Казали - "лиш крок.."
Та ти вже в депресії
Я почав ходити в зал
Вбивати себе до інверсії

Брав я гріфа лежачи
Жим нога сидячи
Знав я цю жорстоку біль
Але завжди всьо терпів

Було боляче
Навіть інколи синів
Але забув про ті про проблеми
З якими я в ночі сидів

Випив таблетку
Та брав ногами жим на два.
Але інколи казала стоп
Моя рідненька стопа.

Я добивав себе в тім в залі
Дивлячись на цих качків
Яким лиш протеїна
І страву з натуральних тих білків.

Виходячи із-зала
Провівши мою сесію
Вкотрий раз та й вкотрий раз
Я попадав в депресію..

Я шось лежу
Та думку гадаю
Коли вже той лям..
А я ще досі не знаю...

Коли вже доб'юся!
Щоб політати
Но рідне життя
Дає книжку читати!

Я справді начитаний!
Дайте ті крила
Щоб на говерлу!
Щоб на ті схила

Але життя знов дає
Сильну дорогу
Щоб добится лям
Та купити триногу!

Купити триногу
Щоб встоїти всюди
Проти лицаря, проти темряви!
Проти тої паскуди!

Щоб виграти все!
Що тільки можливо!
Але я лише мрію
Здолати це все, наврядчи зумію!

Знай і пам'ятай
Якщо хреновий день..
Не лий ту злість!
На тих людей

Забий, не парся, все пройде!
Казали мені вчора..
А нині я тихенько сидячи
Вбиваю в себе.. - ту таблетку спазмалгона!

Я випивав таблетку тричі
Но зовсім краще не ставало!
І взяв себе я тоді в руки!
Та мою біль - немов рукою зняло!

При падінні, я ноги забирав
Щоб було краще падать
Але я знав, що завтра, може й після-завтра!
Я буду ту проблему, знов долать!

Скільки жигу не тонуй, беха не получиться
Скільки добра ти не вливай, всеодно забудеться..
Скільки не кохай, зірка не появиться
Скільки не лети, за ґрати сядеш, тут вже ти.

Живи, живи, кайфуй життям
Нічо не відкладаючи
Бо та ракета, той трамвай
Інколи взривається

Візьми рвани в Одесу
Купи креветок кілограм
Візьму якусь старуху, а може ту мадам
Щоб можна було взять, та й випити сто грам.

Візьми, купи машину,
Та вижми ті дві сотні.
Щоб якийсь там власник жиги
Закурив в сторонці

Симоненко писав вірші
Просто так..
А я скажу, що любити в цім світі..
Буде тільки дурак!

Симоненко справді хороший поет
Показав кохання, зобразив той портрет
Але передав всю атмосферу, у своїх віршах
Мені ще до нього далеко.. Браза..- це факт!

Але він писав про обіди, про сум та радість в очах
А я лиш зображу свою біль..
У моїх темних ночах.

Я передам інформацію
Яка була жахлива
Але не зроблю їй боляче
Я ж не критина!

С мыслью одной всю жизнь живешь:
«Когда же взрослым быть начнешь?»
Годы летят, бьют глаз и бровь,
На темечко влезает лоб.
Мышцы не те, кожа не та,
Лицо морщина рассекла.
Живот круглеет с каждым днем,
Таблеток больше уже в нем.
И не от снега голова
Белой издалека видна.
Используешь все меньше бег,
Походка стала тяжелеть.
Становится ленивей взгляд,
В сторону тех, бежать кто рад.
Быстрей вращается планета,
Но лишь укачивает это.
Мысль тяжелеет с каждым днем,
Чаще вопрос «Зачем живем?».
Дети не дети - все в делах,
Их с каждым днем сложней понять.
Внутри такой же, как они,
Внешне лишь кажешься другим.
И мучает как их вопрос:
«Когда же взрослым быть начнешь?..»

03-01-2023

До успіха, нам ще далеко!
Щоб взять корону та сказать
Що я король, ви королеви
Зарано мрію, цю нам закидать!

Добитися нам буде важко..
Ми будем падати й вставать
Але ніколи, нам не буде страшно!
Щоб на ноги, заново нам встать!

Нам буде боляче
У мене будуть рани
Але я буду той!
Хто побудує драми!

У нас найдуться хейтери
У нас будуть проблеми
Але я буду той!
Хто зробить з них дилеми!