Серця наші, ніби ріки, впливають,
Добром і коханням, нехай засяють.
Давайте любити, як ранок весняний,
Сонцем осяяні, вічно молоді й здорові.

Подаруймо усім посмішку й тепло,
Словом ласкавим, даруймо світу злет.
Хай серця наші в мирі і радості линуть,
Любов’ю вибухають, ніжно обіймають.

Нехай світ стає добрішим і кращим,
Кожен усміхнутий, в серці щасливим.
Давайте любити, не знаючи меж,
Бо в коханні ми знаходимо справжній успіх.

У нічному саду, де зорі горять,
В серці кохання вогонь розгоря.
Обіймаю ніжно, мов квітку,
Любов’ю вогонь запалюю в серці.

Та віддаймо час та увагу,
Бо кохання – то велика мудрість.
Нехай любов освітить наші душі,
І світить яскравіше, ніж зорі на небі.

Обіймаю, як вітер гіркий,
Любов’ю солодкою наповнюю душу.
Нехай в серці палає вічний вогонь,
Та не гасне ніколи, аж до кінця днів.

І нехай світиться любов світла,
Щоб завжди бути поруч з тобою.
Бо кохання – це скарб найбільший,
Що вічно зберігається в серці нашому.

Любов немов, як казка, зірка у небі блакитнім,
Де серця сплітаються, як квіти в обіймах весняних.
У світі казковому, де сонце ласкаво сяє,
Ми зустрічаємо чудеса, як дива, нам творяться.

На полях вишневих, де трави пахнуть медово,
Любов розцвітає, мов зоряна роса вранішня.
У казковому лісі, де казка літає вільно,
Дива творяться, де мрії збуваються чарівно.

Вітрила корабельні, пливуть у світ казковий,
Де кохання вишукане, мов перлини на морському дні.
Там діва чарівна, як принцеса на весіллі,
Співає пісні кохання, віддана своєму принцу навік.

Любов немов, як казка, вічною мудрістю сповнена,
Де кохання над усе, мов крила, наші душі зняли.
У світі казковому, де серця зближені навіки,
Ми живемо у гармонії, коханням вічно осяяні.

• Твір:

  В лісі весняному таємно цвіте квітонька,
  Де рікою золотою весна зустрічається зі стрункою осокою.
  В очах твоїх вогник кохання горить,
  Мов яскравий промінь, що розквітає у теплому світанні.

  Квітонько моя, ніжності виткала в корону весняну,
  Волоссям дзеркальним доторкнулась до сонця.
  Твої уста – таємниця слів кохання,
  Що летять, мов перлини на ніжному ланцюжку мрій.

  Весняні квіти в повитих пелюстках ковзають
  В твоєму обіймі, де кохання вишивається нитками щастя.
  Крізь час, ніжно, як пісня стародавня,
  Лунає голос твій, найкраща мелодія кохання.

  Ти – казкова жінка в чарівницькому обличчі,
  Серце твоє – вірне, мов старовинний годинник,
  Що б’ється в такт кохання, як ритмічний вальс,
  І весняний вітер грає в твоєму волосі тонких вальс.

  Любов твоя – як квітка, що пахне на весь світ,
  Мов ранок променистий, коханням зігріта.
  Велике серце твоє, як кришталева ріка,
  Несе весняні води щастя у вічну мить віку.

  Кохана моя, в тебе криються всі кольори райські,
  Ти – весняна зоря, що в серці моїм розцвітає.
  З тобою час мов зупинився, летять хвилини, як птахи,
  І в кожну мить – яскраво сяє наше кохання світле.

  Так нехай тепле коханням вогким пригорне нас,
  Мов весняне сонце, ніжно зігріє в обіймах.
  Твої очі – вікно в щасливий світ, чистий і ясний,
  Квітонько моя, ти – диво, що в гарній ноті вічно молоде.

• Твір:

  У яскравому світлі ранку, коли зорі весняні,
  Звучить ніжна пісня про матір, в серці безмежному, у душі таємній.
  Мамині руки – пристань для безтурботних снів,
  Її посмішка – світло, що радіє , як веселий пташиний спів.

  В очах її тепло, наче сонця весняного промінь,
  Материнське серце – фортеця, де любові великий запас.
  Пісня про маму – як мелодія найніжніша,
  Що лине у серці, вдягаючи душу в кохання вічне.

  Важкість дня вона переносить легко, як вітерець,
  Мамин голос – найпрекрасніший, найтепліший вінець .
  В ній любов безмежна, ніжність і розуміння,
  Пісня про маму – музика, ллється з життєвого джерела.

  Нехай лине ця пісня, ніби дзвін кришталевий,
  Про материнську любов, що в серці вічно незмінна.
  Співаємо разом, мов квіти весняні в полі,
  Пісню про маму, найпрекрасніший скарб усіх часів.

• Твір:

  Любовь растаяла, как дым.
  Оставив лишь седой туман.
  Всё также солнышко встаёт.
  Душа с надеждой говорит: “ ты знаешь, я хочу собрать туман”..
  “Собрать туман”? опять обман.
  Прими за благость
  Ты ж любила.
  Душой открытою жила.
  А разум дальше поучает…
  Уж слишком мирно ты жила.
  Старалась всё добром, любовью.
  Старалась миром всё решить…
  Наскучил дом и образ твой..
  На праздник с лёгкой жизнью
  Умчалась в сизый дым твоя Любовь.

• Твір:

  Тихо капає
  дощ за вiкном.
  Листя падають, вiтром крутя.
  Свiтла мить й коротшає день.
  В темноту погрузив все
  навкруг.
  Я брожу без мети та дорiг.
  Листя жовте ногою штурляю.
  Пам'ятаю прогулки у двох,
  Що у дома в скверике поряд.
  Що казати, за тим я сумую,
  Я тепло твоīх рук вiдчуваю…
  Як ти каву до лiжка, з ранку носив…
  Iнодi виплескавши на пiдлогу.
  Якби гнiв замiнити на смiх.
  Згадуючи на нашу пригоду.
  Кожна мить, кожен день та нiч,
  Ми б робили святом, Щоб Любов, що була мiж нас.
  Вiдчувала себе не зайвой.
  Ми з тобою вже довго мовчим.
  Хоч й знаєм, що любим…
  Бо серця, закрили на ключ.
  Викунивши ключ у море.
  Як би зараз замки цi зiрвати.
  Випустив чувства на волю.
  Та перестати, страждати вiд нестерпного болю..
  Но мiж нами вiдстань велика,
  не ведуть нас дороги до одного
  Видно задум у всесвіті
  ще не на час,
  зустріч наша не скоро…

• Твір:

  Блукав я каридорами сумніву,
  Страх був що не справлюсь,
  Не справлюсь із даними мені завданнями,
  Но прокинулася Любов,
  Любов до СОНЦЯ,
  До того СОНЦЯ що в глибині,
  До того що світить із глибин,
  Та вийшов з каридору,
  І розвіяло сумнів.