Очі Бога сумні, споглядають на нас, Він гірко плаче разом з нами, Завжди, всюди і повсякчас, У молитвах згадують його мами...
Божі сльози, холодним дощем, падають з небес, Печаль і сум наших поетів і поетес, Чорні хмари густо вкривають небо, Так хочеться, щоб було спокійно й те́пло.
Хай не згасне в наших серцях ніколи: Мудрість, Віра, Надія і Любов, Хай квітнуть пахучі голубі матіоли, Дзвінко співають солов'ї зелених дібров.
11.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
У шибку пташка стукала, просилась, Шукало маму бідне пташеня... Воно ж не розуміло, що творилось... Не знала пташка, що прийшла війна ...
Вона собі в гніздечку грілась і дрімала, Під маминим крилом так тепло їй було! Їй мама колискову щебетала... Але за мить горіло все, пекло.
Чад виїдав пташині оченята, І крила попалив пекучий дим. Шукала серед болю маму й тата, Гніздечко рідне вже вогонь спалив....
Заплакало пташа, не знало, що робити, Все почорніло, в небі гул страшний... Куди пташині бідній полетіти? Як їй матусю й батечка знайти?!
І прилетіла пташка до віконця, Де мама з діточками навколішки сидять. Вони, налякані, ховались не від сонця, Вони здригнулися від вибухів ракет.
Тремтіли діти, сльози на щоках, І серденько горить від розпачу та болю... Лише матуся тулить анголят, Дарує їм ще більше ніжності й любові.
І стали всі молитись до Марії, До Господа, всіх ангелів святих. "Врятуй нас, Боже, дай нам всім надію, Що завтра ми прокинемось живі"!
І враз почула мама щебіт тихий, Неначе пальчиком хтось стукав по вікні ... Впустила мама пташку до родини - То ніби знак був для їхньої сім'ї.
Полились сльози в мами, стало прикро Їй за пташину, бо стала сирота. Та в цю хвилину мама зрозуміла - Що поки є надія - є життя.
Ми боремось, ми молимося разом, Ми не здаємось, як і пташка не здалась. Попри тривогу, вибухи і сльози Вона матусю нову віднайшла.
Вже рік, як пташка у сім'ї зростає, І всім дарує свій прекрасний спів. Про свій рятунок пташка пам'ятає, Її пісні - подяка замість слів ...
Ми віримо, надіємось, що скоро Вже буде мир, закінчиться війна. Тримаймося і довіряймо Богу, Як та пташина, що рік тому так боязко просилась до вікна...
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
За краєчок сірого карнизу ледь трималася надія. Пильно заглядала їй в вічі, додавала сили. Озираючись довкола, тихцем промайнула мрія. Тепер гострі, холодні вітри вже менше штормили.
Крізь тоненьку віконну шибку обережно зайшла віра. Просила не звертати з дороги, впевнено йти до мети. Зі сизими туманами кудись зникла духовна зневіра. Знову захотілося комусь вірити, дорожити, жити.
За вікном - люди, кохання, ... Сил додає до дітей любов. Де стріти жіноче щастя, щоб відчути стукіт у серці? Замріялась... Ех, бути б щасливою знов... Бажання тихо притаїлось в душі на самому денці.
Щось вже збулося... Щось ніколи й не збудеться... Швидко біжить час. Жене свої хвилі течія. Доки живе людина, про щось мріє, на щось надіється. Для когось вона - далека, чужа, а для когось - рідна й своя.
Три душевних стихії: віра, надія, любов... Вони вчать нас вірити, надіятись, любити. Хтось пливе за течією... В когось від штормів закипає кров... Мріємо з надійною, доброю людиною свій вік прожити.
Журавлі відлітають у теплі краї, Своє рідне гніздо покидають. Й рідні стріхи, де малят зустрічали своїх... Але точно журавлики знають,
Що повернуть додому вони навесні, Бо ж вернулись весною, хоч Україна ридала, Повернулись додому попри страхи війни, Бо вірні, бо знали, що Україна чекала
Журавлів як надію, як святиню свою, Й прилетять з чужини вони знову. Бо ж знають журавлики високу ціну Життя того "доброго" без рідного дому.
Проводжаємо ключ журавлиний із сумом, Й птахам побажаємо легкої дороги. І чекаємо в березні - й журавлів Україна Дочекається, рідних, у гнізді родовому.
Бо журавлик не може без гнізда родового Й повертає додому, хоч дорога тяжка. Так і нас, українців, завжди тягне додому, Бо ж як журавлики кажуть - "найкраща рідна сторона".
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Лютий - остання зупинка зими, Зими, що триває вже рік і на серці так важко! Бо в пам'яті - біль, і тривоги, і сльози гіркі За зламані долі, за втрачену мамину ласку.
За тата, який вже ніколи не прийде додому, За сина чи дочку, що більше не знатимуть щастя, За маму, яка не обійме вже сина ніколи, За кожного, хто з рідними й друзями навік попрощався ...
Наш ворог лютує, а з ним - і зима без кінця, Вона ніби каменем серце навіки закрила. Забули ми вже, як то гарно квітує весна І барвами як вимальовує осінь грайлива.
Усе ми забули, здається, але ж то не так, Бо тихо ми мріємо, що найкраще у нас все ще буде. Ще цвітом рожевим та білим буятиме сад, Ще світлим, щасливим і радісним стане наш будень.
Ще трішки і проліски наші проводять зиму Й лелеки додому повернуться у рідне гніздечко, Вони ж так чекають, що рідну нестримну весну Зустрінуть удома, хоч дорога додому й далека.
Бо вдома - найкраще, попри страх перед "завтра" й майбутнім, Та віримо ми, що зима наша йде до кінця. І дуже всі хочемо, щоб закінчились всі втрати болючі, Та мріємо щиро, щоби закінчилась війна.
Ніщо на землі не є вічним, лиш віра у Бога, А з нею - надія, яка в душі не згаса. Все буде в нас добре і буде у нас перемога! І буде в нас мир! І буде в нас справжня весна!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
А завтра осінь... Та сьогодні літо Ще трішки нас потішить теплотою. І літні ніжні неповторні квіти Милують око й серце красотою.
І птахи теж по-літньому сьогодні Ще заспівають нам біля вікна. Ще запах літа чується в повітрі, Ще трішки літом пахне жовта вже трава.
Ще літо! Просто затягнулась Зима у цьому році, потім і весна... Здається, все найкраще похитнулось... Все зруйнувала, перекреслила війна...
Та життя йде, сади цвіли і трави, І сонце гріло, квіти були скрізь! Так й осені ми, слава Богу, дочекались. Діждемось й перемоги на своїй землі.
А, може, віримо, вона прийде вже скоро!? А, може, восени, бо ж осінь - така щедра! Та точно знаємо, що буде все в нас добре! І буде Україна мирна й незалежна.
Тому подякуємо літечку сьогодні За сонце, квіти, що ми всі живі... Й чекаємо і з радістю на осінь - На її щедрі так потрібні нам дари .
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Так хочеться теплого чаю й погоди... Осінь так швидко прийшла. Листя тихенько спадає додолу... Йому ж то, напевно, не треба тепла. То ми уже змерзли, бо дощ моросить,
Так хочеться шарф якийсь новий купити. І ж ніби недавно ховались у тінь, Щоб трішки від літньої спеки спочити. Та осінь чомусь поспішала до нас, Напевно, щоб ми не забули про неї. А ми і не встигли і ось вона тут З дощем, трішки сумом, але й красотою.
А шарф -то таке, красиве доповнення До образу нашого - осінньо-палкого. Та й чай - смакота, з духмяними нотами, І ще парасолька - і наш вихід готовий.
Та й що таке осінь?! Одна і з сторінок Великої книжки...Та добре одне - Що осінь прийшла і всі ми надіємось, Що ще не одна така осінь прийде!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
