Ви чуєте, як щебече соловеєчко в лузі?
Бачите, як квітне українська земля?
Радієте життю? Співчуваєте тим, хто - в тузі?
Дух захоплюють рідні гори й ріки здаля?

Задивляєтесь на лебедів посеред латаття?
Розумієте, що Україна - це найбільше з чудес?
Вас тривожить війна, дорогі сестри й браття?!
Життя - у віршах... Вони линуть з небес...

В яких траєкторіях народжується поезія?
Де її натхненне та цілюще джерело?
Коли звучить тиха й задушевна мелодія,
А коли - сила волі, всім бідам на зло?

Де бере міцні крила поетичний сюжет?
Звідки - щире бажання відкритись світу, людям?
Чому саме такий зміст вкладено в цей вірш чи куплет
Й віддано читати Вам - мирським суддям?

Коли хочеться говорити рясно та розлого,
А коли - лише головне, по суті, кілька слів?
Чому деколи не віршується зовсім нічого,
Хоча думки біжать, як вода з ручаїв?

Чому душа сміється та плаче віршами
Й береже їх, як справжні діаманти?
Чому гарно пишеться в полях між споришами?
Коли важливими є найдрібніші фрагменти?

Поезія - мов струни окриленої людської душі.
Вони в різних інтонаціях у ній звучать.
Веселими й сумними рядочками рясніють на аркуші...
Як море, шумлять... Як струмочки, дзюрчать...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

#віршімоєїдуші💛
Гілля дерев, яке вітром зірвало
То наче душі людей
В яких рідних не стало.
Лежить воно на землі,
Дощем і снігом омите.
Не квітнуть більше йому
І не радіти життю.

#букет_для_матусі

А хризантеми доні зацвіли,
Таким яскравим і болючим цвітом!
Мабуть, ти дивишся на них із висоти
І посміхаєшся з небес осіннім квітам.

Вони прикраса саду на землі,
Бо їх торкались руки твої ніжні.
Їм, відлітаючи, курличуть журавлі,
І пір’ячка скидають білосніжні.

А квіти просять птахів передать
Там в небеса привіт життя земного
І ніжно тебе крилами обнять
В Раю, де ти тепер живеш у Бога.

Закидають сніги квітковий цвіт,
Посохнуть пелюсточки від морозів.
Та на весні проб’є життя на світ, бо відродитись квітка знову в змозі.

І тільки ти живеш в моїх квітках,
В моїх думках і у болючім серці.
В моїх придуманих про вічний світ казках,
Де не буває, а ні зла, ні смерті...

Барчук Р

А за плечима...Боже милий!
Шлейф переходжених доріг.
Від снігу світ сріблясто-сивий,
Мов бинт на рану, рівно ліг.

Скільки було там: сліз, печалі,
Були й щасливі відчуття.
Лишилось все у вертикалі,
Непересічній з цим буттям.

А шлейф з роками все складніший,
Бо тягне все що на шляху.
І кожен день стає ціннішим,
І кожне слово на слуху.

Вже всі дрібниці є важливі
І кожна дія має сенс,
А почуття... не так вразливі,
Імунітетом став Intense.

Барчук Р
8.02.2020

Кожному ранку тішусь я,
Разом із промінням душа співа.
Світлу й добру, що є у світі
Буду від чистого серця радіти.
Кожну хвилини життя берегти,
І до мети, і до цілей іти.

Ми часто задумуємось, а що ж буде далі!?
Тривога так гірко обвиває думки...
На місяць уже не будуємо плани,
Лиш "завтра" з надією чекаємо ми.

Колись планували на рік наперед
Відпустки, поїздки, мандрівки по світу.
А зараз ми вдячні за кожен наш день,
В якому живі всі - батьки наші й діти.

Колись споглядали у небі літак
Й раділи, що низько над домом літає...
А зараз в підвалах від жахливих атак
Ховаються діти, бо літак той стріляє.

Колись тиша довкола додавала лиш суму,
Та й нудьги додавала, як ми думали, нам.
А зараз ми просимо спокою й миру,
І тиші - без тривог і гармат.

Усе в порівнянні - прийшов час порівняти,
Урок свій жорстокий нам диктує війна.
Напевно, дійшло до нас, що нічого не варті
Усі наші плани, коли миру нема.

Та мусить вернутися мир в Україну,
Щоб ми знову навчились його берегти.
Напевно й для того, щоб ми зрозуміли,
Яка найдорожча цінність в житті.