Сходить сонце над горою
І соловей співоче пісню
А милуюся тобою
В глибині сірого лісу

Цей ліс, в душі моїй
Про нього не знаєш навіть ти
В лісі цьому, стільки мрій
Але здійснити їх не зможу

Я часто в думках своїх, про тебе вірші складаю
Малюю твій образ ясний у думці кожен день.
Коли ніч тихо падає, коли світанок грає
Твій голос в серці моєму – найкращий із пісень.

Твоя усмішка світла, як сонця ніжне сяйво
Твій погляд – мов зірниця в безкрайній висоті.
Тебе одну я в душі своїй завжди шукаю
Бо ти – мій спокій в бурях й мій шлях у темноті.

Нехай я буду для тебе погана
Нехай у серці твоєму залишу я тінь
Але у кожній сльозі, що впаде у світанок
Залишиться мрія і наш ніжний спомин.

Ти кажеш, що грози мене не зламають
І вітри шалені мене не зітруть
Але у душі моїй смуток і рани
Які у темряві, тихо гудуть.

Та навіть якщо я для тебе погана
Знай, що у серці моєму вогонь
Що для тебе завжди буде світити
Навіть крізь бурі, печалі і сон.

Мені не треба багато обіцянок
Не треба слів, що мов вітер летять.
Бо в серці моєму живе тиха пам’ять
Про дні, що як зорі у небі горять.

Мені не треба ні вічного щастя
Ні райських садів у далекім краю
Лише б в твоїх обіймах бути поряд
І знати, що завжди лиш тебе я люблю.

І

Кохання язикИ
У хОлоді
Земнім
Космічно
ОхОплюють і душу й тіло
НеземнИм
ОгнЕм
ОтИм однИм
Що нам залишився од Нього

Любов
ОпАла з дерева життя
ЛисткОм
Чи
пЕлюстком
На землю
Щоб проростИ добрОм і злОм
І
стАти всім
для тих вигнАнців
ЖивИти в них життя
нескІнченним узОром з хрестиків в землі
і без хрестів з травИ горбОчків

зсудИлася нам доля не вві сні
горОбчики цвірінькають пісні
дитина вперше відкривАє свОї очі
і
світ приймАє бути в нім царЕм

ІІ

гОла
головА
не мЕрзне
Тільки
коли вітер
на мостУ
крИлами-губАми
все мінЯє
з
тЕрену вінОк
на
холОдно-мОкру АнтарктИду
проростає
ув макітру
лід
гУсіні неввИдимої гамір

з чим дойдУ до тебе якщо від
мОго вЕрху й сліду не зостАне

в кришталі зупИниться мій пульс
у своЄму хтИвому хитАнні
прОстором простЯгнутим в твій бік
де б ти не булА – я йдУ до тЕбе

Є перед нами два шляхи –
Палке кохання та цвяхи.
Що ти для себе обереш –
Там свою доленьку знайдеш.

Серце відкрий та йди вперед –
В колі життя ти посеред.
Усе нове ти зустрічай –
Те, що дарують, ти приймай.

Життя триває – ти ідеш.
Мрії в реальність обернеш.
Коли ти можеш – надихай.
Тобі потрібно – то приймай.

Якщо ти вмієш – поділись.
Якщо обрав – не відступись.
Якщо за руку взяв – то вдвох.
Кохання вдих, життя ковток.

Роби все так, як обіцяв.
Завжди пишайся, що кохав.
Дякуй, що лихо обійшов
І долю ти свою знайшов.

07.02.2025

Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.

Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.

Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.

Хочу п’яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.

Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.

Це не в моїх силах,
Птахом десь полину
Будувати міцніші краї.

Поглянь ж, моя люба,
Поглянь, моя мила,
Застряли надовго ми в цьому лайні.

І все те пусте,
Зима ця пройде,
Та пам’ятатиму вічно те слово.

Скочило з уст,
Побігши рікою.
“Я тебе люблю”, – сказав ти мені.

Згадай цю годину
В тихую днину
І потім розкажеш, як було тобі.

Тоді я все кину
І птахом полину
За зелені діброви, за шумні гаї.

Будувати се щастя
Нестримне, невпинне,
Хоча, може, і помру навесні.