Лежить в пораненій землі
Хлопець і дивиться на небо,
Майже засипаний увесь,
Що й хоронити вже не треба.

Пригадує своє життя,
Дитинство, теплі руки мати.
Школу, і друзі як його
Умовили йти воювати.

Він пригадав дівчину ту,
З якою так і не зустрівся,
Лише у мріях що була,
В мріях з якою одружився.

Свою дитину пригадав,
Яку вже не народить.
Сім’ю, якою хотів жити,
Але… життя відходить.

Він тут залишиться навіки,
Навряд чи хтось його знайде.
Для мати він ще все воює,
Але він згинув майже вже…

Так не побачивши життя,
Він буде вічно воювати.
Мати, проплакавши всі очі,
Вдома його буде чекати…

А інший хлопець десь знайде
Омріяну дівчИну,
І побудує з ней сім’ю,
І народить дитину…

І інша мати порадіє
За щастя свого сина…
Ніхто не зможе здогадатись,
Що іншого це мрія…

Війна так половинить мрії
І сім’ї поділяє -
По два життя на одне щастя
У чергу виставляє.

Після війни хто житиме,
Той має все зробити -
Своїм і щастям того хлопця,
Щоб зміг свій вік прожити.

Щоб мати, хлопця що чекає,
Теж інколи раділа б
Щастю, яке в бою здобуто
Для інших її сином.

22-07-2022

Ну що ж..
Питання маю лиш одне я.
«Як можу я прикрасити ці дні?»
Які здаються ну дуже нудними
Сумними і тужливими усі..

Я можу відповісти лиш про себе,
Читаю книги.. це для мене все..
Якщо читати то здадуться дні ці,
Коротші й веселішими ніж є..

Хоч ледве бачу після них, хоч щось я ,
Але щасливою стаю я хоть на мить..
Поглиблюю життя своє в світи ті,
Й відчути можу я в книжках путь свій..

Настільки були заможними,
Собі навіть не уявляли!
Коштовних речей скільки мали,
Тих, що простими вважали…

Пізнали, коли загубили,
Дрібниці, життя що складали.
Природніми вчора здавались,
Розкішшю зараз стали.

Насправді як мало потрібно,
Щасливими щоби бути -
Оселя і рідні поруч,
Тривогу, щоб просто не чути.

А світло яким стало дивом!
Мов магія сил невідомих,
Якщо всю добу безперервно
Лампа горить удома.

Те, чим ми щасливі сьогодні,
Для вчора мов траурна меса.
А мир, що був вчора природнім,
Сьогодні примара небесна.

Банально між нами лунало,
Якщо ми бажали миру.
Сьогодні ми всі відчуваємо:
Бажання це конче важливе.

Ми інші, і інші бажання
Сьогодні всіх нас визначають.
Банальності нашого «вчора»,
Як щастя для завтра сяють.

Війна щастя нашого «вчора»
Пітьмою своєю накрила.
У щастя, що завтра в нас буде,
Інші вже будуть крила.

По-іншому будемо бачити
І щастя, і світ навкруги.
І буде нас важко сприймати
Всім тим, хто не жив у війні.

27-12-2022

НЕЗВИЧНЕ ОШАТТЯ

ОДЯГНУТИСЬ БИ В ЩАСТЯ НАЗА́ВЖДИ

Одягнутись би в щастя наза́вжди,
Й те вбрання ні на мить не знімать,
І про нього скрипаль вже заграв би…
Наче скарб, берегти й цінувать.

Це вбрання з-поміж всіх особливе,
Та купити не можна ніде́,
Не буває воно, наче зливи…
Може потайки якось прийде́?

Хай прийшло би воно й снігопадом,
Й заметіллю зустріла би теж,
Хай би сипалось і зорепадом,
Прийняла́ б його цілий кортеж.

Я б його все життя шанувала,
Хай би падало навіть дощем,
Як коштовність, його б доглядала,
Воно стало би скарбом-плащем.

І як води, нехай би лило́ся,
Щоб не мучила спрага за ним,
Та й в життя щоб воно уплело́ся
Всім колосся своїм золотим.

Я купала б його у любові,
І співала б для нього пісні́,
Я була́ би із ним, наче в змові,
І обі́йми були́ б в нас тісні.

Одягнутись в омріяне щастя,
Танцювати у парі із ним…
Я прийня́ла б його, як Причастя,
Воно стало б для мене святим.

21.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 974576

***

Одягнутись у щастя наза́вжди
Це хотів би, мабуть, кожен з нас
Й щоб скрипаль, про щось ніжне загравши,
Спонукав станцювати з ним вальс.

Щоб у парі із щастям кружляли,
Завмирали в обіймах із ним,
Щоби міцно в долонях тримали
Й дорожили би ним, як святим.

Одягнутись би щастя назавжди,
В це вбрання неймовірне таке.
Наче скарб берегли б його завжди,
Ніжно-сяйне це щастя земне.

І купали б його у любові,
Дарували б свої почуття,
Заплели б кольори веселкові
Й шанували б його все життя.

21.02.22023 р.
©Стефанія Терпеливець,2023

ДУМКИ ПРО ЩАСЛИВЕ ОШАТТЯ

Одягнутись у щастя наза́вжди…
Але ж де його можна узять?
Якби міг, то зі скрині дістав би,
Чи пішов би його десь шукать.

Та даремними бу́ли б старання,
Бо його неможливо знайти,
Залишається тільки чекання,
Бо само воно мало б прийти.

Те ошаття не зіткане з ниток,
То ж в артілі його не знайти,
Не лежить на вітрині, як зви́ток,
І по нього по кладці не йти.

Та й не квітне воно серед квітів,
Не блука між дерев у саду,
Найщасливіша буду у світі,
Як в обі́йми його я впаду.

Та в уяві його я малюю,
І себе уявляю у нім,
На паркеті в думках з ним вальсую,
Разом з ним щоб заходити в дім.

Щоб ця мрія здійсненною стала –
Одягнутись у щастя-красу,
Я б його берегла, шанувала,
Заплела́ би його у косу́.

То ж за нього молитись й молитись,
І надію на це не втрачать,
Та й на зустріч із ним не спізнитись,
Аромат його в себе вдихать.

27.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023