П’яний вітер пісню виє.
Лине пісня до небес.
Я сьогодні зрозуміла,
В світі не бува чудес.
Не буває так, що двоє,
Втративши свою любов,
Один одного зустрівши,
Полюбити зможуть знов.
Навіщо в обіймах слова?
Достатньо просто тримати.
Це гармонія як ніч і сова,
Вистачить просто мовчати.
Години біжать – це їх справа,
А нам нема куди поспішати.
Хай повільно розкриється мальва.
Мінімум двадцять секунд,
Тримай, не відпускай.
Грай повільно етюд,
Не спіши, почекай…
Я обіцяю – завтра я забуду,
Твій ніжний погляд що мене шукав.
Твої слова, як ти мене втішав,
Коли я знов була в сердечній смуті.
Обійми, що мене в них зігрівав
Коли мороз на вулиці шалений
Ти був для мене найтеплішим пледом,
Який мене любив та цінував.
І вчинки всі твої, твої вуста,
Якими ти мені знов зізнався,
І руки ними ти мене торкався
Я все забуду. І твоє ім’я.
Але тоді в душі з’явиться дірка,
Що буде ніби з розміром тебе.
Аж ні! Не зможу в приходящий день,
Забути все, про що пишу я вірші.
Я обіцяю – завтра я забуду,
Твій ніжний погляд що мене шукав.
Твої слова, як ти мене втішав,
Коли я знов була в сердечній смуті.
Обійми, що мене в них зігрівав
Коли мороз на вулиці шалений
Ти був для мене найтеплішим пледом,
Який мене любив та цінував.
І вчинки всі твої, твої вуста,
Якими ти мені знов зізнався,
І руки ними ти мене торкався
Я все забуду. І твоє ім’я.
Але тоді в душі з’явиться дірка,
Що буде ніби з розміром тебе.
Аж ні! Не зможу в приходящий день,
Забути все, про що пишу я вірші.
Якщо у пам’яті моїй
Не буде зустрічей з тобою,
Тоді навіщо й розум мій?
Без тебе світ живе журбою.
Якщо не бачу я тебе,
Твій образ рідний та яскравий.
Навіщо очі в мене є?
Все інше зовсім не цікаво.
Навіщо руки маю дві?
Тебе щоб ніжно обіймати.
І вуха – чути голос твій,
Його я з тисячі впізнаю.
Навіщо в світі цім живу,
І вірші знов свої складаю?
Для тебе, промінь мій, творю
Сміюсь, та дихаю, кохаю.
Якщо у пам’яті моїй
Не буде зустрічей з тобою,
Тоді навіщо й розум мій?
Без тебе світ живе журбою.
Якщо не бачу я тебе,
Твій образ рідний та яскравий.
Навіщо очі в мене є?
Все інше зовсім не цікаво.
Навіщо руки маю дві?
Тебе щоб ніжно обіймати.
І вуха – чути голос твій,
Його я з тисячі впізнаю.
Навіщо в світі цім живу,
І вірші знов свої складаю?
Для тебе, промінь мій, творю
Сміюсь, та дихаю, кохаю.
Що , ж за чиста криниця ,
З наповненою чистою водицею.
Що за небо таке чисте ,
Мов ласкаве і сніжне.
Що за посмішка , дивовижна така ,
І очі падають з небес , як крапля дощова.
Її обличчя , як сонечко , світиться яскраво ,
З чорною косою , одягнута у вишиванці.
Її всі ображали , наче сильні грози,
Били її , наче погані звірі.
І я , мету собі поставив , наче велике завдання,
Здійснити подвиг людський , як герой сміливий.
І я злетів з небес ,
Наче з вогняним мечем.
Небо сміливо сяяло,
І вороги вже злякались.
І бив , я їх усіх ,
Немов мечем своїм чарівним.
І цілий день , і цілу ніч ,
І аж до раннього світанку.
І настав вже другий день ,
І лиходії вже відійшли.
І ,наче , дівчину я звільнив,
Немов з жорстокого полону.
Дівчина вже підійшла ,
І рученьку подала.
І небо ласкаво сміється ,
І сонечко яскраво світить.
І я промовив: «О , дівчино моя,
Кохаю тебе ніжно,
Нехай для тебе буду я,
Найкращим на цій землі»!
Герлянда міста блимне у останнє.
Перед світанком тонем у пітьмі.
Я розповім тобі моє кохання,
чому приходжу тільки в твоєму сні.
В тумані втоне вогник світанковий,
замерзлий він залізе поміж хмар.
І тільки мрак,холодний загадковий,
Розкриє таємницю своїх чар.
Не втримає тепла самотня ковдра,
ховайся там від демонів своїх.
У тінях таємниць не стань самотня,
шукаючи обіймів не у тих.
У мрій тенетах плутати не буду,
обідцянки тримати теж пусті.
Я просто хочу вірити у чудо
й сказати чом приходжу лиш у сні.
Я не знайшла потрібних слів,
Щоб про любов сказати.
Можливо, навіть річ не в тім,
Що хочеться мовчати.
А просто замість довгих фраз
Нещирих та банальних,
Я обирала один раз
В обіймах зігрівати.
І замість віршів, їх рядків
Я просто помічала,
Що ти обожнюєш зефір,
Якийсь десерт до чаю.
В дрібницях, в мріях, навіть снах
Та в погляді, обіймах.
Моя любов навік жива
Та не в словах, а в діях.
Усе це шоу маскарад
Замінить жовтень листопад
Завмерлі люди ввічність йдуть
За ними інші заживуть
Полки плаци герби паради
Чиїсь звитяги чиїсь зради
Безжально б‘ють війною гради
Війни лунають канонади
Тривожні темні наші ночі
Чи ще відкриєм вранці очі
Коли закінчиться війна
Війна вкорочує життя
Вона калічить і лякає
Вона навіки забирає
Для неї своїх тут немає
Вона це смерть і ми це знаєм
Війна фізична і духовна
Там де війна там помста кровна
В тіні війни в оковах смерті
У слові Мир такі відверті
Нас ще тримає наша віра
Надія в серці не зітліла
Ми переможем неодмінно
Бо так Любов колись хотіла
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
