Яке ж то щастя просто жити,
Дихати, мріяти та рости.
Прошу, не забувай радіти,
Навіть в обіймах самоти.

Навіть, коли життя не цукор,
Навіть, коли болить, пече
Хочеш з образи кричати в рупор,
Так, ніби лихо від того втече.

Знаю, як часом буває тяжко,
Знаю, як гнів та ненависть рве.
Лиш посміхнись, адже це неважко,
Й встигни впіймати щастя своє.<br>Городна Яна

Благаю, будь закоханим у мову!
Плекай її, поширюй та вивчай.
Хай десь невпевнено, лише по слову,
Ти рідну неньку всюди прославляй.

Ти лиш послухай нашу солов'їну,
Аж серце країться бува,
І пригорни до себе, мов дитину,
Вона для тебе рідна, не чужа.

Чи відчуваєш, як тремтить в обіймах?
Чи зможеш заступитись, вберегти?
Вона вже в багатьох виграла війнах,
То й в цій їй треба теж допомогти!<br>Городна Яна

Непереможні, мусимо встояти!
Бо бережуть нас Небеса!
Захищені могутнім променем,
Нас не здолає лиха орда.
Ми ще живі – немає паніки,
Вискал звіриний, відкрив свій лик.
Хай Світ побачить весь справжній замисел,
Як українська земля горить.😔
Йому втрачати вже скоро НІчого!
Бо жде розплата, він знає це!
Землі збирає, бо хоче більшого,
Хай Світ побачить справжнє лице!
Китай, Європа, США, Канада –
Сьогодні нас – а завтра ВИ!
Якщо не спините із пекла гада,
Буде горіти Земля в вогні.
Йому начхати, в душі диявол!
Уся Росія живе в пітьмі.
Йому плювати, він має намір –
Правити Світом – чатуйте всі!
Не імператор і не володар –
Старий, безумний комуніст.
Прощай Росіє, нема свободи,
Тебе здолав власний чекіст.
ND💙💛<br>Надія Холод (ND)

Із листям багряним у вільнім падінні,
Осінь відходить сумна й мовчазна…
Давно відлетіла з ключем журавлиним
Мила її світанкова струна…

Сядемо вдвох ми на при́чілку вічності,
Бесіда – мов у чарі́вному сні…
Ділиться щедро мудрістю й ніжністю,-
Їй довіряю думки потайні…

Хай загортає світанок їх в прядиво,
Зіткане з листя й туману в сльозі…
Ніччю прикрасить Зими срібне марево,-
Вранці Весна відшукає в росі…

Звабна у розкоші, в барвах, із гордістю,
В мить цю її життєдайна краса.
Осінь іде з загадковою почестю:
Дощ у повітрі – в снігу небеса…
<br>Любов Таборовець

Ти для мене…

Ти для мене й досі та зваблива юнка,
Що при зорях місяць личко цілував.
Відблиск поцілунку на ставку малюнком
Між очеретами вітерець гойдав.
Я голубив ніжно біле, миле личко…
З розуму геть зводив твій тендітний стан.
Шепотіла листям пісню нам вербичка,
В пелену кохання вкутував туман…
Я і досі, люба, у очей полоні,
Все тепло у серці із твоїх долонь,
І душа літає, хоч вже сиві скроні,
Почуття, неначе, полум’я вогонь.
Відлетіли в вирій молодечі роки…
Слухаємо в парі журавлиний спів…
А біля вербички знову чиїсь кроки…
Про кохання іншим гай наш гомонів…

<br>Любов Таборовець

Летіла із неба Сніжинка…

Летіла із неба Сніжинка прозора,
Немов витинала танок…
Вальсуючи небом, лишала узори,
Із Вітром сплітала вінок.
Закохані ми, в сніговій заметілі,
Зігріті любові теплом.
Серцями писали на аркуші білім
Повість-казку із нею разо́м.
Палкі́ поцілунки і ніжні обі́́йми –
Малюнками на сторінка́х …
Здавався навколо світ чистим і білим,
І небо у диво-зірках…
Сніжинка, не бачивши дива такого,
Летіла до світла, мов птах…
З весною зустрівшись в цілунку п’янкому,
Розтанула в нас на вустах…

<br>Любов Таборовець