У вірах і тінях душі таємних,
У розмаїтті вогнів і мрій відвічних,
Обираю тебе, мій зірко ясна,
Мов долонь в серце, щирою палкою.

Ти, що линеш зі снів моїх безсонних,
Срібною струною линеш, весняною.
І пеленою мрій обвіюєш світ,
Моїм духом, вічно молодим і святим.

Ти – моя королева , з весняною зорею зійшла,
Мелодією душі відгукнулася.
Ти, як вітер, що ллється в полонини,
Розбурхуєш в серці моїм океани.

Обираю тебе, моя вічна принцеса ,
Що в серці горить, мов свіча в ніч пізню.
Ти, як ріка, що бурхливо несешся,
У мені живеш, вічно магнітним і смілим.

Твої очі – море, безмежне і чисте,
Де відбивається місячна сніжність.
Ти – моя пісня, яка лине в небо,
Мов птах вільний, мрійно крила розмірні.

Обираю тебе, моя кохана,
У вічних просторах, де час безкрая.
Ти – моя віра, моє світле проміння,
Що розквітає в душі моїй весною.

Нехай тепло твоє в серці моїм плеще,
Нехай мелодія твоя мене ніжить.
Обираю тебе, мій світлий вогняний,
Ти – моя вічна мить, моя доля, мій вогонь.

У серці моїм, як весняні квіти,
Таємниця кохання лине як мелодія.
Я кохаю тебе, моя квітко, моя мріє,
Ти — вогник, що світить у темряві ночі.

Твої очі, як озера синьо-глибокі,
Де відбивається моя душа, моя туга.
Твій посмішка, мов промінь сонця вранішнього,
Розтоплює лід у моєму серці, мов у лузі.

Твоя ніжність, мов шелест листя в весняному лісі,
Наповнює мене теплом і надією.
Твої слова, як ніжний спів солов’я,
Звучать у моїй душі, як найкраща мелодія.

Я кохаю тебе, моя квітко, моя родзинко,
Ти — моя радість, мій вірний компаньйон.
З тобою я відчуваю себе живим,
Бо ти — моя кохана, моя вічна пісня.

Нехай наше кохання буде як весна,
Що оживляє землю новим життям.
І нехай воно квітне, як найкрасивіший сад,
Бо я кохаю тебе, моя квітко, моя радість!

У серці моїм, як зірка на небі,
Ти, моя кохана, завжди зі мною тут.
Світло твоєї душі, ніжне і ясне,
Заповнює життя, мов чарівний ласощі.

Я завжди вірю в тебе, моя мила,
Ти — моя опора, моя найбільша сила.
У важкі часи та в радісні дні,
Ти — моя порада, мій вірний співник.

Твої очі, мов вікна в безмежність,
Відкривають для мене нові горизонти.
Твій голос, як музика небесна,
Розноситься в серці моїм, як мелодія весняна.

Тому я завжди вірю в тебе, моя кохана,
У твої долоні вкладено моє щастя.
Ти — моя надія, моя вірна зоря,
Я завжди буду кохати тебе, моя дорога.

У серці людини, як світанковий промінь,
Любов розцвітає, як квітка на весні.
Велика сила, що в серцях заглиблена,
Любов — вогник, що в нас вічно запалений.
Іде вона через час, як ріка в долину,
Любов надійна, як високе гориноння.
Сплітає ниті долі, мов дивний роман,
Любов — відданість, наче світанковий вранці.
Летить, як птах в небесах, в невідомий світ,
Любов невгамовна, як вітер в степу широкий.
Обіймає серця вперше і завжди,
Любов — найкраща доля, надія, що в серці.
На шляху життя як зірка провідна,
Любов світить, ніжно, як місячна світлина.
Співає пісню кохання, мов соловей,
Любов — мелодія, що несе щастя в світ.
Заплуталась в нитці долі, мов казка,
Любов — чарівна історія, що триває.
Шепоче вночі на вулицях міста,
Любов — таємниця, що зігріває, як свічка.
Не знає кордонів, не знає меж,
Любов — мости, що сполучають країни душевні.
Вогник, який горить в найглибшій печері,
Любов — велика сила, що здатна перемогти.
Спинити її не можна, як весняний потік,
Любов — невпинна, мов весняний рік.
У світі непевностей і змін,
Любов — впевненість, що залишається навіки.
Так нехай лунає ця пісня про любов,
Про велику силу, що в серцях населяє.
Бо, де є любов, там світло й тепло,
І велика сила, що називається любовʼю

У світі нашому, як в стародавній казці,
Ми всі, як брати, частинки великої родини.
Тут серця наші, ніби зірки на небі,
Та наші долі, мов ріки, зіткані в мережі.

Спільно ми йдемо крізь туман і вітри,
Під сонцем світлим, і в години холоду.
Бо ми не самі, ми єдині у зусів,
У кожному з нас живе одна велика душа.

І хай ідеально не вийде все в нас завжди,
Бо кожен з нас – це історія й відмінність.
Та разом, як родина, ми міцніші, ніж стіна,
У єдності й мирі, щасливіше життя наше.

Нехай любов і добро завжди нас спіткає,
Віддаймо серце і допомогу в руки відкриті.
Бо одна велика родина – це не просто слова,
А моральні цінності, що підтримують нас завжди.

Серця наші, ніби ріки, впливають,
Добром і коханням, нехай засяють.
Давайте любити, як ранок весняний,
Сонцем осяяні, вічно молоді й здорові.

Подаруймо усім посмішку й тепло,
Словом ласкавим, даруймо світу злет.
Хай серця наші в мирі і радості линуть,
Любов’ю вибухають, ніжно обіймають.

Нехай світ стає добрішим і кращим,
Кожен усміхнутий, в серці щасливим.
Давайте любити, не знаючи меж,
Бо в коханні ми знаходимо справжній успіх.

У дому, де ллє сонце в вікно,
Спочатку виросло дитя – син молодий.
Як зірка на небі, ясний і світлий,
Зітканий від щастя, ніжний наче вишня цвіт.

Роки текли, мов ріка без краю,
Від дитинства до дорослого світу веде шлях.
Всміхався, плакав, ріс в силу і розум,
Танцюючи в ритмі, як перлина, виблискує як свіча.

Погляд його як зірка в небі яскраво сяє,
Чистота душі, як скарб, у глибині.
Він син, відбиток батьківського обличчя,
У світі зірок і мрій, його власний власний світ плекає.

Та вітри життя несуть зміни, як ритмічну пісню,
І син мій, наче вітер, відходить у світ, як дим.
Моє серце, як вічний вірш, кличе його до себе,
Через спогади, в небеса, де зірки світять як світлі ліхтарі.

Серце тремтить, коли дума про тебе,
Ніколи не забуду твого посмішку,
Твої очі, що відбивають небеса,
У пам’яті вічно будуть жити.

Ти – моя доля, мій сон та надія,
Сумні речі й далекі мрії,
Що я ніколи не побачу,
Але з тобою в серці не забуду.

Спогади про наші зустрічі,
Промінь тепла й щастя в тих мить,
Закоханість, як вогонь,
За який я готовий пройти море й страх.

Ти моє щастя, моя велика насолода,
У житті – світлий промінь,
Я тебе ніколи не забуду,
Ти моє все, моє диво, моя доля.

У сонця промені золоті впадають,
У світанковий час, коли зорі благають.
Твої очі, як морські глибини, зелені,
У них любов безмежна, як вічність без кінця.

По сітці долі ми таємно зв’язані,
Ніжність і тепло твоїх обіймів мріями сплетені.
Ти мій край, моя мрія, моє кохання,
У тобі знаходить світло кожна душа зрання.

Кохання – то вогонь, що серце розпалює,
Воно життя вкрашає та щастям наповнює.
У теплі його обіймів ми відчуваєм щастя,
То дарунок, що з небес спускається вгору.

Кохання – це скарб, що в серці зберігається,
Яскраве намисто, що ніколи не збідняє.
Воно дає нам силу й віру в краще завтра,
Кохання – це життя, що вічно з нами , як віра.

Нехай летять часи, як вітри на крилах,
Кохання – наш компас, що світло нам несе в стіл.
З ним відчуваєм радість і біль, як одне ціле,
Кохання – велика сила, що завжди поруч з нами йде.

Так відверто, гордо, міцно й ніжно кохаймо,
У цьому світі лиш любові довіряймо.
Вона – наш вогник, наш сонця світло в ночі,
Кохання – цінність найбільша, яку ми носимо в серці.