В МОЇЙ УКРАЇНІ ВІЙНА

В мої́й Україні війна,
В мої́й Україні вбивають,
Воює раschиsт-сатана,
Та зрадники їх прославляють.

В мої́й Україні терор,
Вбивають людей у домівках,
Взяв зброю поет і актор
І в засвітах в вічних мандрівках.

В мої́й Україні біда,
Та зрадник на ворога боці,
Скрізь мова ворожа… Ганьба!
Звучить в нас на кожному кроці.

В мої́й Україні ллє кров,
Війна не вщухає ні миті,
Бо в зрадників зрадна любов,
Раschизмом вони оповиті.

В мої́й Україні є біль,
І рана все більше ятриться,
Та сипле туди зрадник сіль
Й за мову убивців гордиться.

В мої́й Україні війна,
Та рідную мову цурають,
За неї висока ціна́…
На мові орди розмовляють.

В мої́й Україні війна,
Ми чуєм ворожую мову,
Щоразу йде звістка сумна,
Та всюди потвор мова знову.

В мої́й Україні війна,
А зрадник різниці не бачить,
Гордиться із мови-лайна,
Ціни́ йому мова не значить.

10.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 977842

НЕ БІЙТЕСЯ, ПРИЙДІТЬ

Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Я покажу́ вам ті усі руїни.
Ви світові про все це розкажіть,
Повідайте про рани України.

Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Не ви, а й ми живемо в цьому пеклі!
Війну цю зупинити поможіть,
Хай скі́нчаться бої́ усі запеклі.

Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
І гляньте сво́їм оком на жахіття,
Відчуйте цю трагедію століть,
Страшне й жорстоке наше лихоліття.

Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Послухайте, що скажуть наші люди.
Ще й ви про допомогу нам просіть,
Поглятьте на жахіття скрізь і всюди.

Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
На рану гляньте, яку нам зробили.
Покваптеся, в домівках не сидіть,
Дізнайтеся скількох потвори вбили!

Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Послухайте повітряну тривогу,
Побаченим, черстві́ серця́ торкніть,
Відчуйте біль вкраїнського порогу!

19.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р.
ID: 977524

ЧОМУ ТАКИЙ ПЛАКУЧИЙ БЕРЕЗІЛЬ

Чому́ такий плакучий березі́ль
Так хочеться для світу розказати,
І ворог нас узяв собі́ за ціль,
Чому́ із горя посивіла мати.

Чому́ ж такий плакучий березі́ль?
Невже не може сльо́зи він не лити?
Щомиті виливає сильний біль,
Яким ми, як ніко́ли, дуже ситі.

Чому́ ж такий плакучий березі́ль?
Невже не може висушити сльо́зи?
Немов відкрив з сльоза́ми він артіль,
Де точаться війни́ страшної гро́зи.

Чому́ ж такий плакучий березі́ль?
І плакати коли він перестане?
Із сліз і крові стала вже купі́ль…
Коли вже мирний час у нас настане?

Чому́ ж такий плакучий березі́ль?
Він плаче й плаче, й сльо́зи ті рікою,
На рани насипає ворог сіль,
Прийшовши в Україну із війною.

Чому́ ж такий плакучий березі́ль?
Чому́ не може він радіть, смія́тись?
Чом шириться ця віха божевіль
Й доводиться з життям за це прощатись?

19.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 977521

БЕРЕЗІЛЬ – те саме, що БЕРЕЗЕНЬ

Повертайтесь, лелеченьки, до рідного дому.
Українську згорьовану землю не довіряйте нікому.
На крилечках несіть мир, затишок, щастя й весну.
Принесіть нам перемогу остаточну й доленосну.

Ви ж любите наш красивий край, родючу ріллю.
Радієте ставкам, озерам, річкам, духмяному зіллю.
Дочекалась... Вже летять з вирію цілі зграї здалека.
Видніється бусол, бузьок, чорногуз, білий лелека...

Лелечі гнізда - символ щастя, спокою та краси.
Змилуйся, Господи, над нами! Збережи та спаси!
Хай з перелітними птахами добро нам прибуде.
Вже настраждались і нагорювались мирні люди.

Лелеки летіли додому... Довго кружляли в небі...
Над містами й селами плакали, ридали в жалобі.
Шукали свої гнізда, хатинки, узвишшя, стовпи...
Бачили чорні згарища і як все змішалось до купи...

Багато кому не судилося знайти те сімейне гніздо.
Тут гуляла смерть... Руїни... Виглядало безглуздо.
В місцях бойових дій гинуть й прекрасні лелеки.
Деякі відмовляться від гніздівлі, бо нема безпеки.

Здавна в Україні любили цих миролюбних птахів.
Вони привітно віталися з людьми з гнізд, із дахів...
Вірю, що холоди і воєнні тривоги підуть в минуле.
Лелеченьки на крилоньках принесли життя світле.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Українська земля - вишуканий, квітковий рай...
Куди не глянь, вабить природна краса, очі милує.
Богом даний українцям чарівний дивокрай.
Незрівнянна природа над ним майстерно чаклує.

А як підіймуться в ріст ще й ароматні зелен-трави
Та помережать їх миттю лісові, гірські й польові квіти,
То для душі вже не може бути приємнішої забави,
Ніж зачаровуватись ними, за Україну щиро радіти.

Бувало в дитинстві, як вибіжу на наш горбочок,
Що романтично височіє над хатою і рідним селом,
То серцем відчуваю, що цей дивовижний куточок
Обіймає мене міцно своїм добрим, вірним крилом.

Колись з батьками, братами та сестричкою
Знаходила в горах різнобарвні, пахучі квіточки.
Милуватись красою з малих літ стало звичкою.
Подобались все - дерева, кущі, трави, квіти, листочки...

Квіткове різномаїття рясно вишивало ті трави.
Вабило п'янким, духмяним ароматом до себе знов.
Життя... Змінювались події, місця, ритми й октави,
Але не минала до отчого краю щемна, дочірня любов.

Вітер колише чебрець, материнку, горицвіт, ромашки.
Гартує дзвіночки, волошки, братчики, маки в житі.
Дощем омиваються модні квіткові капелюшки.
Сонечко дбає, щоби всі квіточки були вчасно розкриті.

Радо розцвітають анемона, кульбаба, люпин, іриси...
Лікує цикорій, живокіст, Петрів батіг, пижма, дивосил...
Запахом вражають фіалки, конвалії, валеріана, м'ята, нарциси...
Їм вдячно вклоняється нескінченний небосхил.

Наша земля в різні пори року змінює земний одяг.
Прикрашає себе скромною, безцінною красою.
Первоцвіти наввипередки сідають в лісовий потяг.
Гори та доли плачуть квіткою "Божою сльозою".

Заквітчана, мальовнича природа України має все.
Во істину - благородна, цілюща, багата земля...
Хай українському народу вітер змін щастя несе
Й воєдино об'єднає навіки наші мільйонноголосі "Я".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

змалечку й до нині люблю поезію
як ковточок свіжого, чистого повітря
тонко відчуваю її тембр, мелодію
з нею збагачується думок палітра

в своїх віршах, як ніде, відкритися можу
розмовляти, радіти, журитись
душу коханням і розлукою розтривожу
зумію гірко ридати й дзвінко сміятись

з одного слова народжується вірш
з відбірної зернини зростає колос
з першої людини починається марш
спів окремої птахи всьому лісу дає голос

рядки поезії змістом наповнюють душу
букви в словах сплітають рядочки
вслухаюсь в себе, спинитись мушу
розмотую безмежних думок клубочки

коли сум осідлає струни найтонші
і серце оповиє неймовірна туга
згадаю про рими, вкладу їх у вірші
ними вилікуюсь від духовного недуга

а коли мені радісно в житті буде
та захочеться з кимось цим поділитись
в віршованих рядочках радість прибуде
в них найкраще зможу віддзеркалитись

в часи сірої буденності і воєнних тривог
для підняття духу боротьби вибрала поезію
нею з цілим світом веду діалог
погоджуюсь, протестую, висловлюю позицію

в поетичних рядочках - неймовірна сила
війна і мир, любов і зрада, вогонь і вода
поезія змінює планету через слова - вітрила
бути причетною до неї - блаженна насолода

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вранішній туман - як сиза, безмежна хмаринка.
Пропливає, немов у казці, над сушею й водою.
В нім купаються кожне дерево, кущ, квітка, травинка.
Гори та ліси зволожуються з його ходою.

Вони радіють туману. Росичкою вмиваються.
Рослинний світ дружненько йде в повен ріст.
Із вдячністю своєму рятівнику вклоняється.
Миттю оживає природа. Має вона такий хист.

Туман... То вранішнім серпанком пробіжиться
Низесенько над самою красунею землею.
То здалечку скромненько покрасується
Над долинкою затяжною та густою млою.

А коли вже вийде на прогулянку сонечко,
Повітря нагріється. Враз стане тепліше.
Туман сяде на воду та землю, мов у сіделечко,
І розчиниться в них це диво з див наймиліше.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Нічого страшнішого, ніж агресія і жорстока війна,
В сучасному суспільстві ще не придумав ніхто.
Яка в них - суть і логіка? В чому - людська істина?
В цій жахливій м'ясорубці може згинути будь-хто.

Хто люто вбиває мирних людей на їх рідній землі,
Навік буде проклятий ними до сьомого коліна.
"Вбивці" - ця чорна мітка закарбована на їх чолі.
Народна пам'ять - вічна, досконала й нетлінна.

Російсько-українська війна гірчить полинами...
Пахне несамовитим горем, розрухою й смертю.
росіяни, неначе гадюки, розповзлись поміж нами.
Стали смертельною отрутою, журбою, напастю.

Траурні церемонії в селах і містах... Чорні хустини...
Кращих із кращих синів і доньок втрачає Україна.
По зраненій землі нескінченно пливуть домовини.
Хай кане в провалля та "дружба" російська зміїна!

Збройні Сили України - воїни світла, честі, добра.
Їм не потрібно чужого. Боронять наше, рідне, своє.
Постать українського захисника - мужня, хоробра.
Любов до Батьківщини - найсвятіше, що в них є.

Зі столичного Майдану Незалежності лине біль.
Народ та армія - єдині в час воєнної смути, журби.
Клянуться захистити землю від зла та божевіль.
В Збройних Силах України служать вірні дочки, сини.

рашистам не зрозуміти українську ментальність.
Вшановуємо захисників живими та мертвими.
Стоїмо перед ними на колінах і це - реальність.
Солдати та їхнє керівництво в час війни є рівними.

Ви погляньте в очі генералу Валерію Залужному...
Прочитайте в них невимовний сум, тугу, вдячність.
Генеральської мудрості треба вчитися кожному.
Нам є на кого рівнятися! Так виглядає людяність.

Своїх загиблих московити в крематоріях спалюють.
Добивають на полі бою та дико самознищуються.
Аморальні люди. На очах світу себе знеславлюють.
Після смерті, поранень від своїх вояк відхрещуються.

Наша нація - добра, мудра і в мирний, і в воєнний час.
Промінь гідності, патріотизму іскриться в очах.
Вже ніколи і нізащо московитам не перемогти нас,
скільки б не пролилося сліз за Героями при свічах...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко