Знову осіння депресія взяла, що в ній такого, а я відповім, тільтова погода.
Я сижу та сумую, обідно до болі, доволі, хотів доброти.., чиєїсь любові.
Ну ладно, я впораюсь , надіюся знову, але буде боляче, буде холодно, іноді кльово..
Але я є дорослий, я встану на ноги, проти депресії вийду на поле.
Ні не футбольне, на яке з дитинства хотів.. А там де змагаються сотні лицарів.
Я буду стояти до самої смерті, поки мене не зламають до останньої грамму іннерції.

Раптове знайомство було реально цікаве..
Не знав що між нами заграє гітара..
Цей подих, ці іскри, та просто роман..
У тебе - реально хороший талант!
Вечірнє знайомство реально прикольне
Ти реально крута, тобі це виходить!
Підтримала знову?.. Хех, нічого нового..
Яка ж ти хороша, одним тихим словом

Незнаю.. Чому відпустити, так важко її..?
Вроді кохаю.. А начебто ні..
Боляче зробити зовсім не хтів..
Але зробив.

Я не спеціально, правду кажу..
Хочете вбийте, хочете злийте..
Але ніколи, ні про що, не жалійте!
В Бога молю..

Я в Бога кожної ночі, просив її ласки..
Але зовсім мене він чув..
Коли я в сльозах... Просив та благав..
Вона брала, кидала, та розривала.. - А потім казала..

- Я не спеціально, я випадково..
- "Так розумію, - "Аййй... боляче знову.."
- Та не плач, таких як я, буде багато.
- "Знаю.. Кохано!"
- "Але кохати завжди, лиш тебе я хотів!"

вона ледь не щодня влаштовувала пікети із транспарантами
бентежила ночі спокій хресною ходою зі смолоскипами
а він вірно і віддано готував їй каву щоранку
і цілунком
її
дику пантеру
перетворював
на домашню кішку...

За роками рік іде, спливає,
Від нас події віддаляє
Сумні і обнадійливі,
Тривожні й заспокійливі.

В його житті не так давно,
Для нього несподівано,
Зворушлива подія сталась,
Яка печально завершалась.

Вона принесла горе в дім:
Прощалася з життям своїм
Його надійная подруга.
Втрачав найкращого він друга,
Якого поважав, цінив
І самовіддано любив.

Тепер зажурений зітхає,
Що милої його немає.
Не може примиритись з тим,
Як обійшлася доля з ним.

Вона його осиротіла
І одиноким залишила
Свою самотність відчувати,
Життя незвично доживати.

20 вересня 2023 р.

... а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...

... а потім вони йшли до ванної кімнати
змивати по черзі шаленства сліди
він мило для неї зберігав дитяче
а вона обіймала його зі спини...

«Вася любить Валю.
Дима любить Інну.»
В голову щось лізуть
Не війни картини.

Жах накрив Одесу.
Стріляли в Миколаїв.
Та в голові чомусь:
«Вася йде до Валі.»

Хлопці, що на фронті,
Кричать: «Ви подуріли?!
В нас війна іде…»
Та «Дима йде до Інни…»

«Не відволікайтесь!
Треба бути разом!»
А в голові все рівно:
«Валя любить Васю».

Чи втрачаю глузд,
Чи голова втомилась.
Чи важливо все ж,
Що «Інна влюбилась».

Все перемішалося.
Щось в чомусь блука.
Чи війна в житті,
Чи в війні життя.

Голові мир ближче.
Більше їй цікаво,
Як там справи Дими,
Інни, Васі, Валі…

21-07-2023

Ми не були знайомі до дванадцяти,
В дитинстві не валялися в піску.
Разом гуляти? Що це за чудасії,
Ти хто така і як тебе тут звуть?

Ми не були єдиними одна для одної,
У кожного було ще друзів п'ять.
Разом гуляти? Що це за чудасії,
Лише думки й розмови до рання.

Могли не бачитися й по два роки,
Та дружбу щиру це не зіпсує.
Для мене найдорожчою ти стала,
Як рада я,що ти у мене є..

Вечір.
Сонце заходить і світить жовте проміння.
Птахи співають на деревах біля озер,
Ми сидимо вдвох, і дивимося лише в очі.
Ти робиш розклад на таро,на кохання,
І чомусь вони вказують саме на тебе.
А я вже й не дивуюсь, тому, що давно відчуваю цей трепет..

Я читаю тобі книги,легкі ромкоми,під які можна заснути,
Але чомусь ти не спиш,слухаєш мій голос
Не вникаючи в текст,просто дивлячись.
Я продовжую читати,вставляючи свої думки,
А ти все так же слухаєш,додаючи декілька своїх слів.

Вже темно,я й не помітила як заснула.
Біля тебе.
На ковдрі.
Паралельно до просторого неба..