Весняні первоцвіти,
Запашні маленькі квіти,
Покривалом пухнастим
Все навколо покрите.
Радіють синички,
На сонечку гріють свої личка,
А горобці цвіркочуть,
Дощика хочуть,
Щоб свої брюжка
Помити в калюжках.
Тепло́ мені душу гріло,
А серденько щиро раділо.
23.02.2023. С.М. Онисенко
ДУМКИ́
Немов птахи́, думки́ у вир злітають,
Клекочуть, наче в небі журавлі,
Та тиху гавань, звісно, не шукають,
Мене не полишають взагалі.
Снуються павутиною між гіллям,
Купаються у росах з кришталю́,
Неначе напоїв їх хтось чар-зіллям,
Мов сми́чок передали скрипалю́.
Мереживо гаптують, сіють стрази,
Якесь в них особливе вишиття,
Виблискують, буває, як алмази,
А ними викладають і життя.
Збігають, як струмки дзвінкоголосі,
То б’ють, немов в криниці джерело,
То зріють, наче зе́рна у колоссі,
То гнуться, як на вітрові стебло.
То хвилею морською виринають,
То човником по морю десь пливуть,
Але назад ніко́ли не вертають,
Й мене вони з собою за́вжди звуть.
То піснею десь линуть голосною,
Струною то голо́сять, то бринять,
То довго, то лиш мить бува зі мною,
То мило між собою гомонять.
23.02.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 974719
Час є на все, аби було бажання
Як хочеш робиш. Ні - вишукуєш причини
Коли в людини на усе є виправдАння
Вона себе дискредитує таким чином
На все є час, якщо цього хотіти!
Пріоритети надважливо розставляти
Усі ми можемо «перегоріти»
І краще зразу так, як є сказати
Ця щирість від людей - велика цінність!
А коли чуєш, що часу немає
Ти відчуваєш, як тебе знецінюють
Зате тепер ти цю людину знаєш
І кожен з нас таких не щирих знає
Які завжди все списують на час
Та й добре, що в таких «часу немає»
Хай сидять вдома і не ходять серед нас!
©️Лілія Ходус
Думками в дитинство я полину,
Босоніж біжу по траві,
І тільки зараз розумію,
Які були безтурботні дні.
Пам'ятаю різнобарвні квіти,
Айстри, жоржини, нагідки,
Берізка схилила свої віти,
Яблунька розкинула зелені гілки.
Бачу маму у синій хустинці,
Її тендітні, маленькі чорнобривці,
Сонечко гріє мені душу,
Але тепер проснутися я мушу...
23.02.2023. С.М. Онисенко
У шибку пташка стукала, просилась,
Шукало маму бідне пташеня...
Воно ж не розуміло, що творилось...
Не знала пташка, що прийшла війна ...
Вона собі в гніздечку грілась і дрімала,
Під маминим крилом так тепло їй було!
Їй мама колискову щебетала...
Але за мить горіло все, пекло.
Чад виїдав пташині оченята,
І крила попалив пекучий дим.
Шукала серед болю маму й тата,
Гніздечко рідне вже вогонь спалив....
Заплакало пташа, не знало, що робити,
Все почорніло, в небі гул страшний...
Куди пташині бідній полетіти?
Як їй матусю й батечка знайти?!
І прилетіла пташка до віконця,
Де мама з діточками навколішки сидять.
Вони, налякані, ховались не від сонця,
Вони здригнулися від вибухів ракет.
Тремтіли діти, сльози на щоках,
І серденько горить від розпачу та болю...
Лише матуся тулить анголят,
Дарує їм ще більше ніжності й любові.
І стали всі молитись до Марії,
До Господа, всіх ангелів святих.
"Врятуй нас, Боже, дай нам всім надію,
Що завтра ми прокинемось живі"!
І враз почула мама щебіт тихий,
Неначе пальчиком хтось стукав по вікні ...
Впустила мама пташку до родини -
То ніби знак був для їхньої сім'ї.
Полились сльози в мами, стало прикро
Їй за пташину, бо стала сирота.
Та в цю хвилину мама зрозуміла -
Що поки є надія - є життя.
Ми боремось, ми молимося разом,
Ми не здаємось, як і пташка не здалась.
Попри тривогу, вибухи і сльози
Вона матусю нову віднайшла.
Вже рік, як пташка у сім'ї зростає,
І всім дарує свій прекрасний спів.
Про свій рятунок пташка пам'ятає,
Її пісні - подяка замість слів ...
Ми віримо, надіємось, що скоро
Вже буде мир, закінчиться війна.
Тримаймося і довіряймо Богу,
Як та пташина, що рік тому
так боязко просилась до вікна...
Зустрічаю я весну…
Чисте небо, світле…
І не знаю, чи знайду
У душі я іскру…
І не знаю, чи прийде
В моє серце спокій.
Може скотиться сльоза
І заплачу вкотре…
А можливо посміхнусь
Всім невдачам знову,
З вихром вітру закружусь,
Стану знову нова!
І яскравий промінець
Із Весни привітом
Нагадає про Тебе,
І про світле, вічне…
Передам цілунок свій
У могутній Всесвіт!
Нехай крутиться Земля
Вічно в піднебессі!
ND♥️
(збірка поезії "Прогулянка в чаті життя"💌)
Надія Холод (ND)
Розкажу я вам сьогодні про бабія гумореску
Не беріть на свій рахунок, якщо він ваш тезка
Цього хлопа велелюбного Олександром звати
Але кличуть баболюбом всі, бо любить гуляти
З позараночку до хати Сашко повертається
І його усі проблеми зразу ж починаються
Треба вправно своїй жінці байку розказати
Чого вкотре він додому не прийшов ночувати
Ой, кохана, не повіриш, в дорозі зламася
Та всю ніч біля автівки так і копирсався
А жінка Наталка, головою хитає
Та не з добром усміхається бо все уже знає
Був із Люською в кав‘ярні, в готелі з Оксанкою
Тож тепер донжуане, знайомся зі скалкою!
І тендітна Наталка Сашку зацідила
За кожну коханку по спині лупила
Отримуй за Ірку а це за Марину
І за те, що цілувався з Олькою з магазину
Клепала вона ловеласа, аж тріски летіли
А Сашко лиш повторював - вони самі те хотіли…
Так оце у гуляки, ранок не задався
Ще пів дня виправдовувася й у коханні клявся
А коли вже ввечері Наталку відпустило
Сашко у блуд зазбирався, не на довго хватило
Ось так і закінчуються їхні «суперечки»
Сашко з синьою спиною, знов стрибає в гречку
Наталка постійно Сашка «пробачає»
Але нову скалку щоразу купляє.
©️Лілія Ходус
Я благаю: "Вже - досить війни,
Незворотних руйнацій, смертей, зневіри..."
Виходьмо на світло зі зловіщої тьми.
Не втрачаймо надії й у себе віри.
Я прошу: "Вже - досить війни.
Кращі з кращих із нації гинуть".
Не забудьмо цієї страшної весни.
Душі невинних українців холонуть.
Я кажу: "Вже - досить війни,
Падолисту хатин та будинків".
Коли ж дочекаємось ми
Тихих ночей й мирних ранків?
Я благаю: "Вже - досить війни,
Гнаних в далекі чужини вкраїнців".
Щедро множиться лють до орди.
московити в цім світі - чужинці.
Я прошу: "Вже - досить війни.
Нема сил хоронити найкращих".
А навколо - хрести й жалібні хустини,
Поступ вражих солдат зловіщих.
Я кажу: "Вже - досить війни.
Не здаваймося! Перемагаймо!"
Похилились в журбі гіркі полини.
Пам'ятають Героїв... І ми пам'ятаймо...
Вже - досить війни затяжної, тяжкої...
Нас чекає жорстокий, вирішальний бій!
Навік позбудемось гнилі московської страшної!
Переможно підіймемо прапор свій!!!
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
Колись в просторих вікнах цих
Людське життя бігло, крутилось.
Дзвінко лунав дитячий сміх,
Жилось, кохалось і любилось.
Привітні двері - немов свідки.
Вони стрічали й проводжали.
Балкони між собою, як сусідки,
Про щось все мило щебетали.
В кожній з квартир тут жили сім'ї.
Бувало, що й самотність панувала.
Будинок потопав у квітах, в різнотрав'ї.
Щедро зозуля щастя всім кувала.
Було... Були... Більше немає вже...
Війна все вщент в мить розтрощила.
Ніхто тепер у цім будинку не живе...
Вбивства, руїни - то російська "міць і сила".
орда, немов зірвалась з ланцюга.
Голодна й дика вбігла в Україну.
Не гребує нічим. На все добряче наляга.
Вбиває й нищить все тут без упину.
Стоять, немов скелети, спалені села і міста,
Куди нога ступила окупанта.
Жаль, найціннішого - людей нема.
По всій країні лине горе та скорбота.
Найниціше дикунство в світі -
Той геноцид, що творить наш сусід.
Перед всім людством він - в одвіті
За свій кривавий в Україні слід.
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
Горять, горять вкраїнськії жита...
Вогнем палають наші пшениці...
Злобно всміхається хижа орда
Та за щось мстить землі - скарбниці.
Сама не з'їсть та й нам не дасть.
До тла горить пашня під нею.
москаль - справжня, дика напасть.
Біжать дим й попіл над землею.
Та чим же хліб Вкраїни завинив?
Краде московія всі зернові запаси.
Лунає стогін із вкраїнських нив.
Голодний світ корчить гримаси...
Страждають справжні хлібороби.
Поля їх всіяні ракетами, свинцем.
Прийшли негідники, вбивці й нероби
Під триколірним хижим прапорцем.
Тяжкі жнива... Страшні жнива...
Холоне кров у жилах вже від горя.
Будь проклята московська "гопота"
Від гір до гір й від моря аж до моря!!!
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
