засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними пташиний переспів

посадила мальви біля фіртки й брами
вибрала з тих, що з отчого краю
порадували яскравими квіточками
потягнулись увись до небокраю

прикопала калину збоку біля віконця
заспівала сумних та веселих пісень
всміхалось віття аж до хмар і сонця
почервоніли китички в осінній день

прикрасила чорнобривцями вхід до хати
глянула на них, маму й тата згадала
стало легше повітря рідне вдихати
зозуленька щедро над ними кувала

помережила свій город соняшниками
тими, що славляться символом України
мокли під грозами й обвівались вітрами
набирались міці кожної хвилини

вишивала хрестиком полотняні узори
червоними ще й чорними нитками
в них бачила родину, вітчизняні простори
діточок розмістила поміж сонечками

засіяла ниву буквами та словами
попросила вологи в ранніх дощів
зросло ціле поле з моїми віршами
і полинув над ними український переспів

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

слово рветься з глибин думок
сила його злету - рівна силі вітру
миттю біжить, як з гори струмок
збагачує вражень палітру

слово поведе за собою в бій
емоційно надихне на подвиги великі
прикрасить хмарку в далі голубій
заспіває пташиною в природі дикій

слово зцілить та додасть наснаги
засміється сонечком на вустах
букви в нім б'ються, мов гострі шпаги
коли щось в житті йде не так

слово закохає в красиву душу
кохання розіллє килимом барв
відкриє шлях, навіть, цьому віршу
і злетить увись із гір та прірв

слово прославляє сім'ї, материнство
гарно діточки зростають в ньому
в снах і спогадах веде в дитинство
мчить по лугу духмяному, запашному

слово возвеличить рідну землю
привчить народ до величі й слави її
зруйнує непорозумінь греблю
підставить надійне плече у відчаї

слово, часом - гостре, неначе лезо
манить дорогою рівною чи крутою
воно кує сталь й плавить залізо
стає щастям, а декому - спокутою

слово - як ніжне сонце, душу відігріє
як туман, розляжеться в долині
вільно й впевнено говорити вміє
дає злагоду та любов родині

слово - змістовна канва для пісні
з рідною мовою й нація зростає
добре, як слова - щирі, не прісні
а з них правда та воля проростає

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Пасивною не буваю. Активність люблю.
Сміло зливаюся вмить з юрбою.

Двадцять років - тут, а немов - один день.
Час біжить, мов ріка. Його не здоганяю.
Столиця - місто крилатих моїх натхнень.
Двері в світ я щодня в ній відчиняю.

Сторінки мого життя... Так було не завжди...
Чомусь, випала в житті саме така карта.
В Ясенові, Бродах і Львові залишила свої сліди.
В Іванні, Дубно та Рівному горіла моя ватра.

Про Бобровицю й Чернігів спогад теж не покинув.
Час змінює всіх людей. Іншою стала вже й я.
Київ враз остаточно всі роздуми поглинув.
Я в ньому розчинилась і вже - зовсім своя.

Тут прокидаюся вранці. П'ю, гірчаву на смак, каву.
Відвідую неймовірно гарні столичні місця.
Сьогодні киянкою можу назватись по праву,
Але п'ю я водицю не з одного джерельця.

В прекрасній Галичині народилась й зросла.
З Ясенівських гір і долин пішла в далекі світи.
Десь пізніше в сизу далечінь дорога пролягла
Й доля наказала: "Цвіти! Живи! Світи!"

Я ніколи не належала якомусь одному місцю.
Душа живе в сьогоденні, в минулому, скрізь...
Не дозволю ж я своєму власному серцю
Забути тих людей, море щастя, любові, іноді й сліз.

В думках лину стежинками навпростець,
Де колись жила й де ходили мої ноги.
Десь плакали гірко верби і вабив п'янкий чебрець,
А десь були батьки, діти, брати, сестра, отчі пороги.

Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Згадую, де прожила й кого стріла. Не согрішу,
Як скажу: "Я є частинкою України невід'ємною".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко