Вразливі мальви захитались…
Грайливі тіні на стіні…
Обличчя знову посміхалось...
У мріях ти…
В кімнаті спокій...і, мов лані -
Мінливо спогади пливли...
Про день, як зорі рахували
На небосхилі ми…
І теплим променем від сонця
Гойдала лагідно Весна.
Відлуння спокою в віконце...
Вся хвиля ніжності, тепла…
Закрию очі від цвітіння,
Щебече так моя душа…
Як крил небесних мерехтіння,
Я пригадаю всі слова…

У мандрах любовних ти втратив кохання...
В тілесних митарствах згубився твій шанс…
І знову в розлуці шукаєш бажання,
Приходить печаль та, вуаль на очах...
І після всіх втіх й насолоди для тіла -
Згадаєш ті миті, щасливі часи…
Нікого не схочеш, вона тільки мила,
Та, як же дістатись до Зірки-мети!
Та муза кохання тебе не покине,
Навічно прижилась у твоїх думках!
І як не хотів би втекти від бажання -
Шукати ти будеш ту Зірку весь час!
*****
Я бачу промінь світла, він в очах...
Так радісно іскриться і живе…
Надію маю, вона кличе нас,
До зустрічі у часі призведе.
Дозволила відкрити душу я...
Яка не раз у розпачі бувала.
Я розчинилася - прийшла
Весна...
Мить ніжності блаженної настала...
І я відкрила весь потік емоцій,
Що стрімголов, як вихор пронесе…
Хай ллється, немов срібний дощик
І мріями у серці оживе!
Те вічне і безсмертне диво,
Те почуття, воно в блакить несе!
Ніколи не здається тіло -
Допоки рідну душу не знайде!

*****
І знову образ твій, мов ехо доліта...
Туманним спокоєм покрилася ріка…
І тільки контур ледве мерехтить,
Втікає туга, як у часі мить...
Мої думки летять, як ластівки...
Вони несуть тобі мої знаки...

Іще не раз в нічній порі -
Прийду до тебе я у сні...
І знову загоряться почуття,
І попіл перетвориться в життя…
І ти відчуєш подих - то ковток,
То вітер перемоги, як ривок!
Відкриє очі істина буття,
Ту сутність вічну, прийде каяття…

Так самотньо стою на балконі,
Задивилась в небесний Світ...
Засвітились сріблясті зорі...
Ти далеко, безмежна мить...
Бачу блиск від планет... мерехтіння...
Імпульс серця летить крізь зірки...
Ти відчуєш моє тремтіння...
А я далі стою в забутті…
І так довго в самотній печалі
На балконі стояла я...
Недосяжна планета Венера...
Манить світлом її краса…

У світлі днів, в прекрасні ночі...
Вирують імпульси в думках…
Безкрайні мрії про жіноче...
Тріпоче серце, наче птах…
Були повінчані в любові...
Чуттєві, віддані вуста…
Летять миттєвості за обрій,
Палкі обійми ...і слова…
І знову, й знову відчуваєш
Потік енергії, екстаз...
І те миттєве загоряння -
Від іскри щастя, іще раз!..

Коли знову заплаче серце,
А на небі нічна пітьма -

Ти прийдеш, щоби освітилась
І зігрілась теплом душа…
Ти прийдеш, щоби скласти з кусочків,
Із розбитих сердець Небеса...
Щоб продовжилась радісна пісня
І наша з тобою Весна...
І відродиться вічне диво!
Розійдеться нічна пітьма…
Новим блиском душа засяє,
І відкриє обійми вона!..
Всі осколки ми кинемо в небо
І розпалимо з них Зірки!
Долетить до нас знову ехо -
Відлунням всієї Весни!..

Загорілими пелюстками Чорнобривці в саду цвіли...
Ще тоді не знали ми самі,
Що рабами кохання були.
Ми на крилах: щасливі, в любові…
Полетіли за небокрай...
Так зустрілися щастя і доля -
Переможена печаль!
Полетіли в безмежні далі,
У чуттєвості наші серця…
І пропали всі сумніви, жалі…
Що ввірвалися в наше життя.
Загубилося розчарування,
Не турбує душу воно.
Ми окрилені, бо кохання -
Перемогу нам принесло!

А ти прийдеш побачитися знову,
Бо ти почуєш поклик у душі...
І ти захочеш розгорнути крила,
Щоб полетіти вічно в почутті…
Коли прийдеш, тоді відчуєш,
Що запізнилося вже каяття…
Немає спогаду кохання -
Це забуття, як небуття…

Скупою, гіркою сльозою -
Умиється душа твоя:
Від болю, що не був
зі мною,
Проґавив миті - ясні, як зоря.

На відстані вітрів,
в глибинах континентів,
Покликані серця -
творити щастя-мить.
На сходинках життя трапляються моменти,
Вони відносять нас в
міжпросторовий Світ…
І крутиться, як вир горизонтальний простір…
Немов круте піке
зигзагом все летить.
І стрінеться душа:
і вмить, і у моменті -
Розквітне Весни час
і ніжності блакить.
Спорідненість думок з'єднаються у часі
І вітер добрих змін,
він швидко прилетить!
Залишаться напам'ять прекрасні ті моменти
І райдужне життя,
і чарівлива мить!

Я знову сумую без тебе...
Поволі минає мій час...
І спомин на серці, і в небо -
Летить в далечінь вільний птах…
Вже згасла надія...й розлука -
Пробуджує стук каяття...
Вже втрата довіри - зневіра...
Забути колишнє життя…
Та все-таки струни ще грають,
Звучать мелодійно в красі…
Пропали всі нотки печалі
І зникнув весь сум на душі!

Троянда у вазі стояла…
Я день наш з тобою згадала…
Промчали часи непомітно.
На вулиці стало так літньо…
Турботи та клопоти зрання,
Застигла хвилина мовчання…
Де є ти!? У Всесвіт гукаю!
Попутного вітру спитаю…
Дав знати, не забарився!..
У сні ти нічному з'явився…
Кохання ковток скуштували…
Троянда у вазі стояла…

Рожеве, незвичне цвітіння…
Могутнє в любові коріння!
Не вирветься, не обірветься…
Із серця вона не зітреться!