***
Сонце равликом сповзає
по очеретині,
Твої плечі обіймає
Вечір темно-синій.
Нам шепочуть із пітьми
овдовілі вишні,
Що викохуємо ми
почуття торішні,
Котрі цвітом облетіли,
Жовтим листом впали.
Лиш любові не вродили.
Були… І не стало.
Гріє душу сліпа груба
Та вогонь ховає.
Знає твоє серце, люба.
Моє серце знає:
Ось як гаснуть на світанні
зорі вечорові,
Так щезає те кохання,
що є без любові.

Дмитро Атасов (Урус)

Я довго берегла твої листи,
Бо почерк твій такий красивий,
Кохання ми не вміли зберегти,
Чогось чекали, можливо дива.

Я довго берегла твої листи,
Про що в них мова, ніхто не знає,
Ті дні, в яких щасливі я і ти,
Із спогадів бентежно виринають.

Я довго берегла твої листи,
І день за днем так швидко бігли роки,
В той час, коли в моїм житті з’явився ти,
Доля приносила для кожного свої уроки.

Я довго берегла твої листи,
І ні про що тепер я не жалкую,
Бо двічі в одну річку не ввійти,
І на минулому кохання не збудуєш.

Всі почуття – це крил розмах,
У цім життєвому двобої,
Не зможе звикнуть вільний птах,
До клітки, навіть золотої.

Того кохання спалені мости,
Не воруши забуті почуття,
Одружені давно і я, і ти,
У кожного із нас тепер своє життя.

02.01.2022
Віра Дукач.
Віра Дукач