Ця відстань у двадцять з лишнім хвилин
І п‘ять секунд, щоб до Тебе доторкнутись
Я сьогодні хочу побути один
Думками в минуле ще раз повернутись
Спогади поселились в окрему кімнату
Криком назовні виривається біль
Ти своє серце довіряла психопату
В незагоєні рани досипаючи сіль
Твій голос і тепер чути крізь протяг
Залишений у пам‘яті, як минулий архів
У шафі давно непрасований одяг
Просякнутий ароматом ТвОїх духів
І Твій погляд, ніби козир з колоди
Де брехнею мічена кожна із карт
Почуттям завждИ бракувало свободи
У марних спробах відчути азарт

Так хотілось втекти від проблем
Придбати квиток на плацкарт до Одеси
Твої очі навчились з‘їдати живцем
Про минуле дізнавшись з ранкової преси
Почуття на папері, не жаліючи літер
Ховаючи їх між банальних рим
Спогади розвіяв шалений вітер
Стираючи з обличчя фальшивий грим
Моя душа ремонту не підлягає
І серце в активному пошуку назАвжди
Твоя посмішка останнім чАсом лякає
У ній більше не побачити правди
Я відкладу слова всі на завтра
Відбитком минулого на розбитому склі
Ти набагато більшого варта
Чим просто жити на цій землі

Крик душі на розі вулиць пустого міста
Посеред бульварів та шумних авеню
Мрії про кохання зліплені із тіста
В які знову підсипають брехню
Його признали психом всі лікарі
Діагноз підтвердив навіть доктор Хаус
А він з небесами укладає парі
Ніби, насправді, існує Санта Клаус
І вкотре з самотністю наодинці
Почуття психопата падуть на листок
Немов із в’язниці тікають злочинці
Котрі до її серця відкрили замок
І вона впізнає до болі знайомий почерк
Особисту колекцію римованих думок
Між рядків у минуле, щоб поставити прочерк
Саме там де почався шлях помилОк

Гігабайтами спогадів пам’ять заповнена
Всі почуття до заводських налаштувань
Думками підсвідомість занадто переповнена
Забракне місця для всіх ТвоЇх бажань
І ця самотність – крок до божевілля
Свідомо загнана в глухий кут
Душа роздерта, немов після похмілля
У невідоме прокладатиме маршрут
Усе життя – суцільне бездоріжжя
Роками зібрана колекція розчарувань
Тобі ж хотілося щасливого заміжжя
А не новОї порції випробувАнь
Ти хотіла, щоб я Тебе вдихав повільно
Відчуваючи навіть бронхами у легенях
У підсвідомості думками божевільно
Останньою гривнею у подертих кишенях
Кожним м‘язом під дією судомів
Кожною краплею крові, що тече по аорті
Кожним новим списком смертельних синдромів
Всіма почуттями, які не були на курорті

Луна зазивала мене уночі.
Поглянь, дівчино, там зорі ясні.
Світять мов лав – сторі тобі.
Грають в мінорі, мелодії свої.
В ігропросторі із ними
сердце твоє співає.
Про кохання палке,
про його не вщухання.
Дівчино ,мила , там зорі ясні.
Грають для тебе мелодії свої.