За вікном віртуозно кружляють, танцюють сніжинки.
Несподівано стало тихо, заворожуюче красиво...
Ті невагомі, сріблясті, мікроскопічні пушинки
Встеляють рідненьку землю трохи несміливо.

Дивлюсь у відкрите вікно та милуюсь
На той нескінченний й безперервний рух.
Лютий... Може, хоч тепер накінець дочекаюсь
Пухнастої, ажурної ковдри, що захоплює дух.

Нехай порадує людей білесенький сніжок.
Ще й покличе собі на підмогу легкий морозець.
Подаруй, зимонько, білого щастя з ріжок.
Надіюсь, що він - перемоги провидець.

Цей лапатий, казковий, зимовий гість
Хоч трішки поховає під собою воєнні руїни.
Хай завітає до наших воїнів, до міст, передмість,
В села, гори, ліси й поля України.

Романтично падають за вікном сніжинки.
Заспокійливо навівають обнадійливі думки.
Може, то вони зітруть з очей українців сльозинки?
Ми б прийняли перемогу з їх доброї руки.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

вмивалась дивовижною, вранішньою росою
пробігала по росяній травичці босими ногами
рівняла джерельну воду з чистою сльозою
всміхаючись, долала відстань тернистими шляхами

обвівалась зустрічними, буйними вітрами
протягувала до чарівних небес відкриті долоні
здіймалась високими горами, спускалась дивними ярами
в нескінченних чудо-мріях перебувала в полоні

зачаровувалась, як дитина, сизо-голубими хмарами
мріяла споглядати їх небесну красу вічно
оживала, напоєна духмяними квітковими чарами
з природою вживалась, на диво, органічно

плакала від щастя та горя рясними дощами
милувалась серпанком, що полонив трави й квіти
вимовляла другорядне довірливими вустами
найважливіше в очах треба було зрозуміти

говорила з ясен-місяцем та з нічними зорями
відроджувалась з попелища під яскравим сонцем
тішилася дітьми, мов калина суцвіттями
вони ж стали відкритим у мій світ віконцем

пливла стрімкою рікою поміж крутими берегами
прагнула знайти в ній власну, особливу течію
встояла під блискавками та голосними громами
і таки знайшла внутрішні сили приборкати стихію

облюбувала в полях та лугах найкращі, запашні квіти
відшукала папороть в далекому, дрімучому лісі
навчилася тому, що маю, всім серцем радіти
власне відлуння відчула в людському галасі

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Зима сягнула свого розквіту й чудо-краси.
Білим, мов фея, фарбувала водойми й діброви.
Хурделицею замітала гори та ліси.
Залишала в снігах сліди - кінські підкови.

Забігала в села, хутори й міста.
Білосніжним простирадлом мило розстилалась.
Мить появи красуні - красива, врочиста.
Іскорками під сонцем земля загорялась.

Пухнастий, модний одяг одягнули дерева.
Дахи будинків прикрасили пишні шати.
Правила світом справжня королева.
Вже - лютий. Потрібно поспішати.

Сердечка на сніжку кохання малює.
В горобини та калини - білесенькі корони.
Пташина з верховіть щось приємне віщує.
Гілки під сніговою вагою похилили крони.

Мороз чеканить візерунки на шибках.
Іскриться на деревах той срібний іній.
Земля - в снігах, немов у шовках...
Вже на них - безліч лижних та санних ліній.

Ніжно вранішнє сонце прикрашає зиму
І служить їй вірно цілий день.
Місяць долає нічну жагу невтолиму.
Пливе між зорями. Ранок каже: "Дзень-дзелень!"

Зима сягнула свого розквіту й чудо-краси.
Їй - вдячні люди й все живе, що є навкруги.
Казково виглядають ріки, гори і ліси.
Зимова фея в природі - час спокою, рівноваги.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

хоч би нам зуміти в світі мінливих цінностей, подій, дум
відрізнити красиве, здорове зерно від порожньої полови
в тиші почути галас і крик, по нотах прочитати ворожбитський шум
від завуальованого й другорядного перейти до основи

хоч би нам встигнути простягнути надійну руку допомоги
тим, хто її, дійсно, потребує й лише тим, хто того - вартий
зробити особистий вагомий внесок до історичної перемоги
разом зі світовою спільнотою зшити світ цей роздертий

хоч би нам вволю напитись кришталевої, джерельної води
надихатись найкращим у світі вітчизняним повітрям
від України, мови, символіки, калини, чорнобривців набратись снаги
сплести віночок любові землі, народу, родині, сім'ї, дітям

хоч би нам змогти свій національний код возвеличити, розумом осягнути
побачити в ньому наш головний, одвічний сенс і народний скарб
чим далі від хижих внутрішніх та зовнішніх ворогів сягнути
набратись життєдайної сили й відвоювати власні кордони карт

хоч би нам віддати гідну шану патріотам - тим, хто покинув
тихе, спокійне і мирне життя заради світлого майбутнього й нас
тим, хто воює чи вже воював на фронті, хто на "нулі" чи в тилу загинув
у воєнний, неймовірно важливий, вирішальний для держави час

хоч би нам переступити через високі пороги і гострі внутрішні граблі
достойно й гідно об'єднатись навколо національних цінностей
відбудувати повоєнну Україну, цивілізовано піднятись на верхні щаблі
свідомо привести народ до демократичних закономірностей

хоч би нам перемогти холодну, безпросвітну, рашистську пітьму
священною водою окропити святу, неозору, багатостраждальну землю
благодатним Господнім вогнем нещадно випалити московську тьму
знищити ненависть до людей, притаманну комунізму, росії, кремлю

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Дасть Бог, закінчиться війна...
З фронтів повернуться солдати.
Калина біля рідного вікна
Їм радо буде руки простягати.

Дасть Бог, закінчиться війна...
Хто воював, прийдуть додому.
Впишуться золотом загиблих імена.
Душі злетіли в далеч невідому.

Дасть Бог, закінчиться війна...
У владних кріслах будуть патріоти.
Народ позбудеться московського лайна,
російське в собі зможе побороти.

Дасть Бог, закінчиться війна...
В церквах задзвонять гучно дзвони.
Покотиться сльоза сумна
Вмить біля кожної ікони.

Дасть Бог, закінчиться війна...
Враз попрощаємося з чужиною.
Тяжка є доля біженців, сумна.
Люд від війни втікав лиш з торбиною.

Дасть Бог, закінчиться війна...
Вояків будуть українці шанувати.
Дитина, мати, вдова біля могили не одна
Слізьми гіркими буде серце омивати.

Дасть Бог, закінчиться війна...
З руїн повстане Україна.
Життям за волю платиться ціна.
росію переможе мова солов'їна!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Чогось не сниться довго мама
І тато в сни вже не приходить...
Велика то для мене - драма.
Без них і сонце менше сходить.

Чогось не сняться вдвох, окремо.
Часто ж приходили у сни.
Дивляться очі їх незримо.
Без них - ні літа, ні весни.

Чогось зовсім не сниться брат -
Той, що покинув світ цей грішний...
Життя складається із втрат.
Він був такий великодушний.

Чогось давно не сниться доця.
Вродилася й пішла за обрій...
То - Божий ангел й туга серця.
Навік лишилась я в жалобі.

Чогось інші не сняться рідні -
Ті, що пішли, як птахи, в вирій...
Лише думки, немов приблудні,
Сумно пливуть між чорних прерій.

Не сняться... Мабуть, вже відснились,
Хоч думаю про них весь час.
Може, ті сни десь запізнились
Чи місяць в небі раптом згас?

Приходить час... Усі відходять...
Померлих вже не повернути.
Вони зірками тепер сходять,
Щоб в очі з під хмар зазирнути.

Дощами плачуть в вікнах, дверях.
Радість приносять у веселках.
Сумом збігають в грозах, бурях.
Звістки з небес шлють у туманах.

Ангелами злітають в небі.
Рідню від горя й сліз рятують.
Являються в різній оздобі.
От вірю я: "Вони нас чують".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко