Ти полюбив мене ще в квітні, Десь близько років 2 тому.. В любові клявся ти довічно, Та що мені ось ця любов?
Сказати чесно.. не любила. Тебе,твій сміх і голос твій, Що ж.. та не мала крил я, Щоб полетіть на край землі.
Тікати? Марно, пам'ять вічна, І не забудеш це в кінці. Що ж до любові.. Так космічно,але я не любила,ні. Казала? Так,але ж не правду, Можливо це була й брехня.. Мене любив ти, але марно, Тому,що не любила я..
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Про маму не писала я багато, Тому,що скільки ти про неї не пиши.. Ніколи не закінчаться слова ті, Які сказати «тет-а-тет» хотіла ти.
Любила? Так,і навіть дуже сильно. Ні,не тому,що винна ти їй це, Тому,що і вона любила сильно, Тому,що віддавала серце своє все.
Сварилися? Звісно,хто ж тут не сварився.. Чи через друзів,й одяг той в мороз, Вона звичайно правду говорила. Але тоді була я горда і мала, Не розуміла тих переживань і злилась, Бо думала, що вона не права.
На момент даний що ж,скажу одне я.. Люблю і досі,й люблю без пуття. Я зрозуміла ті переживання, які тоді я зрозуміти не могла.. Все що хотілося б мені це лише пізнання, Щоб завжди жили в мирі й доброті, І щоб завжди любили як в останнє. Як ми любили й любимо завжди...
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Думки, наче птахи, линуть туди, Де вічно-зелені сосни й смереки Струнко здіймаються в небесну вись. Зовуть, манять й кличуть мене. Там солов'ї беруть високі акорди. Злітаються з вирію білі лелеки. Мохи між деревами в любові сплелись. Рідна гора в добрі сни промайне.
Жіночою уявою лину туди, Де ранкові тумани зодягають пелену Й пахне духмяним повітрям від хвої. Кущі калини й жасміну мають вроду свою. Там багатий світ фауни залишає сліди. Гірчавим на смак є лист полину. Різнотрав'я встелило яскраві сувої. Я, ніби зачарована, в ньому стою.
Щирим серцем я лину туди, Де житами й пшеницями - багата земля. В кожному дворі - не одна калина. Чорнобривці говорять про селян здаля. Там буйно розцвітають весною сади. В вишитих узорах - і мале немовля. Українською розмовляє кожна людина. Я горджуся тим, що є саме звідтіля.
Вдячною душею лину туди, Де дарували життя мама з татом, Зігрівали любов'ю й сердечним теплом. Їхньою людяністю до нині - багата. Там всі ми в щасті жили, не знали біди. Раділа ними, сестрою, кожним братом. Повнився розум щедрістю, добром. Радістю була сповнена наша хата.
Нинішнім розумом я лину туди, Де залишилось моє родинне коріння, Пишні мамині троянди й самшитові вали, Майстерно зроблені татові роботи. Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади. Сумно... Пізно приходить прозріння. Прийшов час, за обрій батьки відійшли. Залишився отчий край з чашею скорботи.
В спогадах й далі лину туди, Де не судилося в дорослому житті жити. Знаменита одинока сосна над нашою хатою Задумано, стримано зустрічає мене. Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди... Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити? Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою. Туга за татом й мамою ніколи не мине...
Символом мудрості чи уособленням якогось зла Є легендарні та міфічні сови - природні хижаки. Колись ця птиця на горісі нашого подвір'я жила. Познайомитись з нею хотіли дорослі й малюки.
Є понад чотириста видів нічних мисливців - сов. Лиш снігова полює вдень. Видає крики диких птахів. Сова ельф одна єдина з усіх вживає рослинну їжу. Різновидні сови стають мішенню поміж собою.
Пугачі - найбільші з хижих птахів на всій планеті. Вони полюють на беркутів і молодих кабанів. Сови бачать вухами. Рибу ловлять кігтями в злеті. Майже всі переслідують рептилій, комах, птахів...
Приносячи змії в гнізда, захищають свою здобич. Ті їдять, все, що рухається, собі в насолоду. Мало хто в дикій природі спостерігає совину велич. Найчастіше красиві птахи помирають від голоду.
В природі перуанська карликова сова - найменша. Вона важить менше від колібрі - тридцять грам. Зі совиних видів птаха євразійський філін - найбільша. Всі полюють вночі. Карликова вдень розсікає повітрям.
Сова - пташина з великою, пухнастою головою. Їй бачиться весь світ лише в чорно-білих кольорах. Самка - важча від самця на чверть за вагою. Сови клацають зубами, коли настрої - в мінорах.
Це - прекрасні, дивовижні, розумні, загадкові птахи... Масово поширені майже на всій нашій земній кулі. Про їх життя, полювання в темряві й сутінках - міфи. Вони - досить граціозні, несподівані та витривалі.
Асиметричні вуха миттєво розпізнають звуки. Мають три пари повік - для сну, захисту, моргання. Три четверті оберту голови. Вуха - зі складок шкіри. Нерухомі очі. Дуже рухлива шия. Плоске обличчя.
Сови зовсім не п'ють воду. Дивляться лише вперед. Їх очі - без очного яблука, добре відбивають світло. Не мають зубів. Цілою ковтають здобич навперейм. Їжаків, очищених від голочок нігтями, їдять сміло.
Чутливі, безшумні - найтихіші з птахів планети... Живуть парами до десяти, в неволі й до сорока років. Їх вірність та відданість оспівують в віршах поети. Вони є володарями цікавих й кумедних звуків.
Пташенятка народжуються сліпими з білим пухом. Самець добуває їжу. Агресивна самка дітей доглядає. Далекозорі. Наділені великою швидкістю й слухом. Сова захищає потомство. Іноді на людей нападає.
Совине подружжя один раз за життя створює сім'ї. Раз у рік самка висиджує від трьох до п'яти яєць. Ці птахи - не помічені в господарському гніздів'ї. Займають щось готове й маскуються на взірець.
Росла й виросла домашня пташечка... Охижилась... Батьки просили: "Не чіпайте та не будіть, діти, сову". Ми - ще малі. Заглядали в те совине гніздо, грались... Тато відніс її на природу до здичавілого, зарослого саду.
