Зимовий ранок, трішки візерунки Прикрасили вікно в моїй кімнаті... І тиждень розпочався з понеділка. Яким той тиждень буде - ще би знати.
Він буде точно ще зимовим - бо зима, Мабуть, що буде трішки й холоду й морозу, Ну може й вітер і хурделиця сніжна Дороги заметуть, що ведуть додому.
Ще буде тиждень, мабуть, весь в роботі, У когось - школа, чи садочок в дітвори. У своїх справах будуть всі дорослі, І навіть зайняті в садочках будуть малюки.
А потім всі чекатимуть суботу, Бо ж вихідні - то свято для душі. І так усе в житті у нас по колу, Та головне - що ми усі живі.
Тому із ранком добрим та спокійним! Хай буде мирним він та подарує нам Чудові вісті, щирі, позитивні, Усмішки - дітям, щастя всім батькам!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Зима - не зима, без снігу, морозу, Та настрій зимовий - крижаний, наче лід... У серці той лід, як айсберг холодний Усе заморожує на нашій землі ...
Заморожує радість і щастя дитяче, Вкриває тим льодом теплоту у очах ... Ми ніби у царстві, де править негода - Негода із болю, із горя, із втрат...
Червона сторінка, точніше, кривава, Ніяк не закінчиться в книжці "Війна".... В тій книжці моя Батьківщина страждає, В тій книжці вмирає чиясь мама й дитя ...
І в кожному розділі книжки - є кат, Один і той самий - лукавий і підлий. Він з радістю й легкістю забирає життя Того, хто людина, того, хто є українець...
Не зміг він простити нам радість, і успіх, і єдність, Не зміг він дивитись на наші родини щасливі.... Бо заздрісне "серце" того, хто нам "братом" вважався - Давно вже зігнило і вкрилося брудом та цвіллю.
Там серця нема - там прірва і вічна безодня, Та їх не мине, попри все, справедлива розплата. За кожну дитину, яка вже не побачить "сьогодні", За кожну останню хвилину на фронті солдата.
Стільки болю і сліз, стільки горя й втрат у родинах, Стільки втрачених доль, непрожитих щасливих років... Стільки має іще пережити біди Україна, Щоби ворог нарешті, навіки- віків, зрозумів,
Що не має він шансу народ український здолати, Той народ, що сміється крізь сльози, ще й співає пісні. Той народ, що собою прикриє дружину, чи брата, Той народ, що не знає дорожчого від своєї землі ...
Хай час залікує всі рани на серці, в душі... Нехай висохнуть сльози від болю, але ллються від щастя... Нехай знову радіють всі діти на нашій землі, Нехай хлібом пахучим українські поля колосяться!
Промайне та зима, що вже рік нас тримає в полоні. У полоні тривог... Та весна недалечко сховалась. Переможна весна - без війни, без смертей і без болю. Тільки віримо щиро - перемога буде за нами!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Лютий - остання зупинка зими, Зими, що триває вже рік і на серці так важко! Бо в пам'яті - біль, і тривоги, і сльози гіркі За зламані долі, за втрачену мамину ласку.
За тата, який вже ніколи не прийде додому, За сина чи дочку, що більше не знатимуть щастя, За маму, яка не обійме вже сина ніколи, За кожного, хто з рідними й друзями навік попрощався ...
Наш ворог лютує, а з ним - і зима без кінця, Вона ніби каменем серце навіки закрила. Забули ми вже, як то гарно квітує весна І барвами як вимальовує осінь грайлива.
Усе ми забули, здається, але ж то не так, Бо тихо ми мріємо, що найкраще у нас все ще буде. Ще цвітом рожевим та білим буятиме сад, Ще світлим, щасливим і радісним стане наш будень.
Ще трішки і проліски наші проводять зиму Й лелеки додому повернуться у рідне гніздечко, Вони ж так чекають, що рідну нестримну весну Зустрінуть удома, хоч дорога додому й далека.
Бо вдома - найкраще, попри страх перед "завтра" й майбутнім, Та віримо ми, що зима наша йде до кінця. І дуже всі хочемо, щоб закінчились всі втрати болючі, Та мріємо щиро, щоби закінчилась війна.
Ніщо на землі не є вічним, лиш віра у Бога, А з нею - надія, яка в душі не згаса. Все буде в нас добре і буде у нас перемога! І буде в нас мир! І буде в нас справжня весна!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
*** Зірву тебе, мов стиглу пізню грушку, Чужу, спокусливу, до млосності жадану. Байдуже те, що ти, лише минушка : Любити буду, стримувать не стану. Втішатимусь тобою безупинно Допоки грає нам Зоря щаслива У кетягах червоної калини… Бо ти – любов моя: справдешня, незрадлива До переможної прийдешньої весни Крізь морок лютої війни.
Дмитро Атасов (Урус)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
