Не звертай увагу на недоречні людські пересуди.
Хто знає, що було чи є зараз в оточенні Твоїм?
Чому від хвилювань і ридань аж тремтіли груди,
Коли вдаряли блискавки й линув сильний грім?

Хто не пережив негоду чи грозу, той і не зрозуміє,
Як може рватись душа на дрібнесенькі шматки.
Стороння уява пишними здогадками рясніє.
Декому подобається "перемивати чужі кістки".

Тепер все залежить від Тебе. Нічого не пояснюй.
Ти - жінка, особистість... Вставай... Далі йди...
Не проси допомоги. Твоя доля? Сама її й змінюй.
А люди? Хай вони доскладають ті легенди.

"Про Тебе говорять?" - Значить, Ти - попереду.
Якби ж була позаду, то ніхто б і не помітив.
"Зі всім справляєшся?" - Вмієш дати собі раду.
Просто воду, що Ти пила, трохи хтось скаламутив.

Не падай духом. У цьому вимірі - багато дверей.
Коли зачиняєш одні, зразу ж відчиняються інші.
Світ - повен справжніх несподіванок і лотерей.
Щось змінюють люди, але більше - у всевишші.

Вір у себе й Ти зі всім справишся! Прорвешся!
Крок за кроком торуй добрий, завтрашній день.
Все залежить від того, з ким надалі поведешся.
Іноді біля красивого дерева росте гнилий пень.

Так буває в сім'ї чи в оточенні різних людей.
Кожному - своє. Життя всім дасть добрий урок.
Подумай... Відразу не буде на все відповідей.
Йди назустріч новому дню! Роби перший крок!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

ТРИДЦЯТЬ ОДИН НА ПЛЕЧАХ
(Старшому синові з нагоди Дня народження )

На пле́чі сів уже тридцять один,
А вчора був ще тільки тридцять перший,
Вже виріс, вже дорослим став мій син,
І сво́ї справи вже давно сам ве́ршить.

Не встигла озирнутись я й сама́,
Як ті роки́ невпинно пронесли́ся,
Летіли тихо, та не крадькома
Й в обіймах всі в букеті зібрали́ся.

Вони буяють, як наве́сні цвіт,
У них своя́ мелодія й відлуння,
І всі вони лишають чудо-слід,
І стеляться, й шумлять, неначе куння.

Співає пісню кожен з них свою́,
А в хорі всі звучать різноголоссям,
Немов птахи́, збираються в гаю́,
Життєва нива повниться колоссям.

За жодним з них не йдеться навздогін,
Та лиш у ногу з усіма крокуєм,
І кожен має особливий дзвін,
Який ми розрізняємо і чуєм.

Нехай дзвенять роки́ у вишині́,
Нехай буяють всі під мирним небом,
Хай чуються щораз нові́ пісні́,
І Божа ласка сходить все на тебе.

19.10.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID:963321

ПОЧНУ СПОЧАТКУ

Ламали крила, та й не раз, а я літа́ла,
Збивали з ніг, щоб не пішла, та я вставала.
Мені кричали: «Не роби!», та я робила,
Душа боліла від образ – я не скигли́ла.

Шляхи старались перекрить – я обходи́ла,
Старались добре насоли́ть – все пережи́ла.
Старались пам’яті лиши́ть – я не забула,
Старались звуки приглушить, та все я чула.

Старались боляче робить, та все стерпіла,
Старались все в житті зламать – я жить зуміла.
«Не смій ти ворога прощать!», – та я прощала,
«Він не покається, ти знай!», – та я чекала.

Мені казали: «Не шукай!», – та я шукала,
«До серця близько не приймай!», – та я приймала.
«Любов усю не віддавай!», – я віддавала,
«В полові зе́рна не знайдеш!», – я вибирала.

«Очей на підлість всю закрий!», – я не зуміла,
Чекали, щоб мовчала я – не оніміла.
Терпіла біль і далі йшла, бо жить хотіла,
А страх охоплював мене – як лист тремтіла.

Старались кисень перекрить, та я вдихну́ла,
Повітря в груди я набрала і гайнула.
За біль казали наказать – не наказала,
Що Бог запла́тить всім за все я лиш чекала.

Зламати мріють і тепер, та я не дамся,
Казала і кажу́ гнилій душі: «Отямся…».
Усе в житті я віддаю у руки Богу
Й ніко́му ні у чім не перейшла дорогу.

Бувало всяке у житті – я не зламалась,
Душа топилась у сльозах, та я сміялась.
Збирала все по крихті я і по зернятку,
Щоб навіть всьо́му був кінець – почну спочатку!

06.03.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021
ID: 977073

Я в минулій круговерті робила лише те,
На що в своєму віці була здатна
Й чого вимагав від мене саме той час.
Було ж різним життя моє тамте
Та я не була безхребетна.
Промінь світла і надії не гас.

Я й зараз продовжую робити лише те,
Що підказує мені розум, совість
Й не боюся подиху шалених вітрів.
Різним буває життя моє і це
Та я проявляю витримку, розсудливість,
Бо нині в Україні - розгул ворожих вихрів.

Я й завтра робитиму лише те,
На що в тому віці ще буду здатна
Й чого вимагатиме від мене той час.
Моє життя в майбутті - туманами вкрите
Та я буду в ньому стійка, непохитна,
Щоби вогник віри і правди не згас.

Кожна людина, як і я, робить лише те,
Що підказує виховання, досвід, мудрість
Й складає суспільну гаму часу, кольорів.
Сьогодні, як ніколи, життя - несамовите.
Потрібно проявляти патріотизм і мужність,
Як би хто того робити й не хотів.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Планета Земля ніколи не стояла на одному місці.
Вона весь час крутиться навколо своєї осі й Сонця.
"Найбільша в Сонячній системі" - кажуть науковці.
Лише тут черпає людство своє щастя по вінця.

В безмежних просторах пропливають небеса.
Дарують нам відчуття радості земного життя.
Сонце, хмари, місяць, зорі... - вишукана краса.
Ми захоплюємося їхніми чарами від сповиття.

Живемо тимчасово - від народження й до тризни.
Швидко збігає людський вік, як одна мить.
Кожен, як вміє, так і розорює власні борозни.
Щось сіє в них, веде діалог зі світом, творить.

Найголовніше для нас - залишатися Людиною.
Треба використати час, як шанс робити світу добро.
Варто йти рівною, благословенною стежиною,
Засівати ниву миром, злагодою і любов'ю щедро.

Ми з Вами народилися, щоб стати щасливими.
То хто ж тоді, як не ми - свого щастя ковалі?
Не варто жити лиш для того, щоб бути багатими.
За горизонт не візьмемо багатства ні великі, ні малі.

Життєдайна планета Земля пробігала по орбіті,
Коли нас в цьому житті ще й в помині не було.
Вона є, коли ми з'явилися, і зараз живемо на світі.
Буде й тоді, як скажуть, що життя наше відцвіло.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко