Про життя Я живу серед Вас, люди

Я живу серед Вас, люди

Твір:
Буває, що в людини є дім,
Але, насправді, його немає.
В тонусі сірувато-блідім
Вона не живе, а, ніби відживає.

Буває, що в людини є пара,
Але, насправді, її немає.
Відчуття, що це - Божа кара.
Печаль серденько гірко крає.

Буває, що в людини є друзі,
Але, насправді, вірних немає.
Не почувається щиро в їх крузі.
"Чесні" компліменти інтелект не сприймає.

Буває, що в людини є багатство,
Але, насправді, його немає.
Гріє тепле слово, а не марнотратство.
Поваги й любові не відчуває.

Буває, що в людини всього - повна чаша,
Але, насправді, цього немає.
Незадоволена всім героїня наша.
Заздрістю до інших вона палає.

Буває, що в людини є Батьківщина,
Але, насправді, її немає.
Чужа вона - їй, "море - по коліна".
Як покинути країну, голову ламає.

Все, що має людина, повинно звеселити.
Всі, з ким пробігає ніч та днина,
Мають душі й серця зріднити.
Гніздечко в любові в'є навіть пташина.

Якщо немає любові до свого краю,
То його вже ніколи й не буде.
"Звідки я все це знаю?" -
Я живу серед Вас, люди.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Філософські Життя – як шанс

Життя – як шанс

Твір:
Планета Земля ніколи не стояла на одному місці.
Вона весь час крутиться навколо своєї осі й Сонця.
"Найбільша в Сонячній системі" - кажуть науковці.
Лише тут черпає людство своє щастя по вінця.

В безмежних просторах пропливають небеса.
Дарують нам відчуття радості земного життя.
Сонце, хмари, місяць, зорі... - вишукана краса.
Ми захоплюємося їхніми чарами від сповиття.

Живемо тимчасово - від народження й до тризни.
Швидко збігає людський вік, як одна мить.
Кожен, як вміє, так і розорює власні борозни.
Щось сіє в них, веде діалог зі світом, творить.

Найголовніше для нас - залишатися Людиною.
Треба використати час, як шанс робити світу добро.
Варто йти рівною, благословенною стежиною,
Засівати ниву миром, злагодою і любов'ю щедро.

Ми з Вами народилися, щоб стати щасливими.
То хто ж тоді, як не ми - свого щастя ковалі?
Не варто жити лиш для того, щоб бути багатими.
За горизонт не візьмемо багатства ні великі, ні малі.

Життєдайна планета Земля пробігала по орбіті,
Коли нас в цьому житті ще й в помині не було.
Вона є, коли ми з'явилися, і зараз живемо на світі.
Буде й тоді, як скажуть, що життя наше відцвіло.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Природа Здавалось, що хмари пливуть на візочку

Здавалось, що хмари пливуть на візочку

Твір:
любов до небес відчуваю з дитинства
так хмари любили наші мама і тато
в їх вирі знаходжу я море блаженства
як пливуть поодинці чи разом вайлувато

я в кожній хмаринці відчуваю загадку
бачу форму, красу, насиченість, злет
шукаю пояснення чи знаходжу розгадку
складаю про них свій черговий куплет

бувало, маленькою сиджу на горбочку
під ним - наша хата, а в долині - село
здавалось, що хмари пливуть на візочку
от тоді я й потрапила до них у полон

й кожного разу, як поглядаю на небо,
там - хмарки кольорові великі й малі
і так мені - мило, і так мені - любо
неначе, від них є десь рай на землі

пливуть сині хмари й доганяють їх білі
тут враз всі змішались, десь взялись голубі
насторожують темні, а приваблюють сизі
що швидко з'явились в небесній млі

зачаровано дивлюся в небесну голубінь
пропливають хмариночки, а з ними й мої думки
якби ж мені знати, де - світло, а де - тінь
небеса таємниці приховали за лаштунки

з роками ще більше - закохана в природу
небо й земля - це основа з основ
щиро дякую Богу, що маю нагоду
під чарівним небозводом крокувати тут знов

любов до небес відчуваю з дитинства
так хмари любили наші мама і тато
тепер і я долучилась до їх чаклунства
своїм дітям зуміла ці почуття передати

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Лірика життя П’ю водицю не з одного джерельця

П’ю водицю не з одного джерельця

Твір:
Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Пасивною не буваю. Активність люблю.
Сміло зливаюся вмить з юрбою.

Двадцять років - тут, а немов - один день.
Час біжить, мов ріка. Його не здоганяю.
Столиця - місто крилатих моїх натхнень.
Двері в світ я щодня в ній відчиняю.

Сторінки мого життя... Так було не завжди...
Чомусь, випала в житті саме така карта.
В Ясенові, Бродах і Львові залишила свої сліди.
В Іванні, Дубно та Рівному горіла моя ватра.

Про Бобровицю й Чернігів спогад теж не покинув.
Час змінює всіх людей. Іншою стала вже й я.
Київ враз остаточно всі роздуми поглинув.
Я в ньому розчинилась і вже - зовсім своя.

Тут прокидаюся вранці. П'ю, гірчаву на смак, каву.
Відвідую неймовірно гарні столичні місця.
Сьогодні киянкою можу назватись по праву,
Але п'ю я водицю не з одного джерельця.

В прекрасній Галичині народилась й зросла.
З Ясенівських гір і долин пішла в далекі світи.
Десь пізніше в сизу далечінь дорога пролягла
Й доля наказала: "Цвіти! Живи! Світи!"

Я ніколи не належала якомусь одному місцю.
Душа живе в сьогоденні, в минулому, скрізь...
Не дозволю ж я своєму власному серцю
Забути тих людей, море щастя, любові, іноді й сліз.

В думках лину стежинками навпростець,
Де колись жила й де ходили мої ноги.
Десь плакали гірко верби і вабив п'янкий чебрець,
А десь були батьки, діти, брати, сестра, отчі пороги.

Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Згадую, де прожила й кого стріла. Не согрішу,
Як скажу: "Я є частинкою України невід'ємною".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Релігійна тематика Йордань та “скрепи”

Йордань та “скрепи”

Твір:
Дев'ятнадцяте січня... Йде ритуал освячення води.
У світі та в Україні – день Водохреща Господнього.
Правиться в церквах, святиться водиця з водойми.
Існує свій Водохресний сюжет гуляння народного.

Останнім часом біля водойм проходять "вертепи"
Й купання у святій воді. Віра людська – суперечна.
Справжнє збочення нас веде в російські "скрепи".
Така ситуація на освячених водоймах – недоречна.

Все це виглядає низько, не культурно, не релігійно.
Віряни напів оголеними пірнають в освячену воду.
Цей натовп виглядає якось дикувато й безнадійно.
Чомусь – зовсім не соромно українському народу.

Краще б усі віряни більше уваги приділяли Літургії,
Частіше ходили до церкви та щиро молилися Богу.
Дехто з тих, хто пірнає, не має тієї набожної енергії,
Оскверняє святиню. Люди роблять з цього розвагу.

За всіма православними та українськими звичаями
Саме в ці три дні – заборонено пірнати у святу воду.
Її освятив сам Бог... Не можна ж допускати скверни.
Ми з вами – з України, зі славного релігійного роду.

Випивати та гуляти на, тільки що освяченому, місці,
Стрибати в обрядову ополонку з оголеними тілами
Нам – не варто... Ми ж виросли в набожній колисці.
Шановні: "Та що ж таке зараз відбувається з нами?!"

В українців є прислів'я: "Риба завжди гниє з голови".
Шкода, що нашою елітою чин купання підтримано.
Україна в церковній площині вже зіп'ялася на ноги.
Давайте, все те проросійське, "скрепне" відкинемо.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Про життя Світ – єдино можливий для людства, але…

Світ – єдино можливий для людства, але…

Твір:
Нинішній світ – єдино можливий для цього людства.
Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття:
В когось душа – повна честі, любові й благородства,
А хтось ще не задумався ні разу про це від сповиття.

Кожному, з нас, хочеться бути вільним, незалежним,
Але ми й далі нав’язуємо одне одному свої погляди.
Небеса бачать наші гріхи. Вибачають нам – грішним.
Жива природа не сприймає негативні людські рими.

Чомусь, впевнені, що ніхто нікому і нічого не винен.
Вперто кажемо, що змінюватись під інших – не варт.
Може, саме тому наш світ ненависті й воєн – повен?
Люди давно забули про спокій і душевний комфорт.

Віртуозно обрамлені слова розходяться з вчинками...
В багатьох вже нема жодної віри ні в кого та ні в що.
Політикум освоїв зловживання гаслами-родзинками.
Народ йому не вірить. За що ж нам таке горе, за що?

Чорні й білі клавіші нотами озвучують мелодії життя.
Навіть, без однієї, з них, вони зазвучать недосконало.
На цій планеті потрібно подбати про людей до пуття,
Щоб всі народи були щасливими та всіх соло лунало.

Одяг з людяності, мудрості й добра не вийде з моди
Та, чомусь, в теперішні часи на нього меншає попит.
Одні набивають золотом, діамантами власні комоди,
Інші на звичайне життя і виживання складають іспит.

Добро знецінюється. Вийшло з моди його пам’ятати.
Недобрі душі розпалюють істерію війни й ненависті.
Зло – здатне надовго руйнівні шрами в душі лишати,
Знищує все добре і гідне. Вирують злобні пристрасті.

Люди в достойних вчинках пливли б, як риба в воді.
Натомість грузнуть в неправильних діях, наче в меді.
Хто ж є ангелом та дияволом у світовому хороводі?!
Як серед масок пізнати: "Де є білі, а де чорні лебеді?"

Нинішній світ – єдино можливий для цього людства.
Ми – різні. В кожної людини – своє світосприйняття:
В одного народу душа – повна честі й благородства,
В іншого – заздрості, ненависті та якогось прокляття.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Про життя Не здатен на добро, то хоч не гріши

Не здатен на добро, то хоч не гріши

Твір:
Один внутрішній голос, немов наказує:
"Порухайся… Підбіжи… Все встигни…"
Інший йому перечить, неначе зупиняє:
"Збав темп… Спинись… Життя збагни…"

Бігти проти вітру – сміліше, ніж за ним.
Мовчати – легше, ніж говорити правду.
Посміхатись – не значить бути щирим.
Ставити кому – це ж не ставити крапку.

Розхитана людська мораль – не розкіш.
Непередбачуваність – завжди неспокій.
Справжня правда – не з красивих афіш.
Буває, що – на горі та в прірві глибокій.

В німім мовчанні – більше почуттів.
Є прочерки в тому, що вголос сказане.
Ситість у житті – брак душевних злетів.
Головне з того, що кажемо – вирізане.

Не всі, хто вистоює на колінах – "святі",
Як не всі, хто молиться вдома – атеїсти.
Втаємничені добрі справи – благодатні,
А "показушне" – зроблене не по совісти.

В натовпі – не значить, що не самотній.
Як у самодостатності зі собою – добро.
Сам – краще, ніж у компанії мерзотній.
Прожити вік самотньо тепер – не тавро.

В серці – відлуння протилежних думок.
Чесне, правдиве життя – замало друзів.
Брехня зі служінням – кар’єра та замок.
В останню мить життя – всім по заслузі.

Один внутрішній голос, немов наказує:
"Будь мудрим... Зроби добро…Спіши …"
Інший йому перечить, неначе зупиняє:
"Як не здатен на це, то хоч не гріши!"

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Про життя Життя пробіжить й не помітиш…

Життя пробіжить й не помітиш…

Твір:
Життя – як весна... Пробіжить й не помітиш.
Порадує сонечком, первоцвітами, травами.
Ласкаво душу почуттями ніжності збагатиш.
Замилуєшся весняними гаями, краєвидами.

Життя – як райдуга... Любуйся цією красою.
Подаруй собі веселі, різноколірні барви всі.
Вмийся дощами й намочи свої ноги росою.
Кохай. Вклонись веселці та птасі стоголосій.

Життя – як те літо... Пробіжить й не помітиш.
Подарує з поля квіти та спориші при дорозі.
Час на відпочинок і його спокуси потратиш.
Від щедрих дарів не відмовишся, не в змозі.

Життя – як дощ... Ти сильно змокни під ним.
Не вийде з доріг та перехресть вийти сухим.
Створюй сім’ю. Ти не живи життям марним.
Після дощику насолодись і садом квітучим.

Життя – як осінь... Пробіжить й не помітиш...
Закрутить ніжний вальс із багряним листом.
Осінніми дарами щедро комори заповниш.
Навіє роздуми. Добре володіє таким хистом.

Життя – як ріка... Швиденько біжи за течією.
Не зогледишся, як літа побіжать з гори вниз.
Будь з Батьківщиною, з родиною та сім’єю.
Невідомо: "А що попереду? Який сюрприз?"

Життя – як зима... Пробіжить й не помітиш...
Зачарує білим снігом і тріскучим морозом.
Теплий зимовий одяг зносити себе змусиш.
Напровесні втішишся весняним прогнозом.

Життя – як туман... Він – цар, доки не осяде.
Даремно не живи. Щось добре і мудре зроби.
Як на спілкування з тобою старість присяде,
Про своє життя й місце в ньому їй розкажи.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Воєнні Було… Були… Немає вже…

Було… Були… Немає вже…

Твір:
Колись в просторих вікнах цих
Людське життя бігло, крутилось.
Дзвінко лунав дитячий сміх,
Жилось, кохалось і любилось.

Привітні двері - немов свідки.
Вони стрічали й проводжали.
Балкони між собою, як сусідки,
Про щось все мило щебетали.

В кожній з квартир тут жили сім'ї.
Бувало, що й самотність панувала.
Будинок потопав у квітах, в різнотрав'ї.
Щедро зозуля щастя всім кувала.

Було... Були... Більше немає вже...
Війна все вщент в мить розтрощила.
Ніхто тепер у цім будинку не живе...
Вбивства, руїни - то російська "міць і сила".

орда, немов зірвалась з ланцюга.
Голодна й дика вбігла в Україну.
Не гребує нічим. На все добряче наляга.
Вбиває й нищить все тут без упину.

Стоять, немов скелети, спалені села і міста,
Куди нога ступила окупанта.
Жаль, найціннішого - людей нема.
По всій країні лине горе та скорбота.

Найниціше дикунство в світі -
Той геноцид, що творить наш сусід.
Перед всім людством він - в одвіті
За свій кривавий в Україні слід.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

Природа Небо хмаринками землю обіймає

Небо хмаринками землю обіймає

Твір:
Небо сизими хмаринками землю обіймає.
Бентежно голубить її безкрайні простори.
Грозовою блискавицею й громом вдаряє.
Яскравим сонечком пестить доли та гори.

Небесна гладь завше виглядає по-іншому.
Може несподівано снігом, градом сипати;
Після дощику, як у настрої життєдайному,
Різнобарвною райдугою радісно глянути.

Від блакитної голубіні погляд не відвести.
Вона набуває відтінків сумних та веселих.
Здатна в заобрійні горизонти свої ввести.
Дивлюся на неї та ледве вгамовую подих.

Кольорова гама хмаринок – незбагненна.
Небо височіє неперевершено і величаво.
Днина під настрій – похмура, або погожа.
Небеса пливуть у Всесвіті владно й гордо.

Люди на землі вдячно підкоряються небу.
Тварини й рослини – сповнені його тепла.
Вранішній серпанок навіює лагідну звабу.
Долину обіймає туман і в росичці – трава.

Небесна гладь поливає дощем луги, поля.
Їх прикрашають королеви – польові квіти.
Щедро вмиті хвойні та листяні ліси, земля.
На городах, в садах ваблять овочі, фрукти.

В жнивних полях жовтіють пшениці, жита.
Людство вдячне небу за своє життя, ласку.
Під небозводом – Україна: всі села й міста.
Небеса колишуть землю – дорогу колиску.

Над всіма лісами, полями, горами, долами
Пропливає прекрасна й блакитна височінь.
Блаженствує над морями, озерами, ріками
І простягається до безмежності в далечінь.

Небо сизими хмаринками землю обіймає.
Надає шанс під небесним покровом жити.
Місячна нічка таємниче зірочки розсипає.
Шану до неба, отчої землі варто множити.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська

ВІРШІ, ЦИТАТИ , ПУБЛІКАЦІЯ

Позначка: людина

Я живу серед Вас, люди

Життя – як шанс

Здавалось, що хмари пливуть на візочку

П’ю водицю не з одного джерельця

Йордань та “скрепи”

Світ – єдино можливий для людства, але…

Не здатен на добро, то хоч не гріши

Життя пробіжить й не помітиш…

Було… Були… Немає вже…

Небо хмаринками землю обіймає

Сторінки

Архіви

Категорії