НЕ ГНІВАЙСЯ, ПРОСТИ

Як музою хоч мить якусь побути?
Та й чи змогла б на творчість надихать?
Зненацька аромат п'янкий вбихнути,
При цьо́му подих десь затамувать.

Це мрії лиш… Реальністю не стануть…
А може й стануть…треба лиш чекать.
Думками зможу у глибінь десь кануть
І словом, що торкнає, описать.

Чи зможе слово струн твої́х торкнутись?
Якби ж відчути кожную із них…
Не хочеться із ними розминутись…
Щоб голос серця шепотів й не стих.

І до грудей в обіймах притулитись,
Відчути ніжне і міцне плече,
В очей безодні з радістю втопитись…
І мрія хай ніку́ди не втече.

Розкрий мені, благаю, таємницю
Чи музою твоєю можу стать?
Чи я пізнаю душу-чарівницю?
Чи зможу насолоду скуштувать?

Не кваплю я тебе, не підганяю,
А відповідь ти серцем сповісти.
Не гнівайся за сказане, благаю…
І за відвертість ти мене прости.

24.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 978066

Коханням наповнене моє серце,
Один єдиний і на все життя!
Хризантеми справжніх почуттів джерельце,
Амур веде нас у найкраще майбуття.
Нам Бог подарував щастя,
Найкращі моменти - наші відчуття,
Я завжди теплом твоїх рук зігріваюся.

КОХАННЯ ВІЧНЕ, Я ТОБІ ВСМІХАЮСЯ!

Ми зустрілися, твій погляд був,
Ніби тихий океан твоєї душі,
Я в ньому загубилася, - не забув,
Хоч і пройшли тоді холодні дощі...
Був безцінний той палкий поцілунок,
Міцні долоні тихо мене торкалися,
Ти і я - ра́зом, від долі найцінніший подарунок,
У коханні ми з тобою купалися...
Я в полоні твоїх щирих почуттів,
Так пристрасно ще ніколи не кохала,
Ти як квітка із м'яких теплих пелюстків,
Все життя мріяла, бажала...

09.03.2023. С.М. Онисенко

ЛЕТИ

…Звичайно, йди…Тебе я не тримаю
Й за тебе я в істериці не б’юсь,
Я всі мости між нами розбираю
Й за кращу долю Богу помолю́сь.

Свою́ дорогу сам собі торуєш,
Захоплення на мить, мабу́ть, знайшов,
Рожеві мрії ти якісь малюєш
Й порядності всі межі перейшов.

Роки́ летять й назад не повертають,
Напевно ти про це уже й забув,
А річ стару́ з роками викидають…
Чи може ти такого і не чув?

Лебідкою зали́шусь я наза́вжди,
Наза́вжди не залишишся орлом.
Подумати й над тим хоч трішки мав би,
Що є метал і є металолом.

Лети уже… лети, куди зібрався,
Прощальний вальс не будем танцювать…
Ти слів таких мої́х не сподівався.
Й альбом назад не буду я гортать.

Його наза́вжди, звісно, закриваю,
Давала шанс – його не оцінив,
Звичайно, йди, тебе я не тримаю,
Ти мав усе і все ти спопелив.

18.07.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 953964

Себе впізнаю поміж хвиль у морі -
Сильних, глибоких і слабких, мілководних.
Різна буваю і в щасті, і в горі.
В житті - так багато течій підводних.

Зверху хвильовий рух води - за хвилею,
А от внизу, чомусь - проти.
Ззовні здається, змирилась вже з долею.
Душа ж пам'ятає, як боролась супроти.

В море впадають множинні ручаї.
Їх прісна вода - завжди над морською.
Нікому не взнати справжні думи мої,
Як злітала до хмар й обіймалась з журбою.

Морська стихія - красива й страшна.
Всі нею милуються і її ж бояться.
Троянда - колюча? А, може - мила, запашна?
Які люди стрічаються, такі й сни сняться.

Хто бачив море в спокої й у велику грозу,
Нічний відблиск того місячного сяйва?
То я - на вершині, то - знову внизу.
То - сильна, мов граніт, то - спокуслива.

Пливуть кораблі поміж бурних хвиль в морі.
Їх радо стрічають і проводжають.
Я на хвилі внизу чи вверху у воднім просторі?
Мовчу... Небеса, що над ним, це знають.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

ЗАКОХАЙСЯ У МЕНЕ ТИ ЗНОВУ

Закохайся у мене ти знову,
Та не в ту, яка бу́ла колись,
Розпочнімо душевну розмову,
Та таку, щоб бажання злили́сь.

Розпочнімо душевну розмову,
І прислухаймось ми до сердець,
Ра́зом щастя знайдімо підкову,
Де закоханих є острівець.

Ра́зом щастя знайдімо підкову,
Ніжно в руки її ми візьмім,
Покладім на росу світанкову,
Почуття назавжди́ збережім.

Покладім на росу світанкову,
І пройдімось удвох по росі,
Тую мить не забудьмо чудову,
Яка щастя несе в всій красі.

Тую мить не забудьмо чудову,
В таємниці її збережім,
Все робім по сердець наших зо́ву,
Ки́лим щастя собі простелім.

Все робім по сердець наших зо́ву,
Народімо нові́ почуття,
Закохайся у мене ти знову,
Це разо̂м пронесім крізь життя.

15.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 973935

Вже декілька днів я дзвоню:" Де ти?"
А в телефоні лиш тиша.
Краще б преривисті були гудки
Засіла вже думка найгірша.

У скронях пульсує. Ти вір, він живий.
Виконує просто завдання.
В новинах писали, що там вівся бій.
Важкі ці хвилини чекання.

Згадала, як берегом йшли босоніж,
І музика моря лунала,
Обійми й цілунки були голосніш,
Натхнення - серця об'єднало.

Думки перервав телефонний дзвінок:
"Це хто? Це не ти мій коханий?"
Крізь сльози я чую: "Лавровий вінок
Готуйте своєму герою."

На ранок в шпиталі вже я була.
Його уві сні обійняла.
Волосся прибрала тихо з чола,
В очах навіть світло заграло.

Прокинувшись ти посміхнувся мені,
Але видно біль і страждання.
Промовив:
"Щоб не вертались діти в труні
Піду знов туди без вагання"...