Моє щастя прокинулось вранці,
І протерло лице кулачком.
Він мені посміхається й зайцем
Суне з ліжка тихенько бочком.
Моє серце так тихо і ніжно
Нитку щастя пустило за ним.
Утікає мій зайчик так смішно
Я із ниткою поруч біжим.
Берегти,цінувать, цілувати
Обіймати вночі й білим днем.
Дарувати любов й получати
Бути мамою,що Супермен.
Нитка щастя життя перетнула,
Не одна вона їх тисячі.
Не одного та нитка вернула
Із далеких країв далечі.
Моє щастя ще поки маленьке,
Тихо спить уночі,мов клубок.
Спи зайчатко сіренько-біленьке,
Спи прекрасним й чарівним ти сном.

У промінні зорів, відлунні срібні,
Звучить мелодія, що збирає душі.
Мов тихий спів вітрів у лісі,
Лунає голос музики кохання.

І крізь туман часу, де мрії танцюють,
Летять звуки, ніжність яких торкає серце.
Любов вбрана у відтінки звуків ніжних,
Поема неземна, де кохання – вічне.

І скрізь, де лине мелодія душі,
Відчувається струнка гра кохання.
Серце б’ється в такт, мов вітер в далині,
У світі, де музика єднає серця.

О, музико кохання, ти відкриваєш двері
У світ, де кожна нота – це крапля нектару.
Твої звуки ткають візерунки мрій,
Де любов вишукана, як найперший вірш.

Нехай лине твоя мелодія назавжди,
Поема кохання, яка не знає меж.
І в серці кожного, хто впізнає твою силу,
Вселиться вічна гармонія кохання і музики.

У серці людини, як світанковий промінь,
Любов розцвітає, як квітка на весні.
Велика сила, що в серцях заглиблена,
Любов — вогник, що в нас вічно запалений.
Іде вона через час, як ріка в долину,
Любов надійна, як високе гориноння.
Сплітає ниті долі, мов дивний роман,
Любов — відданість, наче світанковий вранці.
Летить, як птах в небесах, в невідомий світ,
Любов невгамовна, як вітер в степу широкий.
Обіймає серця вперше і завжди,
Любов — найкраща доля, надія, що в серці.
На шляху життя як зірка провідна,
Любов світить, ніжно, як місячна світлина.
Співає пісню кохання, мов соловей,
Любов — мелодія, що несе щастя в світ.
Заплуталась в нитці долі, мов казка,
Любов — чарівна історія, що триває.
Шепоче вночі на вулицях міста,
Любов — таємниця, що зігріває, як свічка.
Не знає кордонів, не знає меж,
Любов — мости, що сполучають країни душевні.
Вогник, який горить в найглибшій печері,
Любов — велика сила, що здатна перемогти.
Спинити її не можна, як весняний потік,
Любов — невпинна, мов весняний рік.
У світі непевностей і змін,
Любов — впевненість, що залишається навіки.
Так нехай лунає ця пісня про любов,
Про велику силу, що в серцях населяє.
Бо, де є любов, там світло й тепло,
І велика сила, що називається любовʼю

У світі, де доля ткачів візерунків,
Де кожен крок — це крапля величі,
Вірте у любов, мов світла зоря,
Вона — джерело життєвої долі.

Любов — це мова, що мовить серцям,
Її тепло відчуваємо в кожнім дзвоні.
Вона — як ріка, що в собі несе тепло,
І в кожній хвилі нас приголомшує своєю силою.

Вірте у любов, як вірять в пісню пташок,
Що над полями співають весною.
Вона — той маяк у морі життя,
Що керує нашими думками й мріями.

Любов — це сонце, що зігріває душу,
Вона — відгук дзвоника у серці кожної людини.
Без неї ні день, ні ніч не має сенсу,
Бо вона — джерело нашої життєвої гармонії.

Тож вірте у любов, як вірять в магію,
Вона — той дарунок, що ллється з висоти.
Вона — наша сила, наша найвища мета,
Тож вірте у неї, бо вона варта того.

У світі, де доля ткачів візерунків,
Де кожен крок — це крапля величі,
Вірте у любов, мов світла зоря,
Вона — джерело життєвої долі.

Любов — це мова, що мовить серцям,
Її тепло відчуваємо в кожнім дзвоні.
Вона — як ріка, що в собі несе тепло,
І в кожній хвилі нас приголомшує своєю силою.

Вірте у любов, як вірять в пісню пташок,
Що над полями співають весною.
Вона — той маяк у морі життя,
Що керує нашими думками й мріями.

Любов — це сонце, що зігріває душу,
Вона — відгук дзвоника у серці кожної людини.
Без неї ні день, ні ніч не має сенсу,
Бо вона — джерело нашої життєвої гармонії.

Тож вірте у любов, як вірять в магію,
Вона — той дарунок, що ллється з висоти.
Вона — наша сила, наша найвища мета,
Тож вірте у неї, бо вона варта того.