небо осипало землю ясними зорями
місяць торував поміж них свій шлях
ніч малювала людські долі акварелями
дивувала, зачаровувала в неймовірних снах

вранішній серпанок зачерпнув сонце й росу
випросив у райдуги розмаїття барв
ранок заплітав після ночі косу
для часу, що зродився, він - скарб

день помережив світ промінням сонця
пробуджений зі сну люд покликав у дорогу
трудився, назбирав врожаїв і добра по вінця
дякував за все небесам та Богу

лагідний вечір припав до вікон
єднав родини й запалив ліхтарі
кожна сім'я повернулась у власний кокон
як і повинно бути о цій порі

повноцінна доба скінчила свій біг
ми разом з Вами вже її прожили
нехай плине життя, падає дощ чи сніг
головне - щоб у завтрашнім дні ми всі були

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Таки хтось їх підкинув...
Ні... Вони ж - не мої...
Розум в пам'ять поринув
Та думки - мов рої.

Де ж взялося у мене
Стільки весен та зим?
Ой, життя... Ти - шалене,
Ще й п'янке, наче дим.

Невже стільки стрічала
Я в житті листопад
Й літом все заквітчала?
То - якийсь часопад.

Швидко збігли роки,
Мов ріка, швидкоплинні.
Як у віршах рядки -
Солодчаві й полинні.

Всі дороги сплелися
В павутину одну.
Гарно, доле, встелися.
Все життя - на кону.

Обійми мене ніжно
Своїм добрим крилом.
На душі - щось тривожно.
Не все видно за склом.

Визнаю я свій вік,
Ще й радію йому.
Та для чого той лік?
Люблю світло, не тьму.

Боже: "Дай благодаті
Україні й мені.
Хай думки всі хрещаті
Будуть добрі й земні.

З висоти своїх років
Я прошу за дітей,
За родину, онуків
І за щастя людей".

Нанизала в намисто
Щедрі роки свої.
З ними йду урочисто,
Бо вони всі - мої.

По камінчику склала
Я сердечко своє.
В нього душу всю вклала.
Ех, життя... Ти - таке...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Себе впізнаю поміж хвиль у морі -
Сильних, глибоких і слабких, мілководних.
Різна буваю і в щасті, і в горі.
В житті - так багато течій підводних.

Зверху хвильовий рух води - за хвилею,
А от внизу, чомусь - проти.
Ззовні здається, змирилась вже з долею.
Душа ж пам'ятає, як боролась супроти.

В море впадають множинні ручаї.
Їх прісна вода - завжди над морською.
Нікому не взнати справжні думи мої,
Як злітала до хмар й обіймалась з журбою.

Морська стихія - красива й страшна.
Всі нею милуються і її ж бояться.
Троянда - колюча? А, може - мила, запашна?
Які люди стрічаються, такі й сни сняться.

Хто бачив море в спокої й у велику грозу,
Нічний відблиск того місячного сяйва?
То я - на вершині, то - знову внизу.
То - сильна, мов граніт, то - спокуслива.

Пливуть кораблі поміж бурних хвиль в морі.
Їх радо стрічають і проводжають.
Я на хвилі внизу чи вверху у воднім просторі?
Мовчу... Небеса, що над ним, це знають.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

вже частіше та глибше задумуюсь
над сутністю власного життя
в зрілих роздумах все довше затримуюсь
на дорогах й перехрестях буття

ким і чим були сповнені мої минулі роки
як тепер відчуваю я свій нинішній вік
чому обдумано робила саме такі кроки
чи успіхам й помилкам вела я лік

чого на життєвій стежині мене оточували
ці, а не зовсім інші люди
наскрізь мою чутливу душу пронизували
і почуттями наповнювали груди

здається, що молодість - назавше в моїй душі
дуже до вподоби - така собі позачасовість
любов до життя і людей - вічний рушій
так і пишеться доленосна повість

хочеться побільше вражень, руху й позитиву
повноцінно, насичено та цікаво жити
справжнього творчого злету, душевного пориву
бути комусь потрібною, життя любити

немає бажання реанімувати минулі стосунки
сперечатись і доводити свою правоту
хай доля малює щасливі візерунки
а я їх примножу вже на льоту

вволю насолоджуся запашною столичною кавою
в своїх мріях злечу аж до хмар
натішуся природою й людською аурою
розвію негатив, як у полі дурман

виберу одяг з макіяжем - не по роках
а так, як мені лиш хочеться, як себе відчуваю
багато відтінків - у піднебесних хмарках
в моєму сердечку немає їм краю

ні, не роки говорять про наш вік
а людина своїми думками його творить
в море стікається багато рік
жодна з них про свої літа не говорить

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вкотре заглядаю в оповите туманом минуле...
Воно - таке тихе, неначе заснуле.
Спогади з дитинства в пам'яті промайнули.
Батьки... Три брати... Сестра... Життя з ними - миле.

Там - мамина ласка й татове надійне плече.
В любові та радості життя тече.
Дружна сім' я, немов соловейко щебече.
Рідна земля й родина - найдорожче.

Дім... Школа... Село... Тут вчили бути Людиною,
Дорожити національним, мовою і Батьківщиною,
Гідно йти до мети обраною стежиною.
Моя пісня в отчому краї була лебединою.

Юність сміло відкривала батьківську фіртку.
Одну за одною приносила в дім звістку.
Радо стрічала з далеких доріг студентку.
Надавала їй внутрішніх сил і прихистку.

Молодість звала в свої невідомі далі.
Нова сім'я... Щось вона - не в ідеалі.
Замало щастя та забагато печалі.
Син й донька... Разом йдемо чимдалі.

Все, чому вчили батьки, пригодилось.
В роздумах й труді життя, мов з попелу, відродилось.
В незламній душі таки щось надломилось.
Очі сміялись, а от серце закрилось...

Зрілі роки приносили красиві, стиглі плоди.
Добре обдумували наперед всі ходи.
Навчились радіти й долати всі перешкоди.
Відчуття набивали до верху комоди.

Діти - найдорогоцінніше, що в світі буває.
Материнська душа над ними припадає.
Жаль, що батьків, старшої доньки й одного брата немає...
Війна... Боротьба. Горе. Відчай. Життя триває.

Падає осінній лист у задумі під ноги.
Вже далеко позаду - ті батьківські пороги.
В гості приходять і щастя, й нові тривоги.
Багряний лист замітає в минуле дороги.

А от і внученька рученятка свої простягає.
Щасливішої від мене бабусі немає.
Любов до рідних й України, як сонце, осяває.
Життя біжить... Воно занадто швидко минає.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

вмивалась дивовижною, вранішньою росою
пробігала по росяній травичці босими ногами
рівняла джерельну воду з чистою сльозою
всміхаючись, долала відстань тернистими шляхами

обвівалась зустрічними, буйними вітрами
протягувала до чарівних небес відкриті долоні
здіймалась високими горами, спускалась дивними ярами
в нескінченних чудо-мріях перебувала в полоні

зачаровувалась, як дитина, сизо-голубими хмарами
мріяла споглядати їх небесну красу вічно
оживала, напоєна духмяними квітковими чарами
з природою вживалась, на диво, органічно

плакала від щастя та горя рясними дощами
милувалась серпанком, що полонив трави й квіти
вимовляла другорядне довірливими вустами
найважливіше в очах треба було зрозуміти

говорила з ясен-місяцем та з нічними зорями
відроджувалась з попелища під яскравим сонцем
тішилася дітьми, мов калина суцвіттями
вони ж стали відкритим у мій світ віконцем

пливла стрімкою рікою поміж крутими берегами
прагнула знайти в ній власну, особливу течію
встояла під блискавками та голосними громами
і таки знайшла внутрішні сили приборкати стихію

облюбувала в полях та лугах найкращі, запашні квіти
відшукала папороть в далекому, дрімучому лісі
навчилася тому, що маю, всім серцем радіти
власне відлуння відчула в людському галасі

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко