В покорі знов тамую гнів
Життя моє тече рікою

І від народження за мною
Добро і зло десь за спиною
Ідуть невидимим конвоєм
Ведуть до вічного спокою

Запроси мене на танець.
Ти, вмієш танцювати вальс?
Я так, довго його не танцювала.
Я хочу знову повернутися до життя.
Відчути ритм шаленого,
Життєвого буття.
Де в ньому тільки ти і я ..
Запроси мене на танець.
Хай рухи наші будуть в унісон
Хай плещуть у долоні люди
Від танцю нашого життя.
Ти, тільки запроси!!!

Спогади то є життя.
Для драми відкриття і закриття.
Спогади то є злиття минулого,
теперішнього і майбутнього.
Життя – інколи й розбиття, побиття,
викриття, кровопролиття.
Та тільки з часом, відліком годин,
століть, епохи.
Життя із розбиття, в чарівну квітку –
Розквітає.
З часом з напівжиття переростає в
Відкриття, пережиття, саморозкриття.
І ось тоді й починаються реалії життя.
Ти вдихаєш аромат його на
Повні груди.
І кожна квітка, хмаринка, пташки спів –
Стає кораблем.
За штурвалом якого стоїш ти!
З досвідом життя.
Шиттям якого нитки обираєш ти.
І візерунки у нас у кожного свої.
Інколи потрібно сповільнити рух,
щоб милуватися життям…

Ми – не заручники своєї долі.
Людство крокує, обираючи маршрут,
Вирішує хто буде на волі, хто в неволі,
Хто розіб’ється вщент, а в кого парашут.
Якщо ми дозволяємо нас грабувать, дурити,
Образи терпимо, працюємо за їжу,
Скаржимося одне одному про те, як важко жити,
І покладаємо усе на правду й волю Божу –
Скажу вам чесно люди, що Бог не допоможе.
Тим заробили ми такий страшний тягар,
Що не повстали проти поборів і принижень,
Що до керма пустили бандитів і нездар,
Що загубили той такий важливий стрижень.
А ще цинізму море,
Всі дружно склали руки…
Та ж віра й боротьба –
Найкраща запорука!
Якщо постійно нити,
Що так завжди і всюди,
То як же нам змінити
Цей світ нікчемний, люди?!.
2013 р.

Люблю життя за майбуття,
За добрий погляд, за тривогу
Знайомих і близьких.
Люблю життя недовгої дороги,
Удач мінливих і крихких.
А ще люблю за дощ нежданий,
За шелест листя чарівний,
Люблю за те, що так жаданий
Сюжет казковий, непростий.
Люблю життя я за розлуку,
Люблю його я за кохання,
Люблю за горе і за муку,
Люблю за радість й розставання.
Люблю життя за Україну,
За те, що серцем ми багаті,
І дякую я за родину,
І за добро у нашій хаті.
За те, що маю свою долю,
Свою, чужої і не треба,
І за свободу, і за волю,
За щойно впавшу зірку з неба.
Люблю життя за захід сонця,
За розквіт, неминучий, днів,
За те, що бачила з віконця,
Як в небі журавель летів.
Я щиро дякую йому
За те, що в серці маю мрію,
За те, що маю змогу дарувать її тому,
Хто загубив свою і віру, і надію…