Ось світанковий раночок настав , І соловейко весело защебетав. І квітоньки синьо-жовті розквітають, І щирі серця у моїй душі панують.
Вийшов , я з хатинки , наче своєї , В українському костюмі , як патріот рідної землі. В саду великому , наче чарівному , Збирав я овочі свої.
І , якось , раптом , зайшов я у хатинку , Свого котика та кішку , наче ніжнесенько зігрів. Та з овочів своїх прекрасних , Приготував , наче борщ свій смачний.
І з селянцями , я весело спілкуюсь , На мові , наче мелодійній . І пес мій , з котиком та кішкою , Наче разом товаришують.
І душа моя розквітає , Наче з синьо-жовтими кольорами. Сонечко ласкаво сміється , І вода тече , наче річками стрункими.
Ось , темний вечір , вже настав, І у домівку я пішов . І лягаю , я у ліжко , І засинаю , як великий господар .
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Вітер в степу розвиває сорочку. Ти стоїш, не вірячи, мовчки. За спиною срібна шабля блищить В синім небі білий голуб летить. Вкотре настав злий, темний час, Ніхто не врятує дім, окрім нас. Забили литаври, час йти до бою За родину, Батьківщину і волю.
Батьківська земля – наш оберіг, Волі крила закриють від бід. Ніхто не загарбає рідних доріг, Від зла і болю не лишиться слід.
Синєє небо світить зорями, В серці слова, сказані матерями. Батьківська любов у серці живе, Все не постійне, а це не спливе. Хмари впустили промінчики сонця, Вдома чекають рідні коло віконця. Б’є серце груди, час йти до бою, Щоб не зосталось життя за імлою.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Золою голови посипані старців Довідки пам’ятатимуть цю днину. Коли у тиші пролунає спів Про перемогу нашої Вкраїни! Вони втератимуть заплакане лице, Та сорому у них нема й не буде. Життя віддали люди за це все І хай хвала і честь їм завжди буде. Ми миру просимо у Бога не дарма, Нам як ніколи треба перемогу. Нам треба,щоб закінчилась війна І розквітали квіти миру по дорогах.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Вижити попри все – Будь-якою ціною. Кожен хрест свій несе, Щось втрачає з клятою війною. Будинок, робота, сім’я – Щось неважливо стало. Можливо забудеш ім’я, Та чи воно значення мало? І відчай, і горе, і жах- Нам не забути сльози. Покинули рідний дах І зустрічі на порозі. Життя має ”після” і ”до”, Таке незабутнє, щемливе – Де сіяли ми добро, Де вранішню чули зливу. Де вперше почули: -Так! Де вміють щиро любити. Одне запитання: – Як Вкраїну свою залишити? Де мама співала пісні, Де татове слово суворе. Де бачили дні ясні, Та зараз спіткало горе… Я виживу попри все Ти чуєш, моя Україно! Солдат на руках несе Того, хто країну підніме!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ох, мила, рідна, ненька – Україна Я вірю – ти піднімешся з колін! Побачить кожна мати свого сина, За подвиг їхній – до землі уклін! Хай кожен захисник наш пам’ятає: Ми їх чекаємо з сльозами на очах, Бо зло не переможе, так просто не буває, Ми всі давно перемогли свій страх. І буде наша ненька справжнім раєм, Де всі один у одного – брати. Й полине пісня там, за небокраєм І викарбуєм Перемогу назавжди!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Пора – зима, Місяця лютого, Дня раннього четверга. З вікна бачу, Як у бік міського аеропорта, З неба впало не сонце, А ракета з кривавого кремля, Котру запустили гидотні москалі. Ніби й така далека відстань, І такий великий шлях, А хвилин зо десять, І вже помітно сяйво, Та страшного вогню, А не доброго сонця. Бачу із свого віконця, Як до того пекельного вогню, Їдуть пожежні автівки. У новинах кажуть, Що на Київ женуть, зетівські танки й броньовики… У душі море горя, розпачу й страху, Бо розпочалось все раптово, Та перетворилось у страшну війну. Але краще бути, У клятій війні та страшному вогні, Аніж з мерзотним кацапом У рідному домі на своїй землі.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Село моє, неначе рай, Ось там колись шумів зелений гай, Русалки біля озера жили, сміялись, танцювали, До смерті людину, подейкують, залоскотали.
А там, де колоситься золота пшениця І тамує спрагу холодна вода із криниці, Де сонце ввечері заходить за небокрай, — Там пісня солов’їна рідного села лунає…
У полі, де маки цвітуть яскраво-червоні, На пасовищах пасуться воронії коні, Там воля гуляє, мавки співають, Спекотне літо вони прославляють.
Було колись — село губилося в піснях, Тепер квітне лише в моїх словах. Було колись — співали вечорами Дівчата з парубками…
Минулося. Зостався спомин. І слави невеликого села відгомін. За музику тепер жива природа, Що співає оду незайманій свободі…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
На лоні рідної землі, Де сонце грає в небесах, Там, де Дніпро, мов срібло, пливе, Бринить у серці радісний зв’язок. Вишиванки, як барви весни, Селянські руки, що землю плекають, В них — душа народу, в них — історія, І в кожній стежці — любов, що не зникає.
В українському селі, де час співа, Де звуки природи — мелодія дня, Лунає пісня, що в серці живе, Про козацьку славу, про волю, про нас. Там, під небом ясним, у вишневих садах, Ми віримо в мрії, в красу і в любов, Бо в нашій душі, як у ріці Дніпро, Тече сила і гордість, що знову зросте.
О, український прапор, жовто-синій, Символ надії, свободи, краси, Вітрила твої вітром надії, Летять над полями, над нашими мріями. Кожен стяг — це пісня, що в серці звучить, Про землю, про волю, про рідний поріг, Ми разом, як вітрила, підняті в небі, В єдності нашій — безмежна краса.
Серед полів, де колосся гнеться, Селяни в вишиванках, як зірки вночі, Працюють з любов’ю, з надією в серці, Вони — наші герої, що землю несуть. В їхніх очах — безмежний простір, В їхніх руках — сила, що зростає в нас, В кожному дні, в кожному кроці, Вони — символи нашої вічної ласки.
У лузі, де квітнуть волошки, І вітри шепочуть, мов давні казки, Там, де річка Дніпро, як срібна стрічка, Тече між селами, даруючи мир. З ранку до вечора, в небі — зорі, Село моє — це свято, це вічний обряд, І в кожній пісні, у кожному слові, Звучить українська душа, як молитва.
Вітрила на човнах, що пливуть по Дніпру, Ведуть нас до мрій, до безкрайніх висот, Ми — козаки, вояки, вільні, як вітер, Зберігаємо пам’ять, що в серці живе. Від Канева до Києва, від Львова до Криму, В єдності нашій — сила, в нашій крові, Ми — символи надії, любові, волі, В кожному дні, в кожному році.
В кожному дні, що минає, — історія, В кожній краплі поту — безсмертна слава, Ми будуємо мости, де серце палає, Від покоління до покоління — жива мова. Слово рідне, як пісня, що лине в небі, Воно об’єднує нас, як ріка — береги, В його мелодії — тепло і надія, В кожному рядку — дух нашої землі.
З-під небесного зору, з-під сонячних променів, Малюю картину, де пахне весною, Там, де вишиванки — не просто одяг, А символи віри, надії, безкраїх мрій. У кожному стіжку — історія роду, У кожному малюнку — пісня і крик, Вони, як зірки, що світять у ночі, Яскраво вказують шлях до нових висот.
О, річко, Дніпро , ти — наша пам’ять, Ти — свідок століть, ти — мати, ти — друг, Твої води несуть до нас спогади, Про козацьку славу, про мрії, про дух. Нехай у твоїх обіймах минає час, Нехай наші пісні лунають у хвилях, Ми будемо вірити в те, що є правда, В те, що наш шлях — це шлях до зірок.
Тож зберігаймо, народе, свою символіку, Піднімемо прапор, з гордістю у серці, Ми — нація мрійників, вільних, як вітер, Ми — символи любові, надії, краси. Нехай наша пісня лунає в усіх куточках, Нехай кожен з нас вірить у свій шлях, Бо в єдності нашій — безмежна сила, В українській душі — вічна краса!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я інший хочу придумати цей світ, Де кожен день — це радість, не забуття, Де мрії б’ють, мов зірки, в небесах, Де любов панує, а не злість і страх.
Де календар не знає сліз і горя, Де мир, як пісня, лине в кожну хору, Де українці, як одна велика сім’я, Допомагають, в серцях живе надія.
У світі, де доброта — це не мить, А справжня сила, що може все змінить, Де кожен радіє успіхам інших, Де щирість — це ключ до сердець всіх тих.
Я мрію про ранки, що світлом горять, Де кожен сусід — це друг, а не ворог, Де в серцях небайдужість, мов сонце, І кожен, хто потребує, не залишиться в тінь.
Нехай наші мрії, як птахи, летять, Нехай доброта, мов річка, не спинять, Де Україна — це край, де панує мир, А надія в душах, як вічний мотив.
Я інший хочу придумати цей світ, Де разом ми зможем все подолати, Де кожен з нас, як зірка, сяє, І в серцях любов, як вічність, палає.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
