Він і вона
Наче і різні
Різні тіла
Інші думки
І сподівання
Інші
А як зійдуться
Розом
Руки зовсім
Випадково
У коло
Зімкнуться
Нечуваний
Грім і блискавка –
Справді – нічого
Не видно було
І не чуть
Їх оглушить
Ладні вони
Тільки заради пари
Своєї жить
Ось і чотирнадцяте лютого настало ,
Романтичне сонце встало.
Небо ласкаво блищить ,
І вода рожева весело бринить.
І люди весело сміються ,
І , наче птахи , один одного вітають.
Із цим святом золотим,
З серцем чистим та душевним.
День святого Валентина , свято любові і тепла,
І подружжя , наче рибки, взаємно віншують.
Як рожеві крила , ніби на біло-рожевому птаху,
Як чудові , щирі серця ,дарували навзаєм цукерки.
Цукерка , наче символ добра і щастя ,
Символ сильного кохання , як сильна благодать.
Шоколадно-романтична ,як природний сік,
І приносить нам доброти , як надійний мрійник.
Карамель , як сонечко , яскраво вкрита ,
Наче прикрашена кольором солодким.
І дівчатка хлопчикам , та хлопчики дівчаткам ,
Наче настрій поетичний , піднімають радощам.
І написав ,я цей вірш ,наче для усіх коханців миру,
І нехай ,ця романтична пісня, славиться приязною.
Нехай , усі будуть вільні і щасливі ,
І жити , наче як у добрій злагоді.
Одна тільки думка мене зігріває,
Одна тільки щастя дарує мені.
Кохання – це те що повік не вмирає,
І знов розквітає на місці руїн.
Одну тільки радість в душі бережу я,
Одну я кричу, коли інші мовчать.
Кохання свій рай на землі відбудує,
Хай ранить його знов ворожий кинджал.
Цю істину наче молитву тримаю,
І згадую знов, коли сум на душі.
Кохання – це те, що людей всіх єднає,
І знов розквітає на місці руїн…
Ми так любили і кохали
Разом не днями а роками
Усе що було й будували
Залишилось нічними снами
Тепер лиш спогади між нами
Наших стосунків або драми
Дороги стали вже мостами
Навіки впалими мостами
І тут я римами й рядками
Знов наодинці зі словами
Зажили вже на серці шрами
Наших стосунків або драми
Там де немає вороття
Де всі забуті почуття
Серед гріхів лиш каяття
Одне одним моє життя
Там серед ночі не до сну
Там стріну й відпущу весну
Там сонце гріє на просторах
Там де я є високі гори
Там загубив і віднайду
Там знову я до тебе йду
Тебе одну я лиш чекаю
Тебе єдину лиш кохаю
Там ми із долею в двобої
Там де лиш дихаю тобою
Там де кохання наша зброя
Там де я твій а ти лиш моя
Я пробачити тебе не змогла
І той вечір забути не можу.
Зникли крихти останні тепла,
Кожен день цим себе я тривожу.
Що востаннє це ти обіцяв,
І благав мене ти про прощання.
Та з спини б хтось все ж вийняв кинджал,
Або вбив і закінчив страждання.
Ніч в обіймах її ти провів,
Я в подушку всю ніч проридала.
Краще б цього не знала тоді,
Краще б просто я міцно поспала.
Я втомилась чекати “люблю”,
І чекати слова-компліменти.
Це усе вже якесь дежав’ю,
І у пам’яті всоте моменти.
Я забути цього не змогла,
І пробачить тобі не зумію,
Через все життя я б пронесла,
Та терпіти так сильно не вмію.
Сльози світяться наче кришталь,
Ти за руку мене не спіймаєш,
І піти мені зараз не жаль,
І спиняти ти права не маєш.
Вона печаль змахнула зі щоки,
Усмішку заховала десь у зморшках.
Любов несла свою через роки,
І ось до фінішу її лишилось трошки.
Бо все життя кохала лиш його,
Йому одному ніжність дарувала,
Родинний затишок,добробут і тепло,
Із ним від щастя завжди розквітала.
Неначе мить усі роки пройшли,
І сивиною голову укрили,
Але назавжди в пам’яті момент,
Коли дивилися на зорі в небі.
Життя момент, секунда і немає
Воно пройде, змахнувши на прощання
І думати нам варто всім про тих,
Що поруч будуть у момент прощання.
Вона печаль змахнула зі щоки,
Усмішку заховала десь у зморшках.
Любов несла свою через роки,
І ось до фінішу її лишилось трошки.
Бо все життя кохала лиш його,
Йому одному ніжність дарувала,
Родинний затишок,добробут і тепло,
Із ним від щастя завжди розквітала.
Неначе мить усі роки пройшли,
І сивиною голову укрили,
Але назавжди в пам’яті момент,
Коли дивилися на зорі в небі.
Життя момент, секунда і немає
Воно пройде, змахнувши на прощання
І думати нам варто всім про тих,
Що поруч будуть у момент прощання.
Мені не жаль,скорбот більше нема,
Минуло все пройшло.
Душа моя вже не співає,
Було і загуло.
Мені не жаль, за втраченим часом,
Вже більше не болить.
І криків болю не почуть,
Сльоза вже не бринить.
Мені не жаль, що все минулося,
І суму вже нема.
Я серце закрию в тюрьму,
Болю місця нема.
Мені не жаль,що не вернулось все.
Що зникло,наче дим.
І зникне з пам’яті лице,
І родимки на нім.
Мені не жаль, моментів з пам’яті,
Що вкраде в мене час.
Вони давно уже не бажані,
Їм зникнути вже час.
Мені не жаль,скорбот більше нема,
Минуло все пройшло.
Душа моя вже не співає,
Було і загуло.
Мені не жаль, за втраченим часом,
Вже більше не болить.
І криків болю не почуть,
Сльоза вже не бринить.
Мені не жаль, що все минулося,
І суму вже нема.
Я серце закрию в тюрьму,
Болю місця нема.
Мені не жаль,що не вернулось все.
Що зникло,наче дим.
І зникне з пам’яті лице,
І родимки на нім.
Мені не жаль, моментів з пам’яті,
Що вкраде в мене час.
Вони давно уже не бажані,
Їм зникнути вже час.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
