Немов перемоги лавровий вінець,
Майбутнього міць і основа,
Хай стане день злуки всіх наших сердець
В єдину вервЕчку любові.
З’єднаємо руки і душі візьмім
В ланцюг непоборної сили,
Що кров’ю і потом соленим своїм
Герої безсмертні зросили.
Соборна і вільна! Безсмертна в віках!
Прекрасна моя Україно!
Сини перемогу несуть у руках,
А в серці – любов до загину!

Юлія Посполіта Левченко

Виший, Боже, долю ниткою міцною,
Хай не буде більше вузликів на ній.
Силою й завзяттям, волею стрімкою,
Щедро долі ниву радістю засій.
Хай пшеницю серця вороги не топчуть,
Хай вона зростає в мирі і теплі.
І у душах хвилі спокою хлюпочуть,
Без зітхань і болю на своїй землі.
Хай буяють мрії, воля цвітом квітне,
Вільним птахом лине у ласкаві сни.
Хай на Україні Божий мир розквітне!
Виший, Боже, долю і благослови!

Юлія Посполіта Левченко

Там, серед поля росте калина,
Біля калини стоїть дівчина,
Стоїть самотньо плаче, ридає,
Бо вже коханого не має.

Не має коханого, на Сході загинув,
У цюю нелегкую годину,
Віддав своє життя за Україну,
Кому залишив свою дівчину?

Біль, сум і відчай душу розриває,
Коханого серед живих немає,
Йому б ще жити й життю радіти,
Несе дівчина на могилу йому квіти.

За його голосом дзвінким сумує хата,
Без нього сиротами стали батько й мати,
Роки летять, зростають соколята,
І Україну йдуть на Сході захищати.

Нам Бог допоможе і я відчуваю,
Моя Батьківщина ворогів подолає,
Прийде весна і зацвіте калина,
Настане мир у рідній Україні.

01.11.2021
Віра Дукач.
Віра Дукач

Зашелестиш, заграєш, задзвениш!
Заголосивши криком винятковим,
Луною понад світом пролетиш,
Моя предивна милозвучна мово!

Церковним дзвоном прозвучиш в віках,
Зі слів своїх заплівши вишиванку,
З душі неспокій проженеш і страх,
Як сонце морок гонить на світанку.

В житті моїм лунатимеш завжди!
Святинею засяєш понад світом!
В благословенні у щодень прийди,
Й сліди залиш у серці алфавітом.

Вдихаю кожне слово, мов нектар,
І слухаю, як музику весняну.
Тобі кладу я серце на вівтар:
Не зраджу, говорить не перестану!

О мово рідна, роду джерело!
Одвічний струмінь, сило життєдайна!
Могутня, наче ангела крило,
Неначе сонця промені осяйна!

Юлія Посполіта Левченко

За честь і правду, волю і свободу,
За майбутній мир і спокій нашого народу,
За захист Батьківщини, за щиру посмішку дитини,
Я ЩИРО ДЯКУЮ ВСІМ ЗБРОЙНИМ СИЛАМ УКРАЇНИ!

Я щиро дякую всім Вам українські солдати,
За те, що від ворога нас вмієте захищати,
За те, що сміливо московську навалу вигоните ви,
Ми пишаємось вами, України доньки й сини!

І я прошу Бога, щоб він лиш як міг,
Від куль ворожих всіх Вас беріг,
І ви завжди пам’ятайте, що ми,
Всіх вас чекаєм живими з війни.

27.03.2022
Віра Дукач.
Віра Дукач

Патріотка я чи ні,
Не Вам мене судити,
Та в моск@льському ярмі,
Я ніколи не буду жити.

Бо в моск@льському ярмі,
Українцям життя ніколи немає,
Нам найкраще в Україні,
Кожен про це знає.

В Україні кожен з нас,
Як рибка в ставочку,
Влітку, якщо заморився,
Відпочинеш в холодочку.

Українська нація незламна й працьовита,
Ще в рідній Україні заколоситься жито,
Хай щасливою буде українська родина,
Настане перемога, одягнем вишиванку,
І в ПЦУ молитися всі підемо зранку.

16.05.2022
Віра Дукач.
Віра Дукач

Ну де ще є така краса?
Як у нас в Україні?
Заплетена дівоча коса,
В’ється змійкою по спині.

Ну де ще є така краса?
Як українська вишиванка?
В ній поєдналася душа,
І теплі літнії серпанки.

Ну де ще є така краса?
І де ще є верба й калина?
І традиційно вишиті рушники,
У всіх українських родинах.

Порядок в будинку і на столі,
У кожній українській родині,
Бо наші жінки – українки,
Всі моторні господині.

Ну де ще є така краса?
І в кого є такі принади?
І наші жінки – українки,
Неначе зефір в шоколаді.

Ну де ще є така краса?
Чи є ще в світі така врода?
Зваблива жінка – українка,
Для чоловіків насолода.

Ну де ще є така краса?
І де ще є такий народ?
Гостинна щирість українська,
Найкраща різних нагород.

19.06.2022
Віра Дукач.
Віра Дукач

Вчора зустріла маму я,
Загиблого на війні солдата,
Голубка сивочолая моя,
Я… Я не знала як її втішати.

Її щасливе життя на “до” і ” після”,
Назавжди війна розділила проклята,
Лиш посмішку рідну приємну синівську,
Мама в спогадах зажди буде пам’ятати.

Душа і серце рветься на шматки,
Від непоправної втрати і невгамовного болю,
Щодня в Україні хоронять батьки,
Синів, що життя віддають за нашу свободу і волю.

16.09.2022.
Віра Дукач.
Віра Дукач