він міг би не творити чудову й неперевершену музику
а жити, як звичайні люди, з дня в день
та муза, чомусь, аж ввижалась йому - мрійнику
й щедро сипала нотами з обох жмень

вона могла б не писати зворушливі вірші
а залишати на дні серця поетичні рядки
та думки, з часом, ставали змістовніші, глибші
й пробігали через її душу навипередки

він міг би витрачати себе на щось інше
а не захоплено розчинятись в звучанні таємничих мелодій
та зі щемом у серці відчував світ музики талановитіше, тонше
міг творити музичне диво з несподіваних рапсодій

вона могла б не подружитись з поезією
а змістовні, важливі рими забувати, не брати до уваги
та поетичний простір ставав чудодійною магією
додавав душевної сили й незнаної наснаги

вони обоє могли б бути зовсім іншими
жити простим, пересічним, людським життям
не створювати власні виміри, йти дорогами легшими
ні, без творчої магії дні й ночі були б напівжиттям

є люди, які щось творять, не живуть просто так
тому й залишають за собою особливий слід
хтось на голубих небесах їм дає добрий знак
відчуття реальності окрилює щемливо творчий політ

артисти, художники, скульптори, письменники, музиканти, поети...
без них збіднів би наш культурний світ
хтось грає ролі, малює картини, а хтось пише музику, прозу, сонети...
кожен митець для нації - справжній дивоцвіт

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

С онце над неозорою, мальовничою Україною встає.
Л агідно світить рікам, морям, горам і долам.
А бсурдна росія жити вільно, спокійно нам не дає.
В котре вражі солдати, танки, ракети... - за видноколом.
А рмія українська від сусідів рідний край захищає.

У час воєнної смути вона - разом з народом.
К рила, мов янгол, над Батьківщиною розправляє.
Р ізниці не робить між північчю, півднем, заходом й сходом.
А ртилеристи, десантники, льотчики, танкісти, прикордонники, зв'язківці, медики.
Ї х на лінії фронту забагато ніколи не буває.
Н аближають перемогу й зенітники, ракетники, штурмани, сапери, капелани, розвідники...
І менитими стають справжні Герої. Війна серця наші крає.

Г ероїчно воюють українці на фронті і в тилу.
Е кзамен на духовну зрілість в час війни пройде кожен.
Р ух опору рашистам набрав стрімку, незворотну силу.
О рки зрозуміли, на що український народ спроможен.
Я знаю, чим закічиться ця битва кривава.
М ир з перемогою мужні воїни скоро принесуть.

С лава Україні!!! Героям слава!!!
Л юбов до отчої землі - наша одвічна суть!
А інакше тепер вже й бути не може.
В оїни світла та добра переможуть зло й тінь.
А гресора Бог ще справедливо накаже.
Амінь!!!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Жах - за жахом...
Терор - за терором...
Ворог - за ворогом...
Двадцять перше століття: "Це що?!"

Звірство - за звірством...
Вбивство - за вбивством...
Насильство - за насильством...
Цивілізований світе: "Це що!?"

Ракети - за ракетами...
Шахіди - за шахідами...
Тривоги - за тривогами...
Гаранти ненападу: "Це що!?"

Горе - за горем...
Плач - за плачем...
Вогнище - за вогнищем...
Благополучна Європо: "Це що!?"

Руїни - за руїнами...
Смерті - за смертями...
Біженці - за біженцями...
Незалежна Америко: "Це що!?"

Двохсоті - за двохсотими...
Похоронки - за похоронками...
Трьохсоті - за трьохсотими...
Світова спільното: "Це що!?"

Катівні - за катівнями...
Полонені - за полоненими...
Території - за територіями...
Міжнародні інституції: "Це що!?"

Цивільні - за цивільними...
Військові - за військовими...
Ангели - за ангелами...
Небесні сили: "Це що!?"

Герої - за Героями...
Цінності - за цінностями...
Подвиги - за подвигами...
Війна... Багатостраждальна Україна... За що?!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Таки хтось їх підкинув...
Ні... Вони ж - не мої...
Розум в пам'ять поринув
Та думки - мов рої.

Де ж взялося у мене
Стільки весен та зим?
Ой, життя... Ти - шалене,
Ще й п'янке, наче дим.

Невже стільки стрічала
Я в житті листопад
Й літом все заквітчала?
То - якийсь часопад.

Швидко збігли роки,
Мов ріка, швидкоплинні.
Як у віршах рядки -
Солодчаві й полинні.

Всі дороги сплелися
В павутину одну.
Гарно, доле, встелися.
Все життя - на кону.

Обійми мене ніжно
Своїм добрим крилом.
На душі - щось тривожно.
Не все видно за склом.

Визнаю я свій вік,
Ще й радію йому.
Та для чого той лік?
Люблю світло, не тьму.

Боже: "Дай благодаті
Україні й мені.
Хай думки всі хрещаті
Будуть добрі й земні.

З висоти своїх років
Я прошу за дітей,
За родину, онуків
І за щастя людей".

Нанизала в намисто
Щедрі роки свої.
З ними йду урочисто,
Бо вони всі - мої.

По камінчику склала
Я сердечко своє.
В нього душу всю вклала.
Ех, життя... Ти - таке...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Себе впізнаю поміж хвиль у морі -
Сильних, глибоких і слабких, мілководних.
Різна буваю і в щасті, і в горі.
В житті - так багато течій підводних.

Зверху хвильовий рух води - за хвилею,
А от внизу, чомусь - проти.
Ззовні здається, змирилась вже з долею.
Душа ж пам'ятає, як боролась супроти.

В море впадають множинні ручаї.
Їх прісна вода - завжди над морською.
Нікому не взнати справжні думи мої,
Як злітала до хмар й обіймалась з журбою.

Морська стихія - красива й страшна.
Всі нею милуються і її ж бояться.
Троянда - колюча? А, може - мила, запашна?
Які люди стрічаються, такі й сни сняться.

Хто бачив море в спокої й у велику грозу,
Нічний відблиск того місячного сяйва?
То я - на вершині, то - знову внизу.
То - сильна, мов граніт, то - спокуслива.

Пливуть кораблі поміж бурних хвиль в морі.
Їх радо стрічають і проводжають.
Я на хвилі внизу чи вверху у воднім просторі?
Мовчу... Небеса, що над ним, це знають.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

вже частіше та глибше задумуюсь
над сутністю власного життя
в зрілих роздумах все довше затримуюсь
на дорогах й перехрестях буття

ким і чим були сповнені мої минулі роки
як тепер відчуваю я свій нинішній вік
чому обдумано робила саме такі кроки
чи успіхам й помилкам вела я лік

чого на життєвій стежині мене оточували
ці, а не зовсім інші люди
наскрізь мою чутливу душу пронизували
і почуттями наповнювали груди

здається, що молодість - назавше в моїй душі
дуже до вподоби - така собі позачасовість
любов до життя і людей - вічний рушій
так і пишеться доленосна повість

хочеться побільше вражень, руху й позитиву
повноцінно, насичено та цікаво жити
справжнього творчого злету, душевного пориву
бути комусь потрібною, життя любити

немає бажання реанімувати минулі стосунки
сперечатись і доводити свою правоту
хай доля малює щасливі візерунки
а я їх примножу вже на льоту

вволю насолоджуся запашною столичною кавою
в своїх мріях злечу аж до хмар
натішуся природою й людською аурою
розвію негатив, як у полі дурман

виберу одяг з макіяжем - не по роках
а так, як мені лиш хочеться, як себе відчуваю
багато відтінків - у піднебесних хмарках
в моєму сердечку немає їм краю

ні, не роки говорять про наш вік
а людина своїми думками його творить
в море стікається багато рік
жодна з них про свої літа не говорить

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вкотре заглядаю в оповите туманом минуле...
Воно - таке тихе, неначе заснуле.
Спогади з дитинства в пам'яті промайнули.
Батьки... Три брати... Сестра... Життя з ними - миле.

Там - мамина ласка й татове надійне плече.
В любові та радості життя тече.
Дружна сім' я, немов соловейко щебече.
Рідна земля й родина - найдорожче.

Дім... Школа... Село... Тут вчили бути Людиною,
Дорожити національним, мовою і Батьківщиною,
Гідно йти до мети обраною стежиною.
Моя пісня в отчому краї була лебединою.

Юність сміло відкривала батьківську фіртку.
Одну за одною приносила в дім звістку.
Радо стрічала з далеких доріг студентку.
Надавала їй внутрішніх сил і прихистку.

Молодість звала в свої невідомі далі.
Нова сім'я... Щось вона - не в ідеалі.
Замало щастя та забагато печалі.
Син й донька... Разом йдемо чимдалі.

Все, чому вчили батьки, пригодилось.
В роздумах й труді життя, мов з попелу, відродилось.
В незламній душі таки щось надломилось.
Очі сміялись, а от серце закрилось...

Зрілі роки приносили красиві, стиглі плоди.
Добре обдумували наперед всі ходи.
Навчились радіти й долати всі перешкоди.
Відчуття набивали до верху комоди.

Діти - найдорогоцінніше, що в світі буває.
Материнська душа над ними припадає.
Жаль, що батьків, старшої доньки й одного брата немає...
Війна... Боротьба. Горе. Відчай. Життя триває.

Падає осінній лист у задумі під ноги.
Вже далеко позаду - ті батьківські пороги.
В гості приходять і щастя, й нові тривоги.
Багряний лист замітає в минуле дороги.

А от і внученька рученятка свої простягає.
Щасливішої від мене бабусі немає.
Любов до рідних й України, як сонце, осяває.
Життя біжить... Воно занадто швидко минає.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко