Мудрі Українці сіють жито й пшеницю. Радіють Батьківщині, родині, життю... мокші нищать війною Україну, її столицю. Тішаться запаленому ними багаттю.
Роботящі Українці працюють і дбають. Живуть господарно, по-людськи, красиво. москалі - п'яниці, ледачі, нічого не мають. Звикли красти й вбивати, світу на диво.
Добрі Українці дітей вчать добру. Гідність прививають їм ще із колиски. орки навчають нащадків ненависті, злу Й проводжають на війни під оплески.
Порядні Українці лишають достойний слід. Їх поважали й поважають в усьому світі. русня заслуговує на найгірші прокльони вслід. Розставила собі під ноги заплутані сіті.
Культурні Українці мають власну культуру. Знають свою історію, множать традиції. ординці примножують скарби завдяки терору. Живуть грабованим від окупації до окупації.
Набожні Українці йдуть серцем до Бога. Вірою й правдою служать йому. московські фарисеї в церкви ввели духа злого. Собі поставили на "лже-вірі" крапку, не кому.
Україна й росія - сусідні держави. Те ж саме повітря... Та ж сама земля... Ми йдемо крізь терни до світла та слави. вони пливуть по маршруту "одного" корабля.
"Що посієш, те й пожнеш" - Гарне українське прислів'я. "Не рий яму комусь, бо сам упадеш" - Мудро радить народне повір'я.
Вечір... Ніч... День... В вікнах українців - темно. В задумі спочивають й вуличні ліхтарі. Війна! Окупанти бомбардують системно. Здійснюють на сусідів несамовите сафарі.
Блекаут в Україні - мрія рашистів, Надія на перемовини і зламність народу. Бомблять ракетами. Не шкодують коштів, Але їм не зламати нашу стійкість й свободу.
Для нащадків Кобзаря - не страшна ця темінь. Тимчасово без струму - не вперше нам жити. В наших душах - вогонь, світла пломінь Та московитам цього не зрозуміти.
Українських людей не злякає вже й лютий холод. Відсутність тепла в їх оселях - також не край. Програєш, росіє, навіть, як буде голод. В Україні - вільний, незламний народ! Знай!
Життєздатність країни в часи війни Сміло забезпечують тилові герої. Фронт і тил має спільні істини - Боротись, поки ворог не складе зброї.
Вистоїмо! Не підведемо бійців на фронті! Найяскравіше світло засяє з наших осель. Останні бої... Перемога - на горизонті... росія - терорист! Розплатою скінчиться її вбивств карусель.
Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи... Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог згубив. Врожайна Україна... Голодомори... Смертельні втрати... То радянський союз голодом українців душив.
Найголовніше з першої радянської п'ятирічки – Встановлення курсу на індустріалізацію країни. Ізоляція світу... Відсутність зовнішньої позики... Надія - колективізація витягне Україну з руїни.
Зроблено ставку на хліб - на внутрішній ресурс. Тоді він мав масово відправлятись на експорт. Економічна катастрофа в усіх селах... Той курс Зробив страшний голод й дав геноциду старт.
Держава не виплачувала селянам за трудодні. Люди брали "своє". Не вважали це злочином. Тодішнє зло за розкрадання лягло на куркулів. В селах всі жили бідно, голодно, зі стогоном...
Репресивний радянський закон... Голодомор... Селяни звали його Законом про п’ять колосків. Діяв зі сьомого серпня 1932-ого року. Терор... Охороняв майно і власність для москалів.
Тоді українців залякали судовими репресіями За крадіжки майна колгоспів та кооперативів. Їх чекала смерть з майновими конфіскаціями, Десятирічні тюрми без амністії - для захисників.
Засудженню підлягали всі: дорослі та малі діти. Сльози лилися рікою селами й містами України. Державне – все, що забрали в селян колгоспи. За п'ять взятих колосків - табори чи розстріл людини.
Суди прискореними темпами творили справи. Чекісти в той час стали політичною поліцією. Розпочалися з українцями страшні розправи. От тоді геноцид і став національною трагедією.
Державну, колгоспну, кооперативну власність Назвали громадською, недоторканою людьми. Відтоді почалися репресії й велика смертність. Хто посягав на ту власність, потрапляли в суди.
Кровопролитна боротьба за розкрадання майна. Це – найголовніші завдання радянської влади. Підвищено непід'ємні завдання заготівлі хліба. План виконано на третину. Не дали ради.
Серйозно підірвано курс на індустріалізацію. Вже восени в селян почали відбирати всю їжу. сталін робив терор, морив голодом, нищив націю. 183 тисяч людей в (1932-1939) роки – в тюрму.
Голодом знищено з тринадцять мільйонів осіб. Головний пік смертності – в (1932-1933) роки. Закон діяв до 1949-ого року. В заготівлі - малий успіх. сталін робив українцям тяжкі, смертні вироки.
Про нелюдські знущання радянського режиму Повинен пам’ятати кожен свідомий українець! Ті смерті українців з вини росії – рівні злочину! Їх на українській землі вбивав зайда-чужинець.
Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи... Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог знищив. В жилах росіян тече кров ненависти, злости. Той клятий народ в усі віки вбивав, крав, трощив.
За вікнами - монотонно-буденна сірість. На дні серця вмостилися тривожні думки. Днів цих воєнних грізна суворість Карбує в історії героїчні сторінки.
Втомлює невизначеність, зимова похмурість. Небо - тривожне й сумне аж за край. То - сніги, то - дощі, то - ця прикра сирість, А навколо - море ворожих зграй.
Там - на передовій наші мужні солдати, Мов ковалі в кузні, кують волю для нас. Непроста доля змусила враз їх пізнати Тяжке лихоліття війни без прикрас.
Двохсоті й трьохсоті - в кожного перед очима. Ті, що поруч в окопах - як близька рідня. Косить бійців смерть - зрима й незрима. Їм би ще жити та жити, якби не русня.
Сини й доньки України в боях не здаються. Йдуть вперед. Б'ють ту кляту вражину. Жаль, вже додому не всі повернуться. Безмірно сумною ціною виборюють Україну.
Найтемніша ніч - та, що перед світанком. Втримайтеся, рідненькі! Збережіть себе! Війна вщент оповила отчу землю мороком... Мало б світити сонечко й плисти небо голубе.
Свідомість народу просівається через національне сито. Відкидається непотріб - полова, зберігається зерно. Наша нація поводиться сміливо й гордовито. Млин війни перемеле все, відбере чисте борошно.
Найжорстокіший ворог - перед кінчиною. Несамовито вбиває. Краде. Палить. Нищить все. Бог розправив добрі крила над Україною. Наше сонце скоро зійде і правда воскресне!
Найбільше українське свято - День Незалежності України. З часу її проголошення минуло понад тридцять років, Але й досі в нас діють московські релігійні общини. Вони зомбують вірян, провокують до ганебних кроків.
Що роблять українці в тих російських церквах, Коли поруч височіють благодатні українські святині? Революції... Війна... Що діється в їхніх головах? Чому вони опинились в отруйній релігійній павутині?
Як вціліли більше десятка тисяч ворожих парафій, Що в воєнний час несуть небезпеку Україні? Хто подбав про недоторканність чужих церковних мафій? Хто допомагає їм тут існувати ще й нині?
москва багатьох людей затягнула в свої тенета. Когось брала батогом, а когось і пряником. Коли росія вбиває українців, руйнує чи летить на нас ракета, Попи це оплачують грішми вірян - їх релігійним внеском.
Ми тоді вибороли собі волю і незалежність, Але й досі стверджуємо, відвойовуємо їх у вогні, Бо не всі наші люди збороли в собі російську залежність. Саме через це гинули й гинуть наші воїни в борні.
Що роблять окупанти - російські попи в Україні? Більше десяти тисяч їхніх парафій - тут. Це - злодії, вороги в рясах, агентурні збоченці від росії тоді й нині. Настала пора їх позбутись. Ворожа в них - суть!
Церковна російська православна структура Оповила Україну, неначе спрут. В захоплених лаврах, церквах й близько нема Бога, низька культура. Це - кубло ворогів, вража література, зброя, багато моральних отрут...
Спам'ятайтеся, українці! Забудьте в ті російські церкви дорогу. Подумайте про свою Батьківщину, дітей та онуків. Пора нам всім разом йти рідній армії на підмогу І назавше вигнати з України ворожих церковних фарисеїв.
Все, що дароване мені Богом, небом та долею, Щиро серцем сприйму й гідно з ним проживу. Гордо пройду свій шлях між горами, долами, скелею... Мріями здіймусь в блакить. Впаду і знов оживу.
На моїх вустах сяє життєрадісна, щира усмішка, А в довірливих очах - доброзичливість і любов. Вкину грайливий погляд з під свого капелюшка, Щоб радіти та сміятися з Вами знову й знов.
Попрошу у весни її молодої, життєдайної сили. В літечка позичу хоч трішечки краси й тепла. Подякую вітрам, що осінні листочки з дерев зносили. Поп'ю студенної водиці з чудодійного джерела.
Наберуся в природи-матінки мудрості, терпіння, чеснот, Щоб після себе га землі залишити достойний слід. Зі всієї гами підберу кілька, мені притаманних, нот. З ними пройду життям рівно й красиво, а не вбрід.
Все пережите мною осяде в долині сизим туманом. Вітер рознесе над плаєм мої неспокійні думки. Місяць, що зійде над лісами, хатами, курганом, Сховає в нічній пітьмі мої доленосні стежки.
Вклонюся Богу за батьків, дітей, родину, Україну і свою долю, За шлях, що пройшла, та яким буду й далі йти. Дякую за те, що любила, раділа, хоч і страждала вволю. Вдячна - за тих, кого стріла, за стіни між нами й мости.
"Увага!!! Тривога!!! Негайно йдіть в укриття!!!" Ці тривожні слова - сумнозвісні й знайомі до болю. На отчій землі українці втрачають майно та життя. Йдуть по ній, як по справжньому мінному полю.
Повномасштабна російсько-українська війна - в розпалі. росія зазнає вже поразки на всіх фронтах. Дрони, крилаті й балістичні ракети... - в її арсеналі. Вони руйнують Україну. Викликають в усім світі жах.
Ворог атакує нас звідусіль, особливо, з неба. "Братні", смертоносні посланці бороздять рідну блакить. Вчасно збити їх, не допустити жертв і руйнацій - нагальна потреба. Наша протиповітряна оборона... Влучання... Переможна мить...
Немає над Україною повністю захищеного небесного простору, Хоч військові збивають майже все, що несе смерть. Завдяки патріотизму, мужності, вправності й зору, Ворожі ракетні загрози швидко йдуть шкереберть.
Не завше... Бувають руйнування, несподівано жахливі втрати життів. Неможливо дивитись на страждання, людське горе. Виють сирени... Хтось вже не ховається. Хтось біжить до укриттів. Коли буде над нами небо - блакитне, мирне й неозоре?!
Уламки від збитих російських ракет, дронів Щедро засівають родючу українську землю. Терор... Московити - це стадо зловіщих, чорних воронів. Україна, світ знищать їх! Сусіди вибрали вовчу долю.
"Увага!!! Відбій повітряної тривоги!!!" Збройні Сили України вкотре виконали почесну, захисну роль. Лише завдяки їм скоро буде в нас свято Перемоги. Хай розстане в імлі та мізерна й дошкульна рашистська "моль"!
