Позаду себе нічого я не маю,
Вперед мене помста лише зазиває.
Боржок повернути повинен я гаду,
Який вбив сім’ю мою пострілом з «граду».

І смерті для мене вже не існує,
Бо Одного разу я вже помирав,
Коли після пострілу «граду» проклятого,
Дитині своїй очі сам закривав.

Не знаю конкретно, хто в мене поцілив,
Забравши дитину мою назавжди.
Для мене це вже взагалі неважливо,
Я ворогу смерть лише маю нести.

Немає різниці для мене хто ти,
Навпроти стоїш - значить смерті повинен,
За те, що ніколи в своєму житті
Я більш не побачу своєї дитини.

Життя після смерті для мене настало.
Смерть просто безсило мене обліта,
Коли зустрічаюсь я з нею обличчям,
Бо двічі не може вбивати вона.

Спиною до мене смерть більше літає,
І разом зі мною вбива ворога.
Якщо б побратимів моїх не чіпала,
То були б ми з нею як брат і сестра.

Я жодного сенсу не бачу в житті,
Безпрограшно зараз за смертю ганяюсь -
Або ворогів всіх своїх переб’ю,
Або із сім’єю своєю побачусь.

17-10-2022

( По мотивам песни В.Цоя «Пачка сигарет»)

Дорог немало я прошёл,
Не зная рад, кто будет следу.
В войне, как в «Пачке сигарет»,
Я потерял свою «тарелку».
Но оптимизма, как в той песне,
За жизнь свою не приобрёл.
Казалось, что бежал вперёд,
А вышло так, что просто брёл.

Нет у меня в кармане пачки сигарет.
И желания курить у меня тоже нет.
Самолёт не летит с серебристым крылом.
Круг замкнулся в том месте, где сегодня мой дом.

Простая истина все гложет -
Всегда виновны в драке двое.
Но не могу свою найти
Вину я в этой катастрофе.
И жар руками загребать
В войну я тоже не пошёл.
Но музыку свою в войне
Я всё-таки уже нашёл.

Я не ношу в кармане пачку сигарет,
Потому что закурить у меня желания нет.
Не для меня самолёт с серебристым крылом.
Мне плевать, ведь у меня есть родной мне дом!

Мне не нужна в кармане пачка сигарет.
И нужды, чтобы курить, во мне тоже нет.
Самолёт без меня пусть летит - остаюсь.
Есть земля подо мной, за неё и держусь!!!

26-09-2022

вона карбувала слова
витинала із міді
виливала із олова
не щодня , але майже щодня
помилялась
ставала навколішки
молитви її - то не сльоза
не прохання у Бога
прощення
молитви її - сповідь життя
з помилками
падіннями
злетами
вона таврувала роки
їх на нитку монистом нанизувала
візерунок плела від руки
не шукала краси
а мережила істину
а ще інколи , для душі
для душі на заплатки розхристану
обережно співала пісні
щоб не чули чужі - їх мугикала
вона спопеляла мости
вщент палила минуле
без болю
нащо їй були ті помилки ?
ті стежки , що в "нікуди" й "ніколи" ?
із безсонням сторіччя на "ти"
їй безсоння не кара , а благо
карбувала слова
і палила мости
і чекала на щастя
чекала...

2023 рік

Когда закончится война,
Я радоваться не сумею.
Разорвана моя душа,
И мир ее уже не склеит.
Я ненавистью пропитался.
Навязчивое «отомстить»
«Любить» из мозга выгоняет
В нем оставляя лишь «убить».

Будь проклята война - убийца мысли,
Искусство душу то, что не пьянит,
Врач, что здоровье по земле ровняет,
И ненависть та, что в крови кипит.

Когда закончится война,
Меня не будет… Это гложет.
Ведь тот, кто выживет во мне,
Как прежде мирно жить не сможет.
Утеряна боль чувств уже,
Сочувствие истрачено,
Жесткость с жестокостью во мне
Проклятиями связаны…

Будь проклята война - убийца мысли,
Искусство душу то, что не пьянит,
Врач, что здоровье по земле ровняет,
И ненависть та, что в крови кипит.

Когда закончится война,
Я вновь себя должен убить,
Чтоб свету смог явиться тот,
Кто дальше миром будет жить.
Но память, память не убить.
Война осколком в ней застряла.
Мне никогда таким не быть,
Каким война меня забрала.

Будь проклята война - убийца мысли,
Искусство душу то, что не пьянит,
Врач, что здоровье по земле ровняет,
И ненависть та, что в крови кипит.

15-09-2022

Один знакомый альпинист
Про восхождение рассказал -
Один и восемь километров
Как он вершину покорял.

Я восхитился: «Как же много!
Два километра вверх идти!..»
Поправил он: «Один и восемь!
Два километра впереди.

Когда идёшь к вершине ты,
Метры тут каждые сложны.
Нельзя в горах их округлять,
Там каждый метр надо пройти.

Не пять прогулочных минут
Те двести метров, что в горах, -
Порой, чтоб их преодолеть,
Время отсчитываешь в днях!»

Вот также дни в войне проходят,
Каждый из них имеет счёт -
Не каждый, кто прожил сто сорок,
Сто пятьдесят дней проживет…

Тут каждый день излом судьбы,
Тут каждый день меняешься.
И каждый день жизнью другой
Жить будто собираешься…

23-07-2022

Я добре жив-то взагалі,
Сім’я, робота, дім і діти.
І, навіть, два рази на рік
Літати міг на відпочинок.

Було і є що загубити,
Але не витримав тоді.
Обурив напад на країну,
Вдома залишитись не зміг.

Я дивувався дуже сильно,
Коли у черзі в військкомат
Я зустрічав своїх партнерів,
З якими вчора торгував.

У всіх історія одна -
«Не зміг я висидити вдома.
Нерви доведуть до інфаркту
Від сорому, що не на фронті.»

Ні, все це формене нахабство
Зі зброєю к нам лізти,
Вважаючи, що ми себе
Не в силах захистити.

Їм чотирнадцятого мало,
Що з нами витворяли.
Біль досі ту я пам’ятаю,
Як Крим в нас відбирали.

Безсилля й розпач…
Ненависть тоді вже розпалилась.
Донбас. В мене під Іловайськом
Загинув друг дитинства.

Київ їм захотілось зараз -
Так я їм його дав:
На кулях першого «ріжка»
Я «Київ» написав.

Не одному всадити «Київ»
Під ліве зміг реберце.
Тепер вони навіть у пеклі
Із «Києвом у серці».

Російською не розмовляю
Я з перших днів війни -
Не хочу з ворогом я мати
Навіть загальних слів.

Боже, який був кавардак
У перші дні війни:
Стріляли всі і від усюди
Змішались «свій-чужий».

Зв’язку нема з тими хто справа,
Але стріляють в росіян -
Значить «свої», а хто насправді
Не зрозумів і досі я.

То танк якийсь збоку під’їхав
І відстрілявся в росіян.
Поїхав… Але нам здалося,
Російським був той, наче, танк.

Зараз порядку значно більше,
Але й складніше йде війна.
Бої йдуть довші, трудніші,
Б’є артилерія важка…

І хоч сумую я за домом -
Втома моя вдається вже,
На фронті я до перемоги,
Життя поставив я на це

07-08-2022