Я в минулій круговерті робила лише те,
На що в своєму віці була здатна
Й чого вимагав від мене саме той час.
Було ж різним життя моє тамте
Та я не була безхребетна.
Промінь світла і надії не гас.

Я й зараз продовжую робити лише те,
Що підказує мені розум, совість
Й не боюся подиху шалених вітрів.
Різним буває життя моє і це
Та я проявляю витримку, розсудливість,
Бо нині в Україні - розгул ворожих вихрів.

Я й завтра робитиму лише те,
На що в тому віці ще буду здатна
Й чого вимагатиме від мене той час.
Моє життя в майбутті - туманами вкрите
Та я буду в ньому стійка, непохитна,
Щоби вогник віри і правди не згас.

Кожна людина, як і я, робить лише те,
Що підказує виховання, досвід, мудрість
Й складає суспільну гаму часу, кольорів.
Сьогодні, як ніколи, життя - несамовите.
Потрібно проявляти патріотизм і мужність,
Як би хто того робити й не хотів.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

слово рветься з глибин думок
сила його злету - рівна силі вітру
миттю біжить, як з гори струмок
збагачує вражень палітру

слово поведе за собою в бій
емоційно надихне на подвиги великі
прикрасить хмарку в далі голубій
заспіває пташиною в природі дикій

слово зцілить та додасть наснаги
засміється сонечком на вустах
букви в нім б'ються, мов гострі шпаги
коли щось в житті йде не так

слово закохає в красиву душу
кохання розіллє килимом барв
відкриє шлях, навіть, цьому віршу
і злетить увись із гір та прірв

слово прославляє сім'ї, материнство
гарно діточки зростають в ньому
в снах і спогадах веде в дитинство
мчить по лугу духмяному, запашному

слово возвеличить рідну землю
привчить народ до величі й слави її
зруйнує непорозумінь греблю
підставить надійне плече у відчаї

слово, часом - гостре, неначе лезо
манить дорогою рівною чи крутою
воно кує сталь й плавить залізо
стає щастям, а декому - спокутою

слово - як ніжне сонце, душу відігріє
як туман, розляжеться в долині
вільно й впевнено говорити вміє
дає злагоду та любов родині

слово - змістовна канва для пісні
з рідною мовою й нація зростає
добре, як слова - щирі, не прісні
а з них правда та воля проростає

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Нічого більш важливішого, ніж людське життя,
Ще ніколи на цьому світі не придумав ніхто.
Любові, щастя, журби, тривог різнобарвні суцвіття
Сплітають доленосний віночок цікаво, смугасто.

Наше життя... Минуле... Сьогодення... Майбутнє...
Поміж плин подій, радості й незгоди зозуля долю кує.
Прожитий відрізок часу - сокровенне, незабутнє.
Дякуємо Всевишньому, що довгий вік нам дає.

В своїх роздумах обернулась я вкотре назад.
Сердечно, з хвилюванням попрощалася з минулим.
На пам'ять візьму добрі спомини й досвід, як клад,
Та подарую тихий спокій пережиттям заснулим.

З натхненням, радістю і смутком живу нинішнім днем.
Щиро вдячна небесам за кожну прожиту секунду.
Ще запально підтанцьовую під зливним дощем.
Багатий внутрішній світ ціную більше, ніж вроду.

Не підганяю життя в загально визнану рамку,
А від суперечок та негативу відходжу чимдалі.
Більше змісту й життя вкладаю в кожну хвилинку.
Йду вперед. Малюю свої вертикалі і горизонталі.

Зміцніла незалежність від думок та вчинків інших.
Здавна на все в мене - відповідь власна, своя.
В роздумах і реаліях риюсь в тенетах глибших.
Слово - незмінно, як раніше, надійна зброя моя.

Дуже хочеться скрізь встигнути, щось зробити,
Щоб залишити після себе якийсь добрий слід.
Люблю неординарне життя. Дуже люблю жити,
Навіть, якщо пливу проти течії, або йду по дну вбрід.

Хочу й далі радіти за своїх дітей, родину та Україну,
За кожну людину, що зустрінеться на шляху.
Мрію бачити квітучу українську землю, а не руїну.
Дочекаюсь нашої перемоги, миру, процвітання, успіху.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

вже любе сонечко почало ранесенько вставати
через нього й темна нічка стала набагато коротша
земля, тварини й рослини втомилися відпочивати
для них настала пора набагато дієвіша, багатша

вчасно в гості прийшла тепла й сонячна весна
вмить задзюрчали й побігли навздогін струмочки
в лісах та лугах з'явилася пташина рухлива, голосна
весело виспівує, як по нотках, запрошує на таночки

дерева й кущі в рясненькі брунечки дружно вдяглись
всміхаються, радіють їм, як малесеньким дітям
перші різноколірні барви килимочками розляглись
під розхвильованим сонечком і весняним віттям

всіялись трави, квіткова гама - як райдуга після дощу
скоро в полях і садах закипить робота, полине сміх
люблю ранню весноньку й радо її в серденько впущу
буду мандрувати, не шкодуючи свого часу й ніг

першими мене порадують проліски та підсніжники
милі шафрани, сон-трава, іриси й весняний білоцвіт
гіацинти, рябець, духмяні нарциси, ранні тюльпани
амариліси, мускарі, анемони, рябчики, густий ряст

пернаті на своїх чарівних, витривалих, дужих крилах
щороку з того вирію красуню-весну в Україну несуть
Батьківщина й доброму пташиному сердечку - мила
птахи додому крізь негоду прокладають свій путь

першими повертаються з тих далеких і чужих країв
бешкетники жайворонки, граки, працьовиті шпаки
білі лелеки, гуси та зозулі в квітні прилетять до гаїв
а в травні - мелодійні, співучі солов'ї, стрижі, іволги

весна - швидкоплинна, але мальовнича пора року
в цей час пробуджується зі сну наша матінка-земля
вона - творча, багата, яскрава й красива нівроку
ну, як не полюбити всім серцем могла б її я

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Планета Земля ніколи не стояла на одному місці.
Вона весь час крутиться навколо своєї осі й Сонця.
"Найбільша в Сонячній системі" - кажуть науковці.
Лише тут черпає людство своє щастя по вінця.

В безмежних просторах пропливають небеса.
Дарують нам відчуття радості земного життя.
Сонце, хмари, місяць, зорі... - вишукана краса.
Ми захоплюємося їхніми чарами від сповиття.

Живемо тимчасово - від народження й до тризни.
Швидко збігає людський вік, як одна мить.
Кожен, як вміє, так і розорює власні борозни.
Щось сіє в них, веде діалог зі світом, творить.

Найголовніше для нас - залишатися Людиною.
Треба використати час, як шанс робити світу добро.
Варто йти рівною, благословенною стежиною,
Засівати ниву миром, злагодою і любов'ю щедро.

Ми з Вами народилися, щоб стати щасливими.
То хто ж тоді, як не ми - свого щастя ковалі?
Не варто жити лиш для того, щоб бути багатими.
За горизонт не візьмемо багатства ні великі, ні малі.

Життєдайна планета Земля пробігала по орбіті,
Коли нас в цьому житті ще й в помині не було.
Вона є, коли ми з'явилися, і зараз живемо на світі.
Буде й тоді, як скажуть, що життя наше відцвіло.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

любов до небес відчуваю з дитинства
так хмари любили наші мама і тато
в їх вирі знаходжу я море блаженства
як пливуть поодинці чи разом вайлувато

я в кожній хмаринці відчуваю загадку
бачу форму, красу, насиченість, злет
шукаю пояснення чи знаходжу розгадку
складаю про них свій черговий куплет

бувало, маленькою сиджу на горбочку
під ним - наша хата, а в долині - село
здавалось, що хмари пливуть на візочку
от тоді я й потрапила до них у полон

й кожного разу, як поглядаю на небо,
там - хмарки кольорові великі й малі
і так мені - мило, і так мені - любо
неначе, від них є десь рай на землі

пливуть сині хмари й доганяють їх білі
тут враз всі змішались, десь взялись голубі
насторожують темні, а приваблюють сизі
що швидко з'явились в небесній млі

зачаровано дивлюся в небесну голубінь
пропливають хмариночки, а з ними й мої думки
якби ж мені знати, де - світло, а де - тінь
небеса таємниці приховали за лаштунки

з роками ще більше - закохана в природу
небо й земля - це основа з основ
щиро дякую Богу, що маю нагоду
під чарівним небозводом крокувати тут знов

любов до небес відчуваю з дитинства
так хмари любили наші мама і тато
тепер і я долучилась до їх чаклунства
своїм дітям зуміла ці почуття передати

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

зима вітерцем безпорадно свище
вже весна - на порозі, її стрічай
хмаринки здіймаються все вище і вище
зітхає з полегшенням в полі ручай

сонце проміннячком звеселяє землю
дарує нам радість, віру, надію
про щось неймовірне я серцем римлю
й не відпускаю від себе мрію

прокинулась зі сну рідна ненька наша
пустила паростки в нове життя
хай буде щастя всім повна чаша
хоч природа творить все до пуття

встеляється килимом зелененьким
зразу - на сонці, а потім - в тіні
милуюся краєм своїм дорогеньким
й жити так хочеться в ньому мені

бруньки з дерев шлють весняний привіт
гілки радіють новеньким обновам
тануть сніги, в барвах бринить первоцвіт
як прощальний танок зимовим оковам

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Пасивною не буваю. Активність люблю.
Сміло зливаюся вмить з юрбою.

Двадцять років - тут, а немов - один день.
Час біжить, мов ріка. Його не здоганяю.
Столиця - місто крилатих моїх натхнень.
Двері в світ я щодня в ній відчиняю.

Сторінки мого життя... Так було не завжди...
Чомусь, випала в житті саме така карта.
В Ясенові, Бродах і Львові залишила свої сліди.
В Іванні, Дубно та Рівному горіла моя ватра.

Про Бобровицю й Чернігів спогад теж не покинув.
Час змінює всіх людей. Іншою стала вже й я.
Київ враз остаточно всі роздуми поглинув.
Я в ньому розчинилась і вже - зовсім своя.

Тут прокидаюся вранці. П'ю, гірчаву на смак, каву.
Відвідую неймовірно гарні столичні місця.
Сьогодні киянкою можу назватись по праву,
Але п'ю я водицю не з одного джерельця.

В прекрасній Галичині народилась й зросла.
З Ясенівських гір і долин пішла в далекі світи.
Десь пізніше в сизу далечінь дорога пролягла
Й доля наказала: "Цвіти! Живи! Світи!"

Я ніколи не належала якомусь одному місцю.
Душа живе в сьогоденні, в минулому, скрізь...
Не дозволю ж я своєму власному серцю
Забути тих людей, море щастя, любові, іноді й сліз.

В думках лину стежинками навпростець,
Де колись жила й де ходили мої ноги.
Десь плакали гірко верби і вабив п'янкий чебрець,
А десь були батьки, діти, брати, сестра, отчі пороги.

Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Згадую, де прожила й кого стріла. Не согрішу,
Як скажу: "Я є частинкою України невід'ємною".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко