Лірично-поетична композиція про болюче "УКРАДЕНА ДОЛЯ", написана творчим дуетом у складі Королеви Гір Клавдії Дмитрів та Стефанії Терпеливець

УКРАДЕНА ДОЛЯ

ДОЛЯ УКРАЇНИ

Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.

Знищити взялися вороги,
Топчуть, спопеляють нашу неньку,
Рі́ки з кро́ві, в кро́ві береги́,
Кулі застрягають у серде́ньку.

Горе, що прине́сла нам орда,
Біль, який доводиться терпіти,
З ворогом вселилася біда…
Ви́стоять рідненькій, не зомліти.

Ки́лимом не встелена земля,
Мінами всіває ворог рясно,
Скрізь сліди убивці-моskаля,
Ірод не дає нам жити щасно.

Шмаття з України, сльози й біль,
Знищена, знівечена красуня,
Стерти із лиця – ворожа ціль.
Довго йтиме від війни відлуння.

Доля України і хрести,
Згарища, могили і руїни.
Як же всі хрести ці пронести́?
Як же відновити наші сті́ни?

03.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

***

Доля України й вишиття
І ця вишиванка нині чорна.
Спалене, понищене життя,
Що попало ніби в тугі жорна.

Вороги нам горе принесли
Й біль, який доводиться терпіти,
І в такі обійми узяли,
Що боїться ненька в них зомліти.

Ріки з крові, з крові береги,
Мінами усіяна рясно.
Постарались кляті вороги,
Щоб не жила Україна щасно.

В шмаття одягнули, в кров і біль.
Знищити задумали неньку.
Зруйнувати все- ворожа ціль,
Але тішаться вони раненько.

Бо за звірства, жахи на землі,
Що в хрестах, у згарищах, руїнах,
Їм горіти в пеклі у вогні
І не бачить Україну на колінах.

03.02.2023 р.

©Стефанія Терпеливець, 2023

ЧОРНЕ І ЧЕРВОНЕ В НАШІЙ ДОЛІ

Доля України й вишиття,
Чорне і червоне в ній сплело́ся,
Сталося в нас кровопролиття,
Го́лови ще й скласти довело́ся.

Боляче нестерпно неньці так,
Що й свідомість мало не втрачає,
Те́рпить біль від орків-посіпак,
Та колін пред ними не згинає.

Згарища тепер замість ріллі,
Зе́рен там нема, та є лиш міни,
Кров стікає по усій землі́,
Серце рветься в неньки-України.

Рі́ки повноводними стають,
Лиш не ті, що з Божою водою,
Кляті вороги все в наступ йдуть,
Нам біду несу́ть вони з собою.

Долю хто таку нам написав?
Може нашу вороги украли?
Та невже день світлий догасав
Й чорні дні тому для нас настали?

Як же нам позбутися орди?
Як нам щасну долю повернути?
Бачити ми будем їх сліди
Й звірства ми не зможемо забути.

03.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 972851

ЧОРНЕ І ЧЕРВОНЕ В НАШІЙ ДОЛІ

( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ДОЛЯ УКРАЇНИ» )

Доля України й вишиття,
Чорне і червоне в ній сплело́ся,
Сталося в нас кровопролиття,
Го́лови ще й скласти довело́ся.

Боляче нестерпно неньці так,
Що й свідомість мало не втрачає,
Те́рпить біль від орків-посіпак,
Та колін пред ними не згинає.

Згарища тепер замість ріллі,
Зе́рен там нема, та є лиш міни,
Кров стікає по усій землі́,
Серце рветься в неньки-України.

Рі́ки повноводними стають,
Лиш не ті, що з Божою водою,
Кляті вороги все в наступ йдуть,
Нам біду несу́ть вони з собою.

Долю хто таку нам написав?
Може нашу вороги украли?
Та невже день світлий догасав
Й чорні дні тому для нас настали?

Як же нам позбутися орди?
Як нам щасну долю повернути?
Бачити ми будем їх сліди
Й звірства ми не зможемо забути.

03.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

ID: 972783

ДОЛЯ УКРАЇНИ

Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.

Знищити взялися вороги,
Топчуть, спопеляють нашу неньку,
Рі́ки з кро́ві, в кро́ві береги́,
Кулі застрягають у серде́ньку.

Горе, що прине́сла нам орда,
Біль, який доводиться терпіти,
З ворогом вселилася біда…
Ви́стоять рідненькій, не зомліти.

Ки́лимом не встелена земля,
Мінами всіває ворог рясно,
Скрізь сліди убивці-моskаля,
Ірод не дає нам жити щасно.

Шмаття з України, сльози й біль,
Знищена, знівечена красуня,
Стерти із лиця – ворожа ціль.
Довго йтиме від війни відлуння.

Доля України і хрести,
Згарища, могили і руїни.
Як же всі хрести ці пронести́?
Як же відновити наші сті́ни?

03.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

ID: 972686

СОБОРНОСТІ НЕ ЗРЕЧЕНА

Пошматована, поніве́чена,
Та Соборності та й не зре́чена.
І обстріляна, і обпа́лена,
Але ворогом не розва́лена.

І заплакала, закривавлена,
Та незламністю є осла́влена.
Вже безсилая, духом сильная,
І до ворога неприхильная.

Понівечена, покалічена,
Та на клаптики не розсі́чена.
І зади́млена, та неско́рена,
Хоч ординцями є знедолена.

Дуже збо́лена, бо катована,
Кров’ю рідная є гаптована.
Але чистая та незаймана,
І душа її сонцесяйная.

Це єдиная неподільная
Найкраси́віша ненька вільная.
Незалежная, самостійная,
Її мо́вонька – мелодійная.

І зали́шиться суверенною,
Молито́вною та священною.
Ще сильнішою Україною,
Все звучатиме солов’їною.

29.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

ID: 972307

ГНИЛИЙ ОРКОСТАН

Війною спа́лені будинки,
По всій країні – дим, вогонь.
Та хто засу́дить тії вчинки,
Зло сатанинських тих пого́нь?

Видніють згарища усюди,
Де бу́ли се́ла і міста́,
Щоденно гинуть наші люди,
Не мовлять слово їх вуста.

Де бу́ло все – стають руїни,
Від болю стогне вся земля,
Летять снаряди, рвуться міни,
Все – справа вбивці-моskаля.

Ракети ворог запускає,
І дрони теж на нас летять,
Життя потвора забирає,
Усім, чим можуть, тим гатять.

Міста́ і се́ла, мов примари,
Де зупинилося життя,
Жахливі там були́ удари,
Постійне кровопролиття.

Ордою спа́лені будинки,
В яких колись було́ життя,
Його забрали і в дитинки
Ординські покидьки-сміття.

Минуть роки́, та біль не вщухне,
Боліти бу́де і колись,
Та й оркостан гнилий той рухне
За те, що нас вбивать взяли́сь.

26.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

ID: 972051

ЧОРНИЙ РАНОК В БРОВАРАХ

Був чорним ранок в наших Броварах,
Який приніс і горе і розпуку,
Продовжуємо бути у сльозах,
Що омивають втрати, біль, розпуку.

За що це нам? За що і ця біда?
За що невинні знову гинуть люди?
Виною всьо́му є страшна орда,
Яка біду несе́ щоразу й всюди.

Якби не ті, потвори, що прийшли,
То й гвинтокрил ніку́ди не летів би,
Все горе нам ті вбивці принесли́,
Ніхто́ живцем в цей ранок не згорів би.

Пішли невинні знову в нас з життя,
І серед них маленькі Янголята,
Це все через ординськеє сміття,
Це все несе́ війна їхня проклята.

Пішли з життя ті пуп’янки малі,
Які колись взяли́сь би буйноцвітом,
Вони цвіли́ б, якби не моsкалі.
За це потворам в пеклі всім горіти.

Біди́, Всевишній, більш не допускай,
Не хочемо ми, Боже, помирати,
Благаємо, щитами закривай,
Не дозволяй ординцям нас вбивати.

19.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 971397

НІ ДНЯ БЕЗ ВТРАТ… ДНІПРО

Нема ні дня без втрат у нас і болю,
На кожнім кроці за́брані життя,
І лиш тому́, що ми цінуєм волю,
За це у нас є кровопролиття.

Людські́ життя убивці забирають,
Сягнув домівок ворог у Дніпрі,
Потвори нас ракетами вбивають
І вдень, і на світанку, й при зорі́.

Загинули дорослі там і діти…
А скільки під завалами ще є?
Та дехто зміг у пеклі тім вціліти,
А хтось озна́к життя не подає.

І крик, і плач, і стогін, і завали,
Не всі життя вціліли, збереглись,
І все це від раschистської навали…
Людей вбивати іроди взяли́сь.

За що це нам? За що такі терпіння?
Чому́ людей вбиває сатана?
Жахливих змій страшне із них сплетіння,
І через них в нас клята ця війна.

Та найстрашніше, що в нас гинуть люди,
У пеклі Україна, у біді,
Орда сліди свої́ лишає всюди,
За це їм буть на Божому суді.

15.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 971078

Лірично-поетична композиція "ОРДИНСЬКІ МЕТАСТАЗИ" про болюче, написана творчим дуетом у складі Королеви Гір Клавдії Дмитрів та Стефанії Терпеливець.

ОРДИНСЬКІ МЕТАСТАЗИ

ЗЛО ОРДИНСЬКЕ НЕ ЗАСНУЛО

Уже й Різдво у нас минуло,
Та не закі́нчилась війна,
І зло ординське не заснуло,
Не щез навіки сатана.

Не розчинилися потвори,
А й нищать неньку нашу й люд,
Несу́ть біду надалі й горе...
Коли ж над ними Божий суд?

І лізуть так, як метастази,
Торкнутись всього – мрія в них,
Позбутись треба нам зарази,
Щоб вражий дух наві́ки стих.

Хотіли Київ звірі взяти,
Зайшли потвори у Херсон,
З лиця землі усе стирати -
Це передсмертний в всіх них сон.

Ще й Соледар упав у око,
Й Бахму́т у них, немов більмо.
Потвори нищать все жорстоко,
Цей план народжувавсь давно.

З лиця землі стирали Харків,
І полюбився їм Дніпро.
Набралось тих ординських пархів,
Зайшли до нас убивці й зло.

Молімось, щоб почув Всевишній,
Щоб ПЕРЕМОГУ здобули́,
Аби в садах цвіли́ в нас вишні,
Аби цвинта́рі не цвіли.

10.01.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

***

Уже Різдво у нас минуло,
Пройшло без радості воно.
Та яка може бути радість,
Коли прийшли убивці й зло.

Вражина, що душі не має,
Навала клятої орди,
Що нищить все кругом й вбиває,
Вони – нащадки сатани.

З землею все кругом рівняють,
Нищать країну і наш люд,
Але хай ці потвори знають,
Що й для них буде Божий суд.

І хоч вони, як метастази,
Повзуть все дальше по землі.
Позбутися тої зарази
Ми зможем разом в боротьбі.

Коли стояти разом будем
На фронті, а чи тут в тилу,
То й Перемогу ми здобудем
І знищим нечисть кляту ту.

Тому молімо Бога щиро,
Щоб нам у цьому допоміг,
Щоб дав народу міцність й силу
І Україну нам зберіг.

І щоб росли й цвіли дерева,
Щоб не ридали матері,
Щоб відродилися міста і села
І щоб були усі живі.

10.01.2023 р.

©Стефанія Терпеливець, 2023

НЕ ПОТРЕБУЄМО ПОТВОР

Потвори думали-гадали
Різдвяне пекло влаштувать,
Брехню для цьо́го промовляли,
Щоб "перемир'я" нам пізнать.

Та на Різдво скоти́ гатили,
Мішенню люди стали в них,
Свій план вони не полиши́ли,
Прине́сли стільки бід і лих.

Тому́ без радості минуло,
Бо скрізь нащадки сатани,
Зло не пропало, не заснуло
Й веде продовження війни́.

Ми цих потвор не потребуєм,
Огидний нам ординський дух,
Ми Україну відбудуєм,
Щоб тільки залп війни ущух.

Щоб не росли у нас могили,
Не розквітали у вінках,
Жалоби дзвони не дзвонили,
І квітли квіти в квітниках.

Щоб щезло зло з Вкраїни-неньки,
Щоб не смердів в нас їхній прах,
Щоб щезли наші воріже́ньки,
Не повертались навіть в снах.

То ж вірмо в Бога й збройні сили,
Молім аби Госпо́дь беріг,
Щоб ми надалі в МИРІ жи́ли,
Щоб ПЕРЕМОЗІ шлях проліг.

10.01.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 970901

РОЗМОВА З НЕЛЮБОМ

– Ти зробиш так, як я цього́ бажаю
Піде́ш зі мною ти до вівтаря,
Збере́ш інакше свіжого врожа́ю,
І му́зику почуєш дзвонаря.

– Я не піду́! Цього́ не дочекаєш!
А силоміць мене ти не візьме́ш,
Потворнії думки́ давно плекаєш,
Вони не мають і не знають меж.

– Піде́ш зі мною, гордая красуне,
І слова «НІ» не хочу більше чуть,
В моїх шарманках тріскають вже стру́ни,
Мені на вірність маєш присягну́ть.

– Прися́гну я, та тільки не з тобою,
Не пі́ду я з тобою під вінець,
До вівтаря не пі́ду й під стрільбою,
Й весіллю цьо́му бу́де все ж кінець.

– Пере́чити мені ти посмієш,
Бо старости́ з гостя́ми вже прийшли,
Хоч сильним духом, крале, володієш,
Та шлях до тебе легко віднайшли.

– Хай старости́ з весільними гостя́ми,
Вертають в свій убогий духом край,
Ти пла́тиш за весілля їм смертя́ми.
Від мене сво́ї ру́ки забирай!

– Не смій мені умови диктувати,
Весіллям скрізь керую я завжди́,
Не хочеш честь свою́ мені віддати –
То будеш пити кров замість води́.

– Я на свої́й землі́ розпоряджаюсь,
І честь свою́ тобі я не віддам,
А кров’ю вже роками я вмиваюсь,
За мене платять вже роки́ життям.

– Гучне вінчання нас давно чекає,
Його колись собі я уявив,
Зі зброї хор тобі пісні́ співає,
Й тебе добряче кров’ю я скропив.

– Шматована тобою я добряче,
Вже вісім ро́ків болю зазнаю́,
Знущаєшся із мене ти звіряче,
Бо на весілля згоди не даю.

Й не стану я з тобою присягати,
З нікчемою не стану на рушник,
Війною захотів в обі́йми бра́ти,
На мо́ю сукню став твій черевик.

Тому́ забудь, почваро, про вінчання,
І про вівтар нав́іки ти забудь,
Забудь про дальший намір зазіхання,
Собі́ утіху іншу роздобудь!

Усі за ме́не моляться до Бога,
Бо доля небайдужа їм моя́,
З тобою не вінчає нас й доро́га.
Піду́ без те́бе я до вівтаря.

Складу присягу й навіть повінчаюсь,
Та сво́ю честь тобі я не віддам!
Із гідністю я за́вжди сповідаюсь,
І при́воду на шлюб тобі не дам!

Я мрію тільки з МИРОМ повінчатись,
І ра́зом з ним усе життя прожить,
Не смій до мене більше доторкатись!
Госпо́дь поможе все це пережить.

І знову зацвіту я ніжним цвітом,
Мене умиє Божая роса,
Весілля відгуляю з цілим світом,
Сивітиме із МИРОМ лиш коса.

Отямся хоч сьогодні, схаменися,
І перестань зі зброї цілувать,
За всі гріхи ти Богу помолися,
Мене достатньо кров’ю напувать.

Святе Причастя прагну тільки пити,
Щоб сіяти у землю лиш зерно,
Із МИРОМ повінчатись і прожити.
Забудь про мене, злісна сатано!

– Ніко́ли я про тебе не забуду,
Таких, як ти, у світі більш нема,
Тебе я домагатись за́вжди буду
Й робитиму я це не крадькома.

– Такі думки́ усе життя плекаєш,
Та вільною народжена я буть,
Брудну війну, паскудо, ти програ́єш,
Тому́ про мене назавжди́ забудь!

24.02.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

https://youtu.be/cfbo6hvaNZo

ID: 969105

В НАС БУДЕ МИР І БУДЕ ПЕРЕМОГА

Мені чому́сь на думку не спадало,
Та й навіть гадки, звісно, не було́
Про те, щоб горе нас усіх спіткало,
І кров стікала людям на чоло.

Від вибухів прокинулися вранці,
Не вірили, що всюди вже війна,
Що нас прийшли вбивати голодранці,
Бо їм віддав вказівку сатана.

В диму́ й вогні́ був той лютневий ранок,
І вибухи лунали всюди в нас,
Це лиш частина вражих забаганок,
Настала чорна днина, чорний час.

Та вірити в таке ми не хотіли,
Та й світ проснувся, бо до того спав,
І ми в ту мить всього́ не зрозуміли,
А ворог всіх нещадно убивав.

Замислилась, задумалась Європа
І руку допомоги подала́,
Збагнула, що з ворожого притопу,
Нікчема на святиню посягла.

Ми віримо, що бу́де ПЕРЕМОГА,
Ми ворога здолаєм у бою́,
До неї нам торується доро́га,
І буде МИР у нашому краю́.

05.12.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 968352