***
Ізнову пізні айстри відцвіли.
Погасло літо бабине в тумані.
Ми вже не є –
Ми вкотре відбули
Немов вечірні зорі,
роси ранні.
Тебе на південь,
а мене на схід
Погнав осінній вітер
жовтим листом.
Але на безрік наш єдиний світ
З’єднало горобинове намисто.
Нехай лякають вирієм роки.
Нехай каштани вкотре облітають.
Із нами завше наше навпаки
Допоки серце жайвором співає.
Допоки ти кохаєш – я живий.
Ти є жива, тому що я кохаю…
Цілунок мій і ніжний погляд твій
У хризантемах пізніх воскресає.

Дмитро Атасов (Урус)

Найкращий серед всіх,я знаю,
На собі погляди твої я відчуваю,
Приємну посмішку серед усіх впізнаю,
Лише тебе люблю,лише тебе кохаю.

Великі білі хризантеми,
Приніс мені в чарівний листопад,
Удвох по місту вечірньому йдемо,
А в небі тихий зорепад.

Лечу до тебе,як на волю з клітки птах,
Швидко тону в твоїх смарагдових очах,
В твоїм коханні я дотла згоряю,
Що буде з нами завтра,я не знаю.

А завтра доля роз’єднає по різних містах,
Швидко назавжди з’єднає поцілунком на вустах,
Ти так давно запав у мою душу,
Своїм коханням твій спокій порушу.

Тепер назавжди залишусь з тобою,
Бо лиш в тобі моя потреба,
Ми романтично будем зорі рахувати,
Завжди разом у вечірньому небі.

Ти той,кого завжди буду кохати,
І досить приємно це визнавати,
Мій рідний, мій єдиний, мій бажаний,
Ти можеш все – ти мій коханий.

10.10.2021
Віра Дукач.

***
Чуєш…
Шепочуться
Баби –
Звізди
Угорі,
над
твоїм
під’їздом.
З півником
на кілочку
Квокче
зоряна
Квочка.
Про наше
щасливе
далі
В сузір’ї
Святого
Грааля.
Де закоханим
завжди
личить
“Veni,
vidi,
vici.”
Та
про це
знають
лише
хмари,
А ще ти,
А ще я
і
Стожари…

Дмитро Атасов (Урус)

***
Сонце равликом сповзає
по очеретині,
Твої плечі обіймає
Вечір темно-синій.
Нам шепочуть із пітьми
овдовілі вишні,
Що викохуємо ми
почуття торішні,
Котрі цвітом облетіли,
Жовтим листом впали.
Лиш любові не вродили.
Були… І не стало.
Гріє душу сліпа груба
Та вогонь ховає.
Знає твоє серце, люба.
Моє серце знає:
Ось як гаснуть на світанні
зорі вечорові,
Так щезає те кохання,
що є без любові.

Дмитро Атасов (Урус)

Я довго берегла твої листи,
Бо почерк твій такий красивий,
Кохання ми не вміли зберегти,
Чогось чекали, можливо дива.

Я довго берегла твої листи,
Про що в них мова, ніхто не знає,
Ті дні, в яких щасливі я і ти,
Із спогадів бентежно виринають.

Я довго берегла твої листи,
І день за днем так швидко бігли роки,
В той час, коли в моїм житті з’явився ти,
Доля приносила для кожного свої уроки.

Я довго берегла твої листи,
І ні про що тепер я не жалкую,
Бо двічі в одну річку не ввійти,
І на минулому кохання не збудуєш.

Всі почуття – це крил розмах,
У цім життєвому двобої,
Не зможе звикнуть вільний птах,
До клітки, навіть золотої.

Того кохання спалені мости,
Не воруши забуті почуття,
Одружені давно і я, і ти,
У кожного із нас тепер своє життя.

02.01.2022
Віра Дукач.
Віра Дукач