росіяни: "Дайте спокій достойній, гідній сусідці - Україні!
Ну, чого ж вам – російському народу завжди не йметься?!
Заберіть з української землі, з кордонів вражі, злобні тіні.
Без вас не проллється кров і полум'я війни не займеться.

Дайте українському народу можливість щасливо пожити,
Любити Батьківщину, сім'ї, родини, врожаї плекати.
Скільки ще з цивілізованим світом ми змушені ворожити:
"Чи зможете ви на нас – українців знову стиха напасти?!"

Дайте нам намилуватись рідною, прекрасною землею.
Ми на російські простори не претендуємо й не зазіхаємо.
Втішаємось Батьківщиною, блакиттю над рідною землею.
Вітчизняне повітря з великою шаною, любов’ю вдихаємо.

Дайте можливість наспіватись гарних, українських пісень,
Мирно розвивати культуру, слухати милий спів солов’я.
Чому через вас ми змушені жити в тривозі день в день?!
Для чого живете війною, спричиняєте Україні руйнів’я?!

Дайте своїм черствим душам спокою та людського тепла.
Навчіться мирно, мудро жити, любити, шанувати інших.
Чому в ваших серцях, замість шани до нас – море зла?!
Не соромно, що світ відносить вас до людей пропащих?!

Дайте своїм рукам щоденну, клопітку, звичайну роботу.
Зайнятим людям – не до зажерливих, ненависних мрій.
Любіть, ростіть хліба, будуйте... Не несіть горе, скорботу...
Україна й цивілізований світ кажуть росії: "Досить! Стій!"

Дайте собі час на думки про майбутнє росії й на роздуми.
Огляньтесь навколо! Весь світ живе, радіє, розвивається…
Нащо воювати, ненавидіти, замість хат будувати казарми?
Гинуть і ваші рідні. Життя йде. Всім людям відживається...

росіяни: "Дайте спокій достойній, гідній сусідці - Україні!
Ну, чого ж вам – російському народу завжди не йметься?!
Годі! Отямтеся! Бог є на небі! Віддасть вам, як ординцям...
Пора бути Людьми! Від злоби, люті ваш дім і займеться".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Усі шукають в чому сенс життя
Він у бажанні! Головне бажати!
Ви пригадайте це приємне відчуття
Це наче мрію у своїх думках саджати

Цей «саджанець» ви потім поливаєте
Щоб швидше досягти мети своєї
І цей відрізок часу проживаєте
Неначе поріднилися ви з нею

І поки в голові лунає: Хочу!
Задля досягнення є цільова дорога
Не добре коли думи вам шепочуть:
Набридло все, не хочу я нічого…

Найголовніше це чогось хотіти!
Це мотивує вас на власні віткриття!
Дуже важливо вчасно зрозуміти
Поки бажаєш щось - то і є сенс життя!
©️Лілія Ходус

... Голос вітрів шелестом листу
Заманює в осінь мене золоту.
Стелить доріжку з клена врочисту.
Вгадує роздуми ще за верству.

Збігають роки, мов по циферблату.
... Шістдесят п'ятий - в дорозі вже.
Скрипка грає мою неймовірну сонату.
Небо часто "жартує", але береже.

Вкраду я в ніченьки найкращу зірочку.
Загадаю бажання приємне й миле.
Знайду в діброві найкращу квіточку.
Майну через ліс по стежинці в поле.

Вибіжу на гору, де сонце всміхається.
Помилуюсь хмарами, що живуть у висі.
Напевно, що доля моїм життям грається.
Радію природі, людині, тварині, птасі.

Романтичні мрії ще сповнюють душу
Вірою в добро, що - без меж.
Мої зими, весни, літа, осені... Сказати мушу,
Що люблю цей світ, всіх Вас теж.

Горить в серці вогонь - той, що не згасає.
Я - така, як колись, та вже - трішечки інша.
Йду в ногу з життям. Біжить небо безкрає,
А під ним - круговерті, галас і тиша.

... Голос вітрів шелестом листу
Навіює спогади з мого життя.
Стелить доріжку з клена врочисту
Й веде мене впевнено у майбуття.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Павутина пройдених мною доріг
Мені одній лиш - до болю знайома.
Мала Батьківщина... Батьківський поріг.
Перші світи... Вже - не вдома.

Здається, повернусь й буде, як колись,
Та стелиться інша стежина.
Студентські роки... Зорі в парі зійшлись.
Поруч - омріяна мною людина?

Якби доля всміхнулась щасливо й добре,
Не пройшла б я тих всіх перехресть,
Думки ночами не бігли б за обрій.
Монологи - за крок до нещасть...

Та попереду - море нових доріг.
Вже сміло йду я по них не сама.
Промінчик сонячний в вікна до мене прибіг.
Діти з радістю кличуть: "Ма..."

І повели в майбутнє нас нові стежини...
Разом дружно по них ми пройшли.
Віддалялись вони від тієї місцини,
Де так довго колись до цього жили.

Лишились позаду всі щастя й тривоги,
Море друзів хороших і близьких людей.
Лист осінній лягає мовчки під ноги.
Потяг мчиться вдаль... Ей, життя, ей...

Столиця стріла нас гордо й велично.
Двадцять років вже скоро буде.
Попрощалась з минулим своїм я навічно.
Назад дорога навряд чи мене поведе...

Павутина пройдених мною доріг -
Лиш у спогадах. Нема вороття назад...
Сумний без батьків є отчий поріг.
Все, що досі було, забрав листопад...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Яким неспокійним став світ...
Нас на планеті - вже аж вісім мільярдів.
Війни за території, ресурси, їжу, воду вбивають цвіт.
Звучать мелодії з надривних акордів.

Яким непередбачуваним став світ...
Говорить про одне, а робить зовсім інше.
На арені - як не злодій, то бандит чи пройдисвіт.
Негативу з кожним днем все більше й більше.

Яким безжальним став світ...
Людське життя зовсім нічого не значить.
Серця у вбивць - тверді, немов той граніт.
Хіба колись їх ще хтось пробачить?

Яким несправедливим став світ...
Одні - багаті та ситі, а інші - бідні й голодні.
Життя пересічних людей та еліт -
Як рівень води у криничці й безодні.

Яким ненадійним став світ...
Правда й честь нині - зовсім не в моді.
Куди не глянь - зло, нерівність, брехня, пустоцвіт...
Хочеться крикнути: "Та годі вже! Годі!!!"

В цьому шаленому світі - вісім мільярдів людей
І всі ми хочемо щасливими бути.
Скільки ще кому, з нас, випаде днів та ночей?
Треба вже в мирі, шані, злагоді і любові жити!

Всім нам в небесах сяють однакові зорі
Й одне сонце над людством вранці встає.
Ми - сучасники. Двадцять перший вік - надворі.
Живімо чесно! Іншого шансу вижити в нас немає.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

За краєчок сірого карнизу ледь трималася надія.
Пильно заглядала їй в вічі, додавала сили.
Озираючись довкола, тихцем промайнула мрія.
Тепер гострі, холодні вітри вже менше штормили.

Крізь тоненьку віконну шибку обережно зайшла віра.
Просила не звертати з дороги, впевнено йти до мети.
Зі сизими туманами кудись зникла духовна зневіра.
Знову захотілося комусь вірити, дорожити, жити.

За вікном - люди, кохання, ... Сил додає до дітей любов.
Де стріти жіноче щастя, щоб відчути стукіт у серці?
Замріялась... Ех, бути б щасливою знов...
Бажання тихо притаїлось в душі на самому денці.

Щось вже збулося... Щось ніколи й не збудеться...
Швидко біжить час. Жене свої хвилі течія.
Доки живе людина, про щось мріє, на щось надіється.
Для когось вона - далека, чужа, а для когось - рідна й своя.

Три душевних стихії: віра, надія, любов...
Вони вчать нас вірити, надіятись, любити.
Хтось пливе за течією... В когось від штормів закипає кров...
Мріємо з надійною, доброю людиною свій вік прожити.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

в дитячі роки здавалось їй
життєве поле довгим і розлогим
мрій красивих, добрих рій
біг за дитинством босоногим

в юні роки здавалось їй
що зможе світ весь обійняти
до ніг стеливсь життя сувій
широко б двері відчиняти

в молоді роки здавалось їй
що все - не так вже й однозначно
тиха погода, грізний буревій
буває весело, буває лячно

у зрілі роки здавалось їй
що власна воля - то козирна карта
лінія долі, плин подій
кожна людина - щастя варта

в осінні роки здавалось їй
родина й діти - нагорода
буває: свій - чужий, чужий - як свій
і що для щастя - не потрібна врода

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко