У серцях гідних, незламних людей,
Де воля несе світлий прапор свій.
У сучасній країні , ми сильні, коли стали в бій,
Україна вистоїть, немов дуб гіркий.

На майдані Незалежності , де серця бились в такт,
Лунали гасла, мов могутній дзвін часу.
Незламність народу, наче стальний оберіг,
Пройняла в душі, як вітрильник кораблю.

З кров'ю і сльозами, та пам'яттю страждань ,
Вкривались дороги відваги й надії.
Із Криму в схід, де загорівся світанок,
Тривалою піснею співає героям , як щебече соловейко .

Але , на сьогодні , для країни важкі дні,
Знову на порозі випробувань і складнощі.
Але серця незламні, як сталеві обрії ,
В них палає віра, як світанкова зоря.

Ідуть вперед, несучи свою мрію,
Спільно, рука об руку, на майбуття зірвати цвіт.
Незламність – в цьому слові мудрість і сила,
Україна, ти невгамовна, непокірна, крізь час велика.

На полі світанку, де розквітає луг,
Мрія про Україну, як пісня наша, туга.
Серце в бур'яні, ритмічно б'ється вночі,
Віршами виткана, мов вишивана вишивка.

Золоті промені освітлюють поля,
Дніпро тече своїм дивовижним шляхом.
Кобзар в степу, ніжно лине мелодія,
Ритмічна поезія, мов чарівний пташиний спів.

Щедрий колосок, як струни гітари,
В кожнім рядку тайна, як глибина у вогні.
Мрія про Україну, як насичена зоря,
Летюча, як ластівка, в світі кольорових вітрил.

Струнки думки вплітаються в вірші,
Ритмічна симфонія, мов весняний вальс.
Шепоче трава, де пливуть ріки,
Мрія — це мелодія, в її звуках відгукуються гори.

Крокуючи стежками , країною своєю,
Ми тикаємо ритми, як вишиванка барвиста.
У кожному слові дзвенить кобзарська струна,
Мріємо про Україну, в ритмі якої луна.

Велика поема, мов танець племенючих вогнів,
Де кожна строфа — це душа, що летить вгору.
Мрія про Україну, в ритмі якої виграє час,
Сплітаємо слова, мов весняний квітучий вінок.

На вкрай землі, де хліб і мак весняний,
Веселка гасне, як дим, серед війни.
Відлуння кроків, туга в очах жінки,
Війна в Україні – невідомий ліміт.

Сплелась тканина зі сліз і відваги,
Де кожен камінь – свідок відчаю.
Серце країни в огні горить знову,
Війна в Україні – біль і відсутність миру.

Брат за брата встане на захист країни рідної ,
Матері чекають, навіть не сплять цілі ночі.
Але серце в них не знає без спокою,
Бо любов їхня – як світло в темряві.

Навколо стріляють слова і пулі,
Лунає мовчання від тяжкого грому.
Але в серці тут лунає лише молитва,
Війна в Україні – це випробування любові.

Нехай же весна знову осягає сходами,
На поле вернуться великі патріоти .
І знову буде в руках кожен хлопчина
Нехай усі люди повернуться з неволі.

Війна в Україні – біль наш і пекло,
Але в щедрих серцях воскресне надія.
Бо любов і сила – наш єдиний щит,
І Україна завжди буде в світі жити.

Десь у світі, у країнах,
Воля-віра кожного народу.
Вона дарить щире серце,
Вірну любов, світлу душу.
Мрія кожного українця,
Воля, як смілива душа.
Україна, країна дивовижна,
Мова мелодійна.
Така гарна і красива,
Вільна та нескорена.
Щира та безмежна,
Співає, як пташина.
Колись прийшов плачевний день,
Почали по всім стріляти.
Почали вбивати нас,
І настав той самий час.
Сильна та нестерпна біль,
Виділяється до сліз.
Але мужні та єдині,
Сильні і незламні.
Духом неперевершені,
Українці , рідні наші.
Йдуть ворога вбивати,
Нашу землю захищати.
Від царської імперії,
Яка збирається забрати волю нашу.
Яка знищує , як вогонь,
Яка знищує культуру.
Вільного народу,
Але ми сильні козаки.
І незламні мужні люди,
Боремся за землю.
За правду , за віру,
За любов , за довіру.
За душу , за наше серце,
За нашу українську волю .

Живи ,наша Україна,
Прекрасна і сильна.
Живи, наша ненька,
Мужня й неймовірна.
І ось , з тобою мирний народ,
Вільні українці козацького роду.
Пісні співають, як соловей щебече,
Звучить мелодійно, як ріка тече.
Не віддамо нашу землю нікому,
Як козаки, захищаємо країну по-чоловічому.
Як кров тече , через бій,
Але все ще є великі надії.
Україно, памʼятай, наша рідненька,
Ти, немов скарб, щастя несеш, як перлина.
Своєю дивовижною природою красивою,
І горами і лісами, з неймовірною красою.
З полями пшениці, з символом чорнобривців,
З великими ріками, з берегами морів.
З найвідоміших чорноземів,
Та й з чарівних садів.
Та й ми , всі українці, як одна родина,
Усі ми найгарніші , як чудова перлина.
Бо нас не здолати,
Нас не перемогти.
Бо , Україна- це ми всі разом,
З сильним і вільним українським народом.

На полі честі, де вітри воєнні віяли,
Встали українські воїни, сини свого краю.
Серцям мужнім б’ються в ритмі вітчизняних пісень,
Вони – стражі волі, носії святого вогню.

Залізні море важких випробувань,
Але в їхніх очах світиться відданість і сила.
На грудях понесені тисячі військових медалей,
Вони – герої, покликані захищати землю свою.

Вогненні дні, коли гукав грім війни,
Українські воїни стояли непохитні.
Слово "відступ" для них – невідоме слово,
Вони йшли вперед, як велика сила великого слова.

Не кайдани, а обійми волі їх обгортають,
Серцям несуть вони крила вільності.
В кожному кроці, як в руслі весняних рік,
Українські воїни несуть світло високе.

На сході сонце знову витягло вогненні промені,
І воїни українські, ніби сталевий меч.
Боронять свою землю, ніжну матінку,
Вони – лицарі в своїй великій епопеї.

О, українські воїни, в грудях вас серце б’є,
Як сокіл вгору, як вода весняна тече.
Нехай вас оберігає мудрість предків,
Слава вам, героям великого рідного краю!