Самый тяжелый для меня вопрос: Где был я 8 лет? Меня он ставит всегда в ступор - Не знаю я ответ.
Я как-то жил все 8 лет, Счастье и горе знал. Но думать должен был о том, Донбасс кто убивал?
И вот теперь, поскольку я Жил мирной своей жизнью, Сейчас в войне должен молчать И кровью поплатиться?
Нет прав кричать, что убивают, Жизни настал провал, Поскольку 8 лет молчал, Спокойно проживал?
Меня всё дальше от вопроса Смех просто разбирает. А многие из задающих Чужое горе знают?
Как жили 8 лет те люди, Что задают вопрос? Ответ вообще интересует, Иль просто «закрыть рот»?
Войну как в Йемене приняли? И сколько слез пролили? Что сделали за 8 лет Для мирной жизни в Сирии?
Конфликт вот в Южном Кардофане Как пережить сумели? А есть ещё голод детей, Смертельные болезни.
Израиль войной вечно живет, Там каждый день стреляют. Из тех, кто задаёт вопрос, Сколько о том страдают?
Донбасс, конечно же, он ближе, Но кто в кого стрелял, Уверен, до конца не знают те, Кто там проживал.
Нет, не задумывался я, Как жить там под обстрелом. И жить, как жили люди там, Конечно, не хотел я.
Чтоб убивали там людей Я тоже не желал. Одно хотел: Чтобы конфликту пришёл уже финал.
Чужим жить горем невозможно - Сил жить не остаётся. Всегда, чем дальше мы от горя, Тем меньше слёз прольется.
Мы все своим горем живем - Чужое избегаем. А иногда этим и совесть На счастье мы меняем.
Но коль случилось с нами горе, Об этом голосим. Кто о сочувствии взывает, Кто просит помочь мир.
И чью «преграду» безразличия Сумели мы пробить, Те и приходят нам на помощь, Чтоб горе пережить.
Но есть и случаи, когда Те, кто нам помогают, Преследуют свои лишь цели, Своё лишь защищают.
Как в притче птичку, что замёрзла, Корова отогрела, Когда свой «блин» на птичку ту Непроизвольно сделала.
И птичка в радости своей Чирикать громко стала. Лиса услышала ее И из «блина» достала.
Вот только не для помощи Лиса к птичке пришла, А просто съесть хотела, Ведь голодна была.
Вот так не все, кто «блин» кладут, Врагами нам являются. Да и друзья не все из тех, На помощь кто бросается…
Давно уже я перестал Искать чужую правду, Жизненный опыт говорит - Она всегда двояка.
Кто был «коровой», кто «лисой» Все эти 8 лет? Каждый, кто жил их на Донбассе, Имеет свой ответ.
Уверен, те, кто задают Вопрос про 8 лет, Не думают что с двух сторон Искать надо ответ.
И что там гибли с двух сторон, И с двух сторон Донбасс. И что за 8 лет ни разу Не думали о нас.
Как и не думают сегодня, В войне желая мести, Вопросом о 8 годах Оправдывая смерти.
Сейчас на многие вопросы Смотришь совсем иначе. Жизненный опыт на войне Становится богаче.
Вот и вопрос про 8 лет Меня обогатил. К чужому горю отношение Он очень изменил.
И хоть о помощи при горе Не перестану я вызвать. Вот только тех, кто безразличен, За то не буду осуждать.
Я осуждаю лишь людей, Вопрос кто задаёт - Они используют его, Чтобы «заткнуть мне рот!»
20-07-2022
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Про життяІсторія про шанс (засновано на реальних подіях)
Історія про шанс (засновано на реальних подіях)
Пересадили лікарі Під час війни вперше в країні Серце загиблого хлопʼя Приреченій на смерть дівчині.
Хлопцю навіки вже чотири. Дівчині шість. На все життя, Вона несучи хлопця серце, Що таке шанс запамʼята.
Не зможе дівчина сказати: «В житті удачі не бува», - Бо серце хлопця не дозволить. Шанс - то вже герб її життя.
І мати хлопця скористалась Останнім шансом у житті, Почути те, як рідне серце Бʼється, хоч і в чужій груді.
Мати ніколи не пізнає, Хто та дівчина, де живе. Та їй приємно буде знати, Що серце хлопця в комусь бʼє.
І лікарі не переймались - Експериментів час, не час? А скористались своїм шансом, Зробивши чудо в перший раз.
Ми до кінця не розуміємо, Що є насправді в житті шанс, І часто нехтуємо ним, Коли приходить його час.
Кожен, хто брав участь в історії, На все життя запамʼятає, Шансом своїм користуватись Часів поганих не буває…
В Україні вперше зробили успішну пересадку серця маленькій дитині. Серце загиблого 4-річного хлопчика пересадили хворій 6-річній дівчинці. Трансплантацію в Інституті серця МОЗ України виконав лікар-кардіохірург Борис Тодуров. Матері хлопця дозволили почути як бʼється серце після пересадки. Новина від 10-07-2023
11-07-2023
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
До мене претензія, що у тилУ Не дуже включаюся я у війну. А як перейматися нею можливо, Якщо вже немає її розуміння. Іде контрнаступ - не треба питати. Чекаємо щось? - не треба чекати. Бахмут? - бої йдуть, секрет результати, Південь? - допоки не варто це знати. НАТО у Вільнюсі зараз збирається. Десь щось у мирі ще відбувається. Хтось щось поставляє, а дехто і ні. Цілі у всіх мутнІ у війні. Але в своїй сутності всі ті новини Такі ж, що бували і в часи мирні. Новини по сутності просто пусті. Нічого нового не кажуть вони. І ось, як обстрілів в місті немає, Мозок миттєво у мир мій пірнає. Непристосований він до війни. В нього свої цілі завжди. Хоче він знати, як жити надалі, Що відбувається, що ще чекати, Як планувати життя, що робити. Молить про те, щоб відпочити. Бажає, минуле щоб відновилось, Та зміни такі, що це неможливо. Чекає по-іншому буде все йти В загадковому часі - «після війни». Пробитись в той час мозок не взмозі, Тому застигає не в зручній він позі. Немає минулого і майбуття. А те, що існує, навряд є життя. І саме тому туга в Очах моїх, Та не розгледіти з фронту її. На фронті по-іншому все відбувається. Майбутнім своїм там не цікавляться. Поставлене все там на виживання, Смерть обдурити, зробити завдання. По-різному йде все у тилу й у фронту. Порозумітися втратили змогу…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
