Біль, сум...

(Пам'яті жертв ракетного обстрілу рф по всій Україні-ненькі - по Умані, Дніпру, Запоріжжі......)

Біль, сум і нестри́мна лють,
Як же нашим лю́дочкам будь?
Кров, сльози, тяжке горе,
Каті́вські ракети руйнують вже вко́тре...

О, Всевишній, летять до тебе ду́ші,
Плачуть небеса, скорбота знову душить,
Умань, удо́світа, обстріляли звірюки,
В них немає сердець, одні каменюки...

Хто ж допоможе в нашій біді?!
Українців вбивають, злодюги лихі,
Невинні люди - дорослі, малі,
Ллється кров по нашій землі...

Стогін, крик, горять будинки,
За кожного біжать криваві сльозинки,
Чому? За що? Злі сили й прокляття,
Сотні рятувальників та їхнє завзя́ття...

А весь світ тільки спостерігає,
Хіба ж на собі він це відчуває?!
Як не́нависний кат, маньяк і вбивця,
Шматує, гвалтує, п'є кров кровопи́вця...

А вони так хотіли жити, просто жити,
Радіти кожному дню, кохати, любити,
Вірили, надіялись і мріяли як діти,
А тепер куди ж ту всю біль подіти???

Загинули, пішли їхні душі в небуття,
Так і не дочекалися мирного майбуття,
Нещастя спіткало багато сімей,
Скільки ще чекати страшних смертей?!

Безсила земля, почервоніла від крові,
Зажурилося небо, почорніло від болі,
Сонце сховалось, промінь погас,
Зорі, мов очі, споглядають на нас.

Орда безжальна, дай нам спокій,
Досить вбивати, іуди жорстокі!
Все тішетесь, радієте... Йдіть геть!
Будемо боротися! Поборемо смерть!

02.05.2023. Simple Infinity
(С.М. Онисенко)

Війна... Києво-Печерська Лавра - духовна святиня.
московське православ'я - загроза українській державності.
Гібридні технології... Релігія... Протистояння...
російські попи в Україні вдаряють по свідомості.

Українських вірян вони затягнули в свої тенета.
Змогли зламати їх і озлобити проти свого народу.
Агресивне налаштування, денацифікація - ворожа мета.
Попи живуть тут у розкоші, мають велику вигоду.

Йде неприхована, відкрита релігійна конфронтація.
московський патріархат виступає проти України.
Зневажати нас вчить кремлівсько-кирилівська інструкція.
Поза законом - моральні поняття, людські терміни.

Завершився час оренди приміщень святої Лаври
Та московських попів звідти виселити не можна.
Озброївшись підтримкою віруючих, шукають шпари,
Як залишитись... Їхня віра - несправжня, безбожна.

В хід ідуть лихі прокльони, залякування, брехня.
Святині розкрадаються. Вивозяться церковні цінності.
Проклята свідомими українцями хижа москальня
Вкотре мерзенно знівелювала принципи набожності.

Звільнення українських церков від вражих попів -
Найголовніше завдання тилу під час кривавої війни.
Розгул одурманених та агресивних фанатиків
Тепер змушені спинити відповідні органи та чини.

Пора вже офіційно визначити негромадян України -
Тих, хто живе на українських теренах, а славить росію.
Хай їдуть на здичавілі, спустошені землі московщини.
Не можна терпіти злобу до своєї держави й агресію.

Гинуть мирні цивільні люди й патріоти-захисники,
А московська церква ставить українців на коліна.
російські попи поводяться з вірянами, як власники.
Хіба здатна собі дозволити таке нормальна людина!?

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вистріли, вибухи, градами валить москаль
Патріоти країни, рідної України, нерви міцніші за сталь
За спокій народу, нашу свободу, герої підуть до кінця
За кожну родину, за маленьку дитину, за материнські серця
Спогади стерті, за секунду до смерті, перед очима життя
Снайпер з гвинтівки, цілить в кінцівки, без співчуття
Під вистріли кулі, прилітають зозулі, щоб побачити смерть ворогів
Путінські ідіоти, нікчемні істоти,відчуйте лють Українських синів

Наш дух не здолати, не перемогти
Ми до свободи будем разом іти
Якщо впадем, то зможем піднятись з колін
Хлопці на фронті, низький Вам уклін

Списки в блокноті, москальські «двохсоті», через один мародер
Кадировські миші, у ранішній тиші, знову шукають Бандер
Найтупіші створіння, із свого покоління, для вас в пеклі бронюють місця
У вашім тремтінні, від власної тіні, страх не змити з лиця
Доброволець з «Азова», хлопчина зі Львова вам відправив в подарок снаряд
Нашкрябав ключима, за смерть побратима, і не має дороги назад
І для вас окупанти, сьогодні куранти, востаннє проб‘ють в унісон
Вам покажем нарешті, ціною без решти, що таке вічний сон

Думки, наче птахи, линуть туди,
Де вічно-зелені сосни й смереки
Струнко здіймаються в небесну вись.
Зовуть, манять й кличуть мене.
Там солов'ї беруть високі акорди.
Злітаються з вирію білі лелеки.
Мохи між деревами в любові сплелись.
Рідна гора в добрі сни промайне.

Жіночою уявою лину туди,
Де ранкові тумани зодягають пелену
Й пахне духмяним повітрям від хвої.
Кущі калини й жасміну мають вроду свою.
Там багатий світ фауни залишає сліди.
Гірчавим на смак є лист полину.
Різнотрав'я встелило яскраві сувої.
Я, ніби зачарована, в ньому стою.

Щирим серцем я лину туди,
Де житами й пшеницями - багата земля.
В кожному дворі - не одна калина.
Чорнобривці говорять про селян здаля.
Там буйно розцвітають весною сади.
В вишитих узорах - і мале немовля.
Українською розмовляє кожна людина.
Я горджуся тим, що є саме звідтіля.

Вдячною душею лину туди,
Де дарували життя мама з татом,
Зігрівали любов'ю й сердечним теплом.
Їхньою людяністю до нині - багата.
Там всі ми в щасті жили, не знали біди.
Раділа ними, сестрою, кожним братом.
Повнився розум щедрістю, добром.
Радістю була сповнена наша хата.

Нинішнім розумом я лину туди,
Де залишилось моє родинне коріння,
Пишні мамині троянди й самшитові вали,
Майстерно зроблені татові роботи.
Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади.
Сумно... Пізно приходить прозріння.
Прийшов час, за обрій батьки відійшли.
Залишився отчий край з чашею скорботи.

В спогадах й далі лину туди,
Де не судилося в дорослому житті жити.
Знаменита одинока сосна над нашою хатою
Задумано, стримано зустрічає мене.
Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди...
Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити?
Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою.
Туга за татом й мамою ніколи не мине...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Дика московія колонізує наші села та міста.
Мілітаризує не лише дорослих, а й дітей.
На землях, окупованих росіянами, освіта -
Під тотальним впливом рашистських сітей.

Всі воєнні злочини окупантів у мирній Україні -
Геноцид вільнолюбного, сусіднього народу.
Нанесені нам рани - болісні, тяжкі, незагоєні...
Українські діти втрачають життя та свободу.

Малі українці теж зазнають військової агресії.
Вони є серед жертв терору: вбиті, поранені...
Живуть в сірім мороці окупаційної депресії.
Тисячі - насильно викрадені та депортовані.

Рашисти зробили тих діточок заручниками.
Сховали їх в Криму та на своїй території.
Відібрані телефони... Вони стали невільниками.
росія блокує доступ до будь-якої інформації.

Дітей, що живуть на окупованих територіях,
Силоміць асимілюють в російську спільноту.
Вчителі з росії навчають їх по своїх підручниках
І вони змушені терпіти мерзенну москальноту.

Мілітаризацію діток росія веде ще змалечку
Через мережу дозвільних центрів та шкіл.
Насаджує мову, історію... Заходить здалечку.
Потім - їхні герої, спецуроки, зброя, вишкіл.

Крадуть дітей після вбивств батьків і звідусіль:
З інтернатів, лікарень, фільтраційних таборів,
З евакуації. Тяжко повернути когось звідтіль.
Їдуть "на відпочинок" й зі згоди батьків.

Гіркою є доля депортованих дітей на чужині.
Їх дають на перевиховання та всиновлення.
Там у них немає під ногами рідної твердині.
Псевдопропаганда. Вербовка на війну. Гноблення.

Все робиться досить грамотно, не випадково.
росія прагне знищити українську націю.
Позбавляє ідентичності та рідних продумано.
Сіє ворожнечу й ненависть. Веде русифікацію.

Повернення дітей з депортації йде повільно.
Дуже складно робити ці надважливі кроки.
Серце болить, що вони живуть там невільно.
Надіємось на допомогу. Світ же - широкий...

Те, що роблять російські агресори в Україні,
Є справжнім злочином проти людства.
росію покарають чи всі будуть "занепокоєні"?
москва не визнає міжнародного законодавства...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Символом мудрості чи уособленням якогось зла
Є легендарні та міфічні сови - природні хижаки.
Колись ця птиця на горісі нашого подвір'я жила.
Познайомитись з нею хотіли дорослі й малюки.

Є понад чотириста видів нічних мисливців - сов.
Лиш снігова полює вдень. Видає крики диких птахів.
Сова ельф одна єдина з усіх вживає рослинну їжу.
Різновидні сови стають мішенню поміж собою.

Пугачі - найбільші з хижих птахів на всій планеті.
Вони полюють на беркутів і молодих кабанів.
Сови бачать вухами. Рибу ловлять кігтями в злеті.
Майже всі переслідують рептилій, комах, птахів...

Приносячи змії в гнізда, захищають свою здобич.
Ті їдять, все, що рухається, собі в насолоду.
Мало хто в дикій природі спостерігає совину велич.
Найчастіше красиві птахи помирають від голоду.

В природі перуанська карликова сова - найменша.
Вона важить менше від колібрі - тридцять грам.
Зі совиних видів птаха євразійський філін - найбільша.
Всі полюють вночі. Карликова вдень розсікає повітрям.

Сова - пташина з великою, пухнастою головою.
Їй бачиться весь світ лише в чорно-білих кольорах.
Самка - важча від самця на чверть за вагою.
Сови клацають зубами, коли настрої - в мінорах.

Це - прекрасні, дивовижні, розумні, загадкові птахи...
Масово поширені майже на всій нашій земній кулі.
Про їх життя, полювання в темряві й сутінках - міфи.
Вони - досить граціозні, несподівані та витривалі.

Асиметричні вуха миттєво розпізнають звуки.
Мають три пари повік - для сну, захисту, моргання.
Три четверті оберту голови. Вуха - зі складок шкіри.
Нерухомі очі. Дуже рухлива шия. Плоске обличчя.

Сови зовсім не п'ють воду. Дивляться лише вперед.
Їх очі - без очного яблука, добре відбивають світло.
Не мають зубів. Цілою ковтають здобич навперейм.
Їжаків, очищених від голочок нігтями, їдять сміло.

Чутливі, безшумні - найтихіші з птахів планети...
Живуть парами до десяти, в неволі й до сорока років.
Їх вірність та відданість оспівують в віршах поети.
Вони є володарями цікавих й кумедних звуків.

Пташенятка народжуються сліпими з білим пухом.
Самець добуває їжу. Агресивна самка дітей доглядає.
Далекозорі. Наділені великою швидкістю й слухом.
Сова захищає потомство. Іноді на людей нападає.

Совине подружжя один раз за життя створює сім'ї.
Раз у рік самка висиджує від трьох до п'яти яєць.
Ці птахи - не помічені в господарському гніздів'ї.
Займають щось готове й маскуються на взірець.

Росла й виросла домашня пташечка... Охижилась...
Батьки просили: "Не чіпайте та не будіть, діти, сову".
Ми - ще малі. Заглядали в те совине гніздо, грались...
Тато відніс її на природу до здичавілого, зарослого саду.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Ти куди біжиш, гірська ріка?
Дай намилуватися тобою.
Буйний вітер сильно вже гойда
Гілочки смерек, що над водою.

Вздовж ріки порозросталися мохи.
Течії земні мелодії співають.
В папоротях й скелях – береги.
Схили в пишні шати одягають.

Закружляли понад річкою птахи -
Ті, що гнізда в'ють тут на деревах.
Їм так – добре. Вздовж великої ріки
Ввись знімаються на дужих крилах.

Враз затьохкав соловеєчко в долині
Там, де звивиста частина річки.
Он листочки затремтіли на калині.
То в коханні зізнаються вже синички.

То ж гойдаються грайливо на гілках.
Витанцьовують чарівний свій танок.
Раз по раз з дерев злітає птах,
Щоб разом сплестись в живий вінок.

Переглянулись в зажурі береги.
Захмарилось небо... Потемніло...
Буде дощ... Все стихло навкруги
Раптом вмить, немов би, й звечоріло.

А внизу потік в каміння гостре б'є
Й робить з річечки дрібні потічки.
Вийде сонце. Темні хмари прожене.
Зачерпне собі студеної водички.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко