... Голос вітрів шелестом листу Заманює в осінь мене золоту. Стелить доріжку з клена врочисту. Вгадує роздуми ще за верству.
Збігають роки, мов по циферблату. ... Шістдесят п'ятий - в дорозі вже. Скрипка грає мою неймовірну сонату. Небо часто "жартує", але береже.
Вкраду я в ніченьки найкращу зірочку. Загадаю бажання приємне й миле. Знайду в діброві найкращу квіточку. Майну через ліс по стежинці в поле.
Вибіжу на гору, де сонце всміхається. Помилуюсь хмарами, що живуть у висі. Напевно, що доля моїм життям грається. Радію природі, людині, тварині, птасі.
Романтичні мрії ще сповнюють душу Вірою в добро, що - без меж. Мої зими, весни, літа, осені... Сказати мушу, Що люблю цей світ, всіх Вас теж.
Горить в серці вогонь - той, що не згасає. Я - така, як колись, та вже - трішечки інша. Йду в ногу з життям. Біжить небо безкрає, А під ним - круговерті, галас і тиша.
... Голос вітрів шелестом листу Навіює спогади з мого життя. Стелить доріжку з клена врочисту Й веде мене впевнено у майбуття.
Рідна мово моя - діаманте народу! На скрижалях віків поруч з нами Ти йдеш. Священне слово Твоє - від роду й до роду. В душах квітнеш трояндою, пишно цвітеш.
Ми зродились з Тобою, навіки зріднились. Гордість й шану ввібрали від наших батьків. Славній величі низько, доземно вклонились. В любові вічній клялися поміж рядків.
Рідна мово моя - духовний скарбе нації! Ми без Тебе, як сироти, в світі б жили. Крізь терни й війни ведеш нас до цивілізації. Ким би ми, як народ, без Тебе були!?
Ми в Тобі утвердились, набралися сили. Духовністю, ідентичністю й культурою розжились. Українською дихає нескорена нація, поля, схили... Українці в Твоє тіло патріотично вплелись.
Рідна мово моя - алмазе багатогранний! Ти - наймиліша й найспівучіша з усіх мов. Особливий зміст Твоїх слів - лиш нам притаманний. Щиро в вірності й гідності клянемося знов.
Ми з Тобою - довічно, доки б'ється серце, Допоки життя на планеті цій є. Світ разом споглядаємо у відкрите віконце. Наша спільна зоря в небесах догоряє й сонце встає.
Рідна мово моя - найдорожча святине! Ти - найбільше з можливих і безцінних чудес. Нехай линуть віки й вода в ріці плине, А Ти, як коваль, куй націю, об'єднуй всіх нас!
Яким неспокійним став світ... Нас на планеті - вже аж вісім мільярдів. Війни за території, ресурси, їжу, воду вбивають цвіт. Звучать мелодії з надривних акордів.
Яким непередбачуваним став світ... Говорить про одне, а робить зовсім інше. На арені - як не злодій, то бандит чи пройдисвіт. Негативу з кожним днем все більше й більше.
Яким безжальним став світ... Людське життя зовсім нічого не значить. Серця у вбивць - тверді, немов той граніт. Хіба колись їх ще хтось пробачить?
Яким несправедливим став світ... Одні - багаті та ситі, а інші - бідні й голодні. Життя пересічних людей та еліт - Як рівень води у криничці й безодні.
Яким ненадійним став світ... Правда й честь нині - зовсім не в моді. Куди не глянь - зло, нерівність, брехня, пустоцвіт... Хочеться крикнути: "Та годі вже! Годі!!!"
В цьому шаленому світі - вісім мільярдів людей І всі ми хочемо щасливими бути. Скільки ще кому, з нас, випаде днів та ночей? Треба вже в мирі, шані, злагоді і любові жити!
Всім нам в небесах сяють однакові зорі Й одне сонце над людством вранці встає. Ми - сучасники. Двадцять перший вік - надворі. Живімо чесно! Іншого шансу вижити в нас немає.
Мудрі Українці сіють жито й пшеницю. Радіють Батьківщині, родині, життю... мокші нищать війною Україну, її столицю. Тішаться запаленому ними багаттю.
Роботящі Українці працюють і дбають. Живуть господарно, по-людськи, красиво. москалі - п'яниці, ледачі, нічого не мають. Звикли красти й вбивати, світу на диво.
Добрі Українці дітей вчать добру. Гідність прививають їм ще із колиски. орки навчають нащадків ненависті, злу Й проводжають на війни під оплески.
Порядні Українці лишають достойний слід. Їх поважали й поважають в усьому світі. русня заслуговує на найгірші прокльони вслід. Розставила собі під ноги заплутані сіті.
Культурні Українці мають власну культуру. Знають свою історію, множать традиції. ординці примножують скарби завдяки терору. Живуть грабованим від окупації до окупації.
Набожні Українці йдуть серцем до Бога. Вірою й правдою служать йому. московські фарисеї в церкви ввели духа злого. Собі поставили на "лже-вірі" крапку, не кому.
Україна й росія - сусідні держави. Те ж саме повітря... Та ж сама земля... Ми йдемо крізь терни до світла та слави. вони пливуть по маршруту "одного" корабля.
"Що посієш, те й пожнеш" - Гарне українське прислів'я. "Не рий яму комусь, бо сам упадеш" - Мудро радить народне повір'я.
Вечір... Ніч... День... В вікнах українців - темно. В задумі спочивають й вуличні ліхтарі. Війна! Окупанти бомбардують системно. Здійснюють на сусідів несамовите сафарі.
Блекаут в Україні - мрія рашистів, Надія на перемовини і зламність народу. Бомблять ракетами. Не шкодують коштів, Але їм не зламати нашу стійкість й свободу.
Для нащадків Кобзаря - не страшна ця темінь. Тимчасово без струму - не вперше нам жити. В наших душах - вогонь, світла пломінь Та московитам цього не зрозуміти.
Українських людей не злякає вже й лютий холод. Відсутність тепла в їх оселях - також не край. Програєш, росіє, навіть, як буде голод. В Україні - вільний, незламний народ! Знай!
Життєздатність країни в часи війни Сміло забезпечують тилові герої. Фронт і тил має спільні істини - Боротись, поки ворог не складе зброї.
Вистоїмо! Не підведемо бійців на фронті! Найяскравіше світло засяє з наших осель. Останні бої... Перемога - на горизонті... росія - терорист! Розплатою скінчиться її вбивств карусель.
Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи... Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог згубив. Врожайна Україна... Голодомори... Смертельні втрати... То радянський союз голодом українців душив.
Найголовніше з першої радянської п'ятирічки – Встановлення курсу на індустріалізацію країни. Ізоляція світу... Відсутність зовнішньої позики... Надія - колективізація витягне Україну з руїни.
Зроблено ставку на хліб - на внутрішній ресурс. Тоді він мав масово відправлятись на експорт. Економічна катастрофа в усіх селах... Той курс Зробив страшний голод й дав геноциду старт.
Держава не виплачувала селянам за трудодні. Люди брали "своє". Не вважали це злочином. Тодішнє зло за розкрадання лягло на куркулів. В селах всі жили бідно, голодно, зі стогоном...
Репресивний радянський закон... Голодомор... Селяни звали його Законом про п’ять колосків. Діяв зі сьомого серпня 1932-ого року. Терор... Охороняв майно і власність для москалів.
Тоді українців залякали судовими репресіями За крадіжки майна колгоспів та кооперативів. Їх чекала смерть з майновими конфіскаціями, Десятирічні тюрми без амністії - для захисників.
Засудженню підлягали всі: дорослі та малі діти. Сльози лилися рікою селами й містами України. Державне – все, що забрали в селян колгоспи. За п'ять взятих колосків - табори чи розстріл людини.
Суди прискореними темпами творили справи. Чекісти в той час стали політичною поліцією. Розпочалися з українцями страшні розправи. От тоді геноцид і став національною трагедією.
Державну, колгоспну, кооперативну власність Назвали громадською, недоторканою людьми. Відтоді почалися репресії й велика смертність. Хто посягав на ту власність, потрапляли в суди.
Кровопролитна боротьба за розкрадання майна. Це – найголовніші завдання радянської влади. Підвищено непід'ємні завдання заготівлі хліба. План виконано на третину. Не дали ради.
Серйозно підірвано курс на індустріалізацію. Вже восени в селян почали відбирати всю їжу. сталін робив терор, морив голодом, нищив націю. 183 тисяч людей в (1932-1939) роки – в тюрму.
Голодом знищено з тринадцять мільйонів осіб. Головний пік смертності – в (1932-1933) роки. Закон діяв до 1949-ого року. В заготівлі - малий успіх. сталін робив українцям тяжкі, смертні вироки.
Про нелюдські знущання радянського режиму Повинен пам’ятати кожен свідомий українець! Ті смерті українців з вини росії – рівні злочину! Їх на українській землі вбивав зайда-чужинець.
Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи... Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог знищив. В жилах росіян тече кров ненависти, злости. Той клятий народ в усі віки вбивав, крав, трощив.
