У рідному місті – рідний рід:
Тут залишився мій батько.
Я пам’ятаю його завіт:
“Потрібною будь і не озирайся.

Прощай все погане, забудь лихе,
Прямуй у майбутнє з мрією.
Можливо, колись згадають тебе
Незлим тихим словом – з надією”.

Мій батько працює, як завжди робив,
Не хоче покинути місто.
З надією вірить у мир без війни,
І знає, що він – корисний.

Таким, як він, – низький уклін!
За те, що просто залишились…
підтримують в місті щоденності плин
І вірити в мир не стомились.

січень, 2024 ©Ірина Вірна

мій батько помер 5 травня 2025 року на 74 році життя
СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ

Я відключаю почуття
Навмисне
Так хочеться прожить життя
Корисно

Я забуваю про своє
Раптово
Чіпляючись думками за чуже
Свідомо

Заповнять серце відчуття
До краю
Ця сила – шлях мого життя
До раю

11.11.2023 ©Ірина Вірна

‎Біля кордону,між лісів зелених,
‎Стоїть моє село,мій рідний дім.
‎Завжди привітне, люди тут веселі,
‎Хоч і маленьке, але повне сил.
‎
‎Тут зовсім час по іншому проходить,
‎Усі працюють, та без метушні.
‎Городи садять, дивляться худобу,
‎І сил черпають з рідної землі.
‎
‎А як чудово взяти з ранку вудку,
‎Піти на озеро,ще поки тиша скрізь.
‎Лиш десь пташки в гілках ведуть розмови,
‎А ти сидиш на поплавок глядиш.
‎
‎Село прокинулось і заспівали півні,
‎Корова мукає її доїти час.
‎І люди у дворі неначе бджоли,
‎По господарству хочуть дати лад.
‎
‎Сільське життя, це вам не те що місто,
‎Відсутній супермаркет й нічний бар.
‎Зато є магазин як центр Європи,
‎І лавка біля нього,це майдан.
‎
‎Вирішуються там усі питання,
‎Тут кожен ніби в Раді депутат.
‎Бувають крики добре що без бійок.
‎Бо треба свою думку відстоять.
‎
‎Дороги, стежки всі такі знайомі,
‎З дитинства босий бігав я по ним.
‎Моє коріння буде тут до скону,
‎На крилах я лечу в свій рідний дім.
‎
‎І хоч уже розвалені колгоспи,
‎Нема роботи , зменшились двори.
‎Я вірю що село моє розквітне,
‎Не зникне з мапи, буде вічно жить.
‎
‎Що у пусті двори життя вернеться,
‎По вулицях гучний дитячий сміх.
‎А на свята на лавках біля двору,
‎Почуються українські пісні.
‎

‎Щось у світі сталося, все перемішалося,
‎Вже не розуміємо в чому справжній смисл.
‎Людей одурманили, очі затуманили,
‎Ніби в сні жахливому опинився світ.
‎
‎Ми за мир воюємо, ворога малюємо,
‎А чому ж не можна просто в мирі жить?
‎Чому прості люди, воювати мусять,
‎Доки ненормальні розділяють світ.
‎
‎Пів життя працюємо, копійки рахуємо,
‎Мріємо що стануть олігархи всі.
‎Ну а далі пенсія, не потрібний ти уже,
‎І тебе як кріпака вигнав пан лихий.
‎
‎За життя вбиваємо, доленьки ламаємо,
‎Людяність забули,у очах лиш злість.
‎А маніпулятори,що звели лобами всіх,
‎Стежать як ненавидить той хто мав любить.
‎
‎За здоров’я випити, дуже смішно це звучить,
‎І цигарку випалить щоб спокійним стать.
‎Так себе і травимо, молоді вмираємо,
‎Бо повірили що п’яним в світі легше жить.
‎
‎Ідеали змінені, цінності подмінені,
‎Все тепер вирішують гроші і зв’язки.
‎За красу ми платимо,все кругом підкачуєм.
‎І любов тепер за гроші,а не від душі.

‎

Час найцінніше що є в цьому світі,
‎Влада у часу не має межі.
‎Він керує минулим й майбутнім,
‎Кожна мить ,це секунди в житті.
‎
‎Завжди йде він вперед безупинно,
‎І життя твоє разом із ним.
‎Відмотати його вже не вийде,
‎Та й на паузі час не стоїть.
‎
‎Так життя йде немов доганялки,
‎Ти біжиш,а час тихо іде.
‎Ну а потім міняєтесь місцем,
‎Ти ідеш, а час спрінтер уже.
‎
‎Час безцінний,дорожче каратів,
‎Жодні гроші не рівня йому.
‎Ми життя проживаємо бідно,
‎Не збагнувши про цінність часу.
‎
‎Так проживши заради роботи,
‎Грошей,гаджетів,решти майна.
‎Ми збагнем це було не потрібне,
‎Ми на це проміняли життя.
‎
‎І сидиш у кімнаті старенький,
‎Час спливає і банк на нулі.
‎В голові лиш короткі моменти,
‎Теплі спогади як копійки.
‎

‎Повір у себе і у свої сили,
‎Сміття системи викинь з голови.
‎Твої думки насправді сильна зброя,
‎Та тільки вчися вміло мислити.
‎
‎Не думай що ти гірший за другого,
‎Твоє життя одне на цілий світ.
‎У кожного свій шлях і своя доля,
‎І не прирівнюй себе до других.
‎
‎Не бійсь того що ти чогось не зможеш,
‎Повір в себе і починай робить.
‎Твоя невпевненість гальмує перемоги,
‎А помилки це рух ,що вчить як жить.
‎
‎І не вважай що пізно починати,
‎В досягненнях відсутній термін дій.
‎А пізно ,це якщо не починати,
‎Не досягти задуманих вершин.
‎
‎Ти не збирай у пам’яті образи,
‎Вони в минулому їх просто відпусти.
‎Пробач і йди в перед без грама жалю,
‎Залиш тягар той у минулому житті.
‎
‎Не сумнівайся у собі не на секунду,
‎Вір в свої сили і потенціал.
‎І знай що перший крок завжди важливий,
‎Веде до мрій він і до нових починань.

‎

Для чого на світі з’явилася влада?
Чому за для неї втрачають людське?
Які її функції,тільки відверто?
Щоб не для піару,а на благо людей.

Чому так в суспільстві з давна повелося,
Що влада безкарна,все може вона?
Хіба ж не народ дав їй в руки закони,
І може не слід їй про це забувать.

Чому поліцейські,судді,прокурори,
Як тільки у крісла вмостились свої.
Забувши присягу що дали народу,
Ведуть себе так ніби Боги вони.

Залякані очі , лиш погляд з під лоба,
Бояться про владу у слух говорить.
Та там такі ж люди із плоті і крові,
Що просто забули з народу вони.

А може цю владу створили навмисно,
Щоб можна було винуватити іх?
Простіше кричати про не компетентність,
Чим стати й почати самому робить.

Ми будемо жити в страху і покорі,
Тягнути ярмо крізь роки і життя.
Допоки свідомо прийде розуміння,
Що влада це ми, що це наша земля.

Так що ж таке влада,хто може сказати?
У кожного відповідь буде своя.
А на мою думку,це сильний наркотик,
Залежність від неї ламає життя.